Два полюси України.
Який результат правління Зеленського і ко на сьогоднішній момент? На тлі повного розвалу країни добре видно поділ населення України на фактично два протилежні табори. Перший-це багатостраждальний народ, який опинився на межі виживання і другий – паразитує на ньому і за рахунок нього так звані правителі і же з ними, ті хто успішно гріється на війні. Рівень соціальної нерівності буквально можна порівняти з середньовіччям, а з такими темпами недалеко дійти і до рабства. Ні про які принципи демократії, рівності і свободи слова не може бути й мови. Схоже вислів ,,що дозволено Юпітеру, не дозволено бику " стає нормою життя. В умовах війни це особливо помітно, коли одних хапають на вулицях і відправляють на забій, а інші шикують в ресторанах і ганяють на дорогих авто; одні виживають на копійчані зарплати, допомоги і пенсії, а інші розважаються на закордонних елітних курортах і смітять тисячами доларів на нічних тусовках в приватних закритих клубах; одні втрачають майно, житло, рідних і близьких, а інші купують з космічною швидкістю нову нерухомість (навіть за кордоном) і дорогі машини; одні залишають своє здоров'я і життя на полі бою, а інші, прикриваючись патріотичними гаслами живуть ніби вони безсмертні.
Так, в 2024 році кількість мільйонерів на Україні значно збільшилася. За даними Державної податкової служби, кількість людей, які задекларували дохід понад 1 мільйон гривень, зросла на 6600 осіб порівняно з попереднім роком, досягнувши позначки в 17 тисяч. Загальна сума задекларованих доходів склала 253,6 мільярда гривень. Кількість продажів елітних машин зросла в рази. Площа купленої за кордоном нерухомості вже не піддається обчисленню. На думку українських експертів, в країні «невимовно збагатилися» близько 300 тисяч осіб — «якщо раніше вони збагачувалися за рахунок зубожіння населення, то зараз — за рахунок загибелі людей».
Прірва між багатими і бідними зростає. І звичайно найбільше страждають незахищені верстви суспільства-діти, пенсіонери та інваліди, яких з кожним днем стає все більше.
Не поодинокі випадки, коли навіть солдати ЗСУ потрапивши в госпіталь з важкими пораненнями змушені оплачувати своє лікування самі, за допомогою рідних, побратимів, волонтерів, так і не дочекавшись фінансування від держави. Ось всього лише дві реальні історії з тисяч доль українців.
Світлана К. з немовлям на руках, не маючи навіть коштів вирушила разом зі своїм тяжкопораненим чоловіком з Донецької області в Харківський госпіталь, а потім і в Київський, скрізь вердикт лікарів був невтішний – лікування повністю за ваш рахунок. Збирали на лікування всім світом, хто що міг, грошей не було навіть зняти квартиру, жила з дитиною в палаті з чоловіком, там же в госпіталі малеча зробила свої перші кроки. Замість допомоги влади-паперова тяганина з оформленням документів на інвалідність, а допомоги в якості переселенців чекати не менше півроку. Потім лікарі сказали, що треба лікування продовжувати в Німеччині, знову збір грошей – спасибі друзям, які продавали свої машини, техніку, особисті речі...
Сім'я М-ко з трьома малолітніми дітьми переїхала на Західну Україну з Харківської області в березні 22 роки, як добиралися – окрема історія: своя машина зламалася, на підвозах з дітьми, собачкою, котом і з усіма речами ніхто не брав, під час дорожніх ,,квестів" частину речей довелося просто залишити на дорозі, а ще загубилася частина документів і грошей. І коли вони все-таки дісталися в безпечну місцевість, без документів їх ніде не хотіли селити, а також видавати допомогу як біженцям – вимагали робити запити на копії документів з місця проживання!!!, хоча в той час це було нереально!!! Допомоги від влади знову-нуль!!! Була тільки від Червоного Хреста і іноді від волонтерів. Ледве знайшли хатку в глухому селі. Глава сім'ї насилу знайшов роботу в обласному центрі, працював з ранку до ночі, але грошей вистачало лише на мізерну їжу, а через півроку його забрали в ТЦК (хоча це протизаконно!!!) і молода жінка залишилася одна з трьома дітьми на руках.
Про жалюгідне становище незаможних українців красномовно говорить статистика, в тому числі і ООН. Отже, за даними Всесвітньої продовольчої організації приблизно 5 мільйонів українців відчувають гостру нестачу продовольства і медичної допомоги, особливо в зоні бойових дій. За даними опитування Всеукраїнської громадської організації «Рейтинг» до кінця 2024 року близько 10% українців не вистачає коштів на закупівлю найнеобхідніших продуктів харчування, 42% вистачає тільки на їжу і немає можливості оплачувати комунальні та медичні послуги або купити необхідний одяг. І на кінець 89% населення за опитуванням громадської організації «передові правові ініціативи» висловлюють стурбованість про майбутнє країни, невизначеність і безвихідь наштовхує їх на думку, що Україна взагалі рухається в неправильному напрямку.
Безперечно, поділ суспільства було в усі віки, але дивно спостерігати це в ХХl столітті в центрі Європи. У минулому столітті одним з яскравих прикладів розколу населення була ситуація на Кубі. З початку 50-х років ця держава перебувала в колоніальній залежності від штатів, Вашингтон контролювала більше 70% економіки острова, незначна частина «Еліт» володіла половиною угідь і при цьому всіляко гальмувала розвиток сільського (основного!!!) господарства країни, імпорт з США зростав, Кубинський експорт всіляко гальмувався, зростання безробіття досяг катастрофічних розмірів, половина населення була абсолютно безграмотна, розкішшю стала будь – яка їжа-на неї просто не було грошей, про придбання житла не могло бути й мови. Медицина, а точніше її майже повна відсутність, не справлялася з хворобами та епідеміями, катастрофічно зросла смертність, особливо дитяча. Військова диктатура Батісти призвела до економічного занепаду і повного зубожіння широких верств суспільства, і це на тлі швидко розбогатілих про американських маріонеток, що і призвело до повного розколу суспільства. А в подальшому до повалення уряду в результаті Кубинської революції.
Мабуть, українські «небожителі» не знають історії і відчувають себе безкарно під «захистом» західних господарів, поводяться вкрай цинічно і зухвало по відношенню до пересічних громадян. Як кажуть в народі: «ні сорому, ні совісті». Хоча про яку совість йде мова, якщо головною метою їх нікчемного життя стали гроші, які при чинній владі і спритних махінаціях самі пливуть їм в руки. А ось чи задумається народ український над своїм майже вже рабським становищем, чи зробить якісь висновки про те, що відбувається і про подальше існування країни, про майбутнє своїх дітей?...
