Сумбурні спогади утворюють матрицю подій і вже не розумієш -що справжнє, що є припущенням, а чого краще б не було…
1
Як я себе почуваю пiсля 7 мiсяцiв в Украiнi?
Ми рятували толстяка вiд самогубства, дiда вiд депресii, батькiв вiд усвiдомлення рокiв, Iру вiд ii ж кохання, куму вiд села, Аню вiд роздумiв про Донецьк.
З'ясувалось очевидне: поки люди не хочуть змiн всiм серцем-хрiн що вийде, як о них не бийся, хоч з запитом на допомогу,хоч без.
Там часом вбивали на вiйнi моих друзiв, ми втрачали речi у квартирах,технiку мiняли на iжу у ломбардах, ми жили у квартирi без пiдлоги та ванноi.Iдея возити гуманiтарку з Швейцарii рухнула, бо ми через бюрократiю нового рiвня майже втратили надiю на повернення до краiни прихисту та вiру у справедливiсть в рiднiй краiнi.
Було вiд чого впасти у вiдчай.
Але допитливiсть,"що ж там далi?" та гумор направляють далi.
А любов,дружба та дiти мотивують.
Менi це було треба,ця дивна подорож.
Принаймi щоб народити Даву на рiднiй землi.
I нам офiцiйно стати багатодiтною родиною.
Де кожен - особистiсть I його люблять😍
2
Я нечасто цитую новини.
Але тут питаннячко риторичне: невже щоб перемогти дракона, треба самому стати драконом?
В казках це не допомогало.
Чи допоможе у життi?
Мене тригерить дитинство, бо не можна казати iншим, що мама б'є й ображає,iнакше заберуть в дитбудинок i родини не буде.
То було на Донбасi, який суворий i жив своїми законами.
Невже вся моя краiна перетворилась на Донбас з дитинства?
Замiсть контрактноi армii - бусіки.
I не кажи про то, бо вороги використають.
Наступний крок, як ми колись(нещодавно) бачили в рашцi, ти сам стаєш ворогом, якщо говориш щось неузгоджене офiцiйно.
Вiдстоюємо свободу та незалежнiсть, однозначно.
Вдачi нам всiм😳
3
На власні очі ввечері бачила як поліція зупинила автобус, що їхав з Києва (можливо, з якоїсь з вже обласних Борщагівок, але не суть) до Боярки.
Поліція разом з ТЦКшниками була озброєна. Хтось з них заходив до напівпорожнього вечірнього після робот автобусу перевіряти документи.
Можливо, хтось з тих у автобусі не доїде сьогодні до дому, бо вчасно не оновив документи і відправиться усвідомлювати власну помилку в учебку.
Хрін його знає, що я відчувала в той момент.
Мене одночасно те не стосувалось зовсім та я була там, у переповненому втомою й жахом автобусі, заповненому ледь на половину.
"Я дослідник", знов повторюю собі і тому,мабуть, не божеволіє від контрастів буденності.
Цікаво, якщо заберуть водія, хто довезе відповідальних громадян, розведення їх по домівках?
Ми відвезли приятеля зі спазмом мишц спини додому і поїхали за об'єктивом до столиці.
Я радію, що гарно зняла вечірнє місто й повний місяць.
Вперше так добре вийшла нічна зйомка дороги...
Автобус, що завмер від жаху, запам'ятався.
Деякі речі безпечніше карбувати у пам'яті.
4
За останній тиждень з дітьми назбирали кілограмів 50 речей на гумінітарку з дому.
Можна ще додати іграшок,вони поїдуть до Херсону.
Спілкуватись з жіночкою, чия ініціатива збирати речі,у житловому комплексі до підвалу в її домі.
Їх після місяця зборів просять нафіг з того підвалу.
Байдужість ворог змін...
За останній рік я втратила чотирьох друзів-хлопців на війні.
Ми були знайомі від 8 до 18 років, робили разом проекти.
Мій Світ буквально кров'ю платить ціну свободи.
Але, виявляється,"бабки,сука,бабки"
(ворожий нашій ідеології "Духless")
також мають відношення до питання.
Я бачу машину вартістю 100 000₴ в середньому раз за хвилину подорожі з передмістя до столиці.
А середній чек у АТБ нашої родини за день 1000 грн.
Допомога на дитину до трьох років 860 грн.
На місяць.
Тобто держава вписується за наші турботи на два дні на місяць.
Трохи менше.
Від математики стає моторошно.
В принципі,неважливо вже, але факт: у цьому вояжі була просрана (здана за безцінок до ломбардів) фантастична кількість речей.
Були моменти,коли кількість застав перевищувала сотню позицій.
Добре, що ті речі, які ми обміняли на їжу через посередництво супермаркетів, були в нас.Період, поки Льоша оновлював дані в Тцк, а я марно виплати впо, затягнувся на місяці і привів лише до тремору й зневіри в системі.
Штош.Теж досвід.
Немовля може працювати, зручно.
Тепер ідентифікаційний код лупашать прямо у пологовому до свідоцтва про народження.
Покращення в дії.
Ціфровізація це гарно.
Але що жерти - не завжди зрозуміло.
Чи за це загинули мої друзі?
Навряд.
Невже наша єдність це з кожним днем все більше і більше біль, який нас об'єднує?
В кожній родині втрата. Кожне оформлення паперів - акт несправедливісті.
Чому ті, кого ми обрали, грають у театр абсурду зі всім світом й власним народом?
Бабки, сука, бабки?
Продовжую дослідження, збираю гуманітарку далі.
5
Фотограф,чиї роботи виставляла у 2015 році, у якого вчилась композиції😕😔
Боярка.
Таке враження, що на кожній алеї Героїв легко зустріти знайомого.
Це не війна, це геноцид
6
Вчора щось так мене тиском притиснуло до землі,думала -помру.
Дивна комбінація факторів: постійний стрес, випробування для організму у вигляді переїздів,вагітності та пологів, післяполонові проблеми з хребтом та психологічні практики з пророботки давніх душевних травм як уїбали по тілу, йой.
Голова крутилась й нудило при найменшому її оберті.
І боліла так, що хотілось збіжати з планети у світ без болю.
Це капець неприємно.
Але про що це?
Тіло попросило просто полежати під фільми.
Виснажилось від постійних задач.
Штош.
Я повернулась зі світу між світами.
А ще вчора літали "шахеди" і вбили двох людей просто в квартирах.Один з прильотів бачив здалека зять, коли пішов палити на балкон.
А у місті були затори.А в Китаї роботи збирають інших роботів.
Десь хвилі обіймають берег і пишуться книжки.
Все це відбувається тепер, зараз і одночасно.
Такий дивний прекрасний світ, я твій співець.
І не можу померти, адже стільки всього ще хочеться побачити й зробити.
