(за філософією Ж.Батая)
Постмодерна культура є наслідком чергового розчарування: в тому як наука та техніка розв'язує глобальні проблеми людства, в цілісності світу, об’єктивності істини, загальнолюдських цінностях та потребах, авторитетах та щирості.
Постмодернізм, який виник як світоглядно-мистецький напрям в 1960-1970 роках, розмиває кордони між елітарністю та масовістю, автором та глядачем (читачем), ставить перед людиною все нові й нові питання, заплутує її, змушує думати, що все відносне, фрагментарне, поверхове.
Цей час проголошує смерть автора і породжує надзвичайно багато нових мистецьких напрямків, цікавиться питанням віртуального, реального та гіперреального, виступає проти ієрархічної організації світу і пропагує самоцінність, іронізує, пародіює, використовує чорний гумор і врешті «грається» зі значною кількістю досі заборонених тем. Отримує свободу, але втрачає сенс життя.
Однією з ключових раніше табуйованих тем, над якими розмірковують філософи, стає насолода. Так, Жан Бодріяр у 1976 році у праці «Символічний обмін та смерть» називає намагання вловити цю насолоду в постмодерністичному світі знаків, торкнутися до культури мало не своєю шкірою, досягнувши від цього задоволення «тактильним містицизмом» [1], що надзвичайно глибоко підкреслює процес пізнання як такого.
Врешті питання насолоди відкрило нові горизонти для дослідження людського тіла, його взаємодії зі світом. Культура практично перестає табуювати тему сексуальності, натомість нові реалії створили потребу для переосмислення цієї проблеми з урахуванням повної свободи мислення, плюралізму думок, поширення різноманітних практик, змін в кінематографі й літературі, світогляді людини тощо.
Одним з найбільш провокативних дослідників насолоди та еротизму є Жорж Батай. В 1951 році він пише книгу «Історія еротизму», де, як зазначає у передмові до українського видання Олег Покальчук, «ви не знайдете жодної історії еротизму, як ми собі уявляємо концепт «історії» внаслідок шкільних деформацій» [2, с. 12]. Це радше есе, збірник нарисів, розмірковування, які, на перший погляд, в намаганні відкинути наукове видаються дещо хаотичним набором думок, врешті зводяться до особливої концепції моралі, де немає чорного та білого, є лише цілісна картина реальності.
Врешті ключовими у його філософії стають феномени гри, свята, релігійного святкування, концепти трансгресії, еротизму, смерті та священного, які виступають необхідною для існування людини цілісністю.
Батай розпочинає свою розповідь з опису заборон, які дозволяють людині відрізнятися від тварини, а тоді починає розмірковувати про трансгресію та переходить безпосередньо до еротизму. Історичний аспект тут проявляється у вигляді наведених прикладів — філософ згадує різні періоди в історії людства, врешті показуючи те, наскільки ми віддаляємося від того, що буцімто природно, того, що розкриває в нас тваринну натуру, і водночас наскільки близькими ми залишаємося до тих первісних істот, які живуть всередині нас самих.
Врешті у своїх роздумах він доходить до висновку: людина еротична — людина культурна. Таким чином Батай ставить чітку межу між поняттями «сексуальності» та «еротизму». Сексуальність, на його думку, притаманна як людині, так і тварині. Це щось первісне, неусвідомлене, дике. Водночас еротизм виступає культурним явищем, це усвідомлена сексуальність, яка існує лише в свідомості людини, тому забороняє робити те, що допустиме в тваринному світі, наприклад, формувати стосунки на основі інцесту.
Батай багато говорить про заборони та внутрішні табу. За його словами в цьому і полягає прояв людської сексуальності, яка не зникає, а просто існує паралельно з еротизмом, як з намаганням людини заперечити те природне, що ній залишилося.
Ставлення до сексуального акту до чогось брудного чи ганебного Батай пояснює намаганням людини протистояти всьому тваринному, що є в ній, спробу відкинути її природу. Це самозаперечення в результаті створює культуру, а отже лягає в основу еротизму, який є олюдненою сексуальністю.
Врешті еротизм у Батая стає уособленням боротьби життя та смерті. Він порівнює сексуальний акт з жертвоприношенням, де партнери доходять до рівня екстазу, подібного до того, який характерний для людини під час релігійних обрядів жертвоприношення, такого рівня інтимності, за якого любов набуває наближеності до релігії, викликає такий же жах і почуття сакрального [3, с. 47].
Врешті Батай переходить до поняття трансгресії, яке є ключовим не лише у погляді на еротизм, а й у його творчості в принципі. В загальному це поняття визначається як стан переходу, вихід за межі, «феномен переходу нездоланної межі, від можливого до неможливого; вихід за пограниччя» [4]. В контексті постмодернізму воно опинилося в фокусі багатьох досліджень, внаслідок чого у різних авторів з’явився власний погляд на те, чим воно власне є.
Для Батая трансгресія виступає «межею можливого» [5, с. 8]. В «Історії еротизму» він визначає трансгресію як те, що є дозволеною формою переходу від правил до заборони, де яскравим прикладом стає шлюб як намагання позбутися тваринного бажання до здійснення сексуального акту, усвідомлений еротизм. Таким чином, він виділяє дві форми трансгресії: культурна (шлюб) та вибухова (оргія), де перша стає основою для другої та в результаті формує поняття еротизму як такого [2, с. 30, 116].
Трансгресія, на думку Батая, може існувати лише в тому випадку, якщо є певна межа, усталена норма, коли є потреба в тому, щоб подолати певне табу. Водночас межа як така не відкидається, норма не перестає існувати, людина просто переходить її, створюючи щось нове. І при цьому робить її десь на межі між первісним та свідомим, внаслідок чого і проявляється безпосередньо трансгресія еротичного.
Врешті виникає лише одне питання — наскільки актуальним погляд Батая є для сучасності? Перед тим як шукати відповідь на нього, важливо зазначити, що у 2010-і роки розпочалися розмови про те, що епоха постмодернізму відходить на другий план, тому потрібно рухатися в іншому напрямку, погляд на який відрізняється залежно від мислителя. Серед таких напрямків зараз виділяють метамодернізм та новий реалізм, проте остаточно окресленого означення досі немає.
Хоч остаточного погляду досі немає, тому цілком справедливо можна вважати, що ми досі знаходимося у постмодерній культурі, або ж, як мінімум, на її межі, суспільство активно змінюється, в тому числі у поняттях на табу, а отже змінюється й поняття трансгресивності.
Намагаючись відповісти на питання, чи притаманна еротична трансгресивність сучасній творчості, Євгенія Буцикіна у праці «Трансгресія в мистецтві: досвід естетичного аналізу» стверджує, що «сучасне мистецтво позбавлене трансгресивної еротичності, [адже] сучасне мистецтво не здатне «кинути виклик розуму», воно є сам розум, [де] надлишкова чуттєвість є свідомим маневром, а не покликом межі, адже межі тепер доволі розмиті» [6, с. 9].
Головна хиба постмодернізму полягала в тому, що трансгресії піддається все без винятків, всі соціальні практики забарвлюються в «бунт», «революційність», «неформальність». Розмитість межі та свідомість тих чи інших маневрів, як пише Буцикіна, спричиняє до того, що сучасна людина нівелювала значення трансгресії як такої.
Ті ж сексуальні практики, які мали б якнайкраще розкривати погляд Батая, наприклад, БДСМ-культура, почали базуватися на принципах добровільності та усвідомленості, внаслідок чого втратили початкове значення трансгресії як такої.
Отже, Жорж Батай запропонував цікавий погляд на еротику та сексуальність, яка стала основою для багатьох мистецьких та філософських течій в постмодерній культурі. Базуючись на філософії Зигмунда Фройда, Маркіза де Сада, Фрідріха Ніцше, він створив концепцію, яка подає людину як цілісний образ, певне нашарування природного та культурного, свідомого та несвідомого, Еросу і Танатосу, де людське і тваринне нерозривно пов’язане між собою. Де людина самостійно ставить межі свого існування, але несвідомо все одно прагне вийти за них.
Проте, на нашу думку, в сучасному дискурсі поняття трансгресії дещо втратило свою цінність, тому ідеї Батая багатьма сприймаються як неактуальні чи надмірні.
Список використаних джерел
1. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть [Електронний ресурс] / Жан Бодріяр – Режим доступу до ресурсу: https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=2266.
2. Історія еротизму. Есе / Переклад з французької Івана Рябчія. За ред. І. Корнелюк. — Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2021. — 176 с.
3. Трансгресія (філософія) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://vue.gov.ua/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F_(%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F).
4. Лисоколенко Т. Феномен трансгресії у фокусі філософської рефлексії / Тетяна Лисоколенко // Етика та філософія релігії / Тетяна Лисоколенко. – Дніпро, 2022. – (Вісник Дніпровської академії неперервної освіти). – С. 6–10.
5. Буцикіна Є. О. Трансгресія в мистецтві: досвід естетичного аналізу / Євгенія Олександрівна Буцикіна. – Київ, 2014. – 11 с.
