Приблизно пʼять років тому мій медіапростір був забитий успішним успіхом: прокидатись о 4:30, пробіжка, тренування, контрастний душ, сніданок на тонну білку, а потім десять годин безперервної роботи.
Дуже часто можна почути слова, що хтось закидає себе роботою, аби було менше часу на посумувати чи поплакати. Особисто мені в дитинстві бабця нерідко казала щось на кшталт: «Тобі сумно? Давай я роботи дам, не буде часу про такі дурниці думати».
І справді — для багатьох завали по таскінгах це форма втекти від проблем, що, логічно, не є окей. (Якщо ви не справляєтеся з чимось, то зверніться до психолога; вам стане краще, я обіцяю🙂↕️🍵)
Також, гіперпродуктивність може бути зумовлена страхом «залишитись позаду». Коли вся стрічка забита відео про успішний успіх, складається враження, що всі вже добились мільярдів на банківському рахунку у свої 10 років, а ти — ні. Чи є сенс казати, що в соцмережах діляться переважно хорошим, а не всім, з чого складається наше життя?
Мікровисновок: відпочивати — це окей; звертатись по допомогу, коли не вивозиш, — це окей; робити все у своєму темпі — це окей.
