Звісно, я цікавилася тим, як воно бути чоловіком. Думки про те, як воно бути особою протилежної статі, виникали, мабуть, у більшості на різних етапах життя. Інша справа, що є пласт людей, який не просто задумується, а в принципі не почувається комфортно у власному тілі, а тому намагається модифікувати його і видозмінити.
Зізнаюся чесно, тема хірургічної зміни статі була мені маловідомою. Всю інформацію про це явище спершу черпала у відверто маніпулятивних шоу на кшталт «Говорить Україна», потім в Інтернеті та соціальних мережах, дискусіях та скандалах. Де-не-де почитувала статті про гендерну ідентичність, не тільки в прийнятних джерелах, а й на не менш маніпулятивних форумах про «жіноче» і «чоловіче». Проте так і не змогла сформувати остаточного враження, зрозуміти мотивацію цих загадкових людей, яких також називають трансгендерними.
Фільм «Дівчина з Данії» привідкрив для мене цю завісу, розповівши про шлях людини, яка першою наважилася на операцію зі зміни статі. Важливим стало те, що фільм знятий за книгою, а книга написана на основі реальних історичних подій, тому цю тему було досить цікаво досліджувати.
На початку стрічки маємо двох головних героїв — художника Ейнара Вегенера (у виконанні Едді Редмейна) та його дружини художниці Герди Вегенер (Алісія Вікандер). До речі, не дивно, що Едді Редмейна номінували на отримання нагороди «Оскар» в категорії «Найкращий актор» в 2016 році — можливо, зараз вважається не надто етичним те, що гетеросексуальний чоловік грає цю роль, але акторові вдалося неймовірно показати цей образ, особливо на контрасті між соціально-чоловічим та соціально-жіночим.
Подружнє життя пари загалом не дуже відрізняється від канону 20-х років ХХ століття, навіть незважаючи на певну ексцентричність, пов’язану з професійною діяльністю. Водночас відчувається, що їхні стосунки сповнені прийняття. Часом, вони схожі радше на дружбу, аніж типову закоханість, і саме завдяки цьому історія отримує можливість для розвитку. Саме завдяки цьому в принципі народжується (чи то правильніше сказати віднаходиться десь всередині Ейнара) Лілі.
З перших же сцен сподобався контраст між дружиною та чоловіком. Герда має в характері більше того, що прийнято вважати традиційно маскулінним — амбіції, силу, стійкість. Часом вона відверто домінує. Тоді як Ейнар одразу постає м’якою та чутливою людиною. Розгубленою та не створеною для цього світу. В ньому одразу спостерігаються традиційно фемінні риси, які лише розкриваються протягом фільму. За рахунок цього образи стають багатошаровими та цікавими, їх можна (й навіть варто!) протиставляти, щоб зрозуміти — що саме зумовлює людину змінювати стать? Яку роль грає тіло в нашому житті та чому це важливо? Чому Герда, попри цілком маскулінні риси, не потребувала того, щоб стати чоловіком, а от Ейнар жінкою так?
Перш за все потрібно визначити: що означає бути жінкою? Це питання зараз є надзвичайно актуальним, оскільки проблематика гендерної ідентичності як ніколи цікавить західне суспільство та повільно перекочує на наші терени також. Одні вважають, що достатньо одягнути сукню і все — ти жінка. Проте така думка є досить хибною, враховуючи, що вона повністю нівелює всі досягнення феміністок, зводячи поняття «жінка» лише до зовнішнього вигляду та естетичної функції.
Інші ж є прихильниками гормональної терапії. Проте вона є оберненою, тож чи можна вважати чоловіка, який збільшує кількість «жіночих» гормонів в тілі, жінкою? Теж питання спірне, враховуючи, що нерідко до цього методу переходу вдаються люди, які насправді мають психологічні проблеми, несприйняття суспільства (та суспільством), страждають від якихось зовнішніх факторів, аніж від потреби дійсно довести до гармонії тіло та свідомість (чи душу?).
Я вважаю, що бути жінкою означає отримати досвід жіночності, який полягає не у носінні суконь чи виконанні будь-яких інших покладених на жінку соціальних норм, а через біологічні особливості. Знову ж виникає питання — які?
Менструація? Чи можна тоді вважати жінок, які не мають менструацій не-жінками? Навряд. Народження дітей? Тоді що з жінками, які вирішили не народжувати чи не можуть цього зробити через захворювання? Дійсно, жінки, які входять до попередніх категорій часто почуваються неповноцінними, але їхня роль не зводиться лише до цього. Вже наявність потенціалу, біологічної зумовленості до менструації, народження дітей через статеві органи робить жінку жінкою.
Тому для людей їхня біологічна стать є надзвичайно важливою (навіть тоді, коли вони говорять інакше), і саме тому часто єдиний вихід вбачається в необерненій операції, переході від однієї біологічної статі до іншої, не лише за допомогою гормонів, а й за допомогою перевтілення як такого. Нового народження в тілі жінки. Про це й є фільм «Дівчина з Данії».
Народження Лілі відбувалося досить цікаво. Спочатку все розпочиналося як гра, фарс, театральна вистава. Ейнар одягав маску, щоб встановити власну ідентичність, переконатися у власній щирості. Цікаво реагувало оточення художників, яке одразу «вмикнулося» в гру та підтримувало головного героя, допоки він не зрозумів своєї справжньої суті. Можливо, за іншої епохи оточення продовжувало б підтримувати його повністю, але за рахунок новизни самого явища багато друзів та навіть сама Герда мусили пройти власну кризу, становлення власного ставлення до трансгендерних людей, за рахунок чого конфлікт фільму став ще більш драматичним.
В «Дівчині з Данії» було досить багато чуттєвих сцен, де було помітно, що тіло відштовхує Ейнара від самого себе. Його намагання слідувати соціальним ролям, носити сукні чи поводитися як жінка того століття це не просто сліпе копіювання — це прагнення того самого комплексного жіночого досвіду, якого він не ще не міг досягнути шляхом операції. Цілком ймовірно, що й бажання бути чоловіком це також намагання компенсувати те, що головний герой не зміг отримати «від природи».
В цьому контексті цікаво розглянути оригінальну історію. Там Лілі не загинула після другої операції. Вона померла після того як намагалася отримати можливість народити дитину, пересадивши матку. На жаль, це неможливо й зараз, трансгендерна людина, перетворюючись в жінку, отримує лише потенціал до народження, а не саму можливість. Ймовірно, з часом наука вирішить й це. Але тоді прагнення надолужити те, що «вкрала» природа штовхало Лілі на сміливі кроки, які й призвели до її загибелі.
Окремо варто розглянути стосунки між Ейнаром/Лілі та Гердою. Насправді те велике кохання з прийняттям будь-яких недоліків зіграло з ними страшний жарт, бо, що в фільмі, що в оригінальній історії ми бачимо те як один з партнерів змушений відкладати власне життя на другий план, щоб допомогти іншому стати собою. Справжня Герда померла в злиднях, так і не створивши нову сім’ю, проте малюючи до кінця життя портрети Лілі.
Звісно, потреба віднайти себе є виявом певного здорового (справедливого) егоїзму, а проте замість того, щоб в якийсь момент почати робити так само, вона відклала своє життя, прийняла все і змирилася. Тільки от я насправді досі не визначила для себе — це теж її егоїзм (прагнення допомагати в шкоду собі, щоб отримати відчуття, що дієш правильно), вона стала жертвою соціуму (бо все-таки жила в період, коли за чоловіком варто було слідувати до кінця) чи все-таки настільки щиро його кохала, що готова була прийняти навіть у жіночій подобі, навіть тоді, коли він вже не потребував її? Думаю, все це мало місце в різні періоди життя Герди та її реального прототипа.
Замість висновків скажу, що, якщо люди дійсно проходять через такі муки, щоб досягнути гармонії між внутрішнім та зовнішнім, то стає лише цікавіше зрозуміти, що ж нас до цього штовхає. Але те, що тілесне потрібне людині і відмовитися від цього неможливо, є очевидним.
