Цю статтю я написав ще у 2021 році. З того часу дещо змінилося, як, наприклад, вторгнення РФ до нашої країни. Ця подія змінює хід історії та характер взаємодії соціальних зв’язків безпосередньо. Саме слово «відсутність» тут використовується як філософський і соціологічний інструмент, який не варто розуміти в буквальному сенсі. Тому цей двогочит можна сприймати як соціологічне розслідування.
Сучасний світ докорінно відрізняється від світу 50-ти літньої давності. У нас більше немає великої ідеї, яка б об'єднувала все людство. Правду кажучи, я останнім часом відчуваю крайню огиду до загальних термінів, на кшталт «людина» чи «суспільство». Вони вносять неясність і є ідеальним полем для всіляких маніпуляцій, насамперед політичних. Пропоную. Зупинитись на цьому моменті детальніше. Політика щодо Аристотеля це «мистецтво управління державою», якщо зробити смисловий переклад, «майстерність управління давньогрецьким полісом». Поліс був чи не єдиним простір реалізації людського потенціалу, тому й громадянська активність віталася. Конфлікти були, як були війни, зловживання владою та супутні їм явища. Але це була певна єдність. Люди були приречені один на одного в якомусь сенсі, їм доводилося так чи інакше взаємодіяти один з одним у тому, що називають реальним часом. Біологічно ми залишилися тими самими людьми, але дещо змінилося. Вже з початку епохи еллінізму ідеали «Держави» Платона почали занепадати. Тоді вже мало кому була цікава ідея філософа-правителя та ставлення до політики як до царства розуму, де немає місця емоціям. Зараз політика стала суто емоційною сферою. З одного боку, тобі будуть говорити, що «житті чорних важливі», ми маємо мирні протести, при цьому грабуючи магазини і руйнуючи пам’ятники лідерам Конфедеративних Штатів Америки, на зразок генерала Роберта Лі. З іншого – до порядку денного входять права ЛГБТ, феміністок четвертої хвилі та мігрантів. Всі ці політичні та соціологічні феномени нічого не мають спільного з єдністю, про яку кожен із них заявляє. І тут зовсім не важливо чи прикриваються «спільною справою» прихильники кожного з перерахованих вище рухів, вірять вони в те, що говорять чи ні. Якщо казати про єдність, то вона є суто локаілованою.
Проте є винятки. Після 24 лютого 2022 року з початком повномасштабного вторгнення наше суспільство об’єдналося на тлі загрози знищення.
Спільність та суспільство
Зараз ми підходимо до свідчення відсутності суспільства як такого. Спочатку визначимося, що таке суспільство. Найзагальніше визначення – відносно стійка система людських зв’язків, що виникла під час біологічного та історичного розвитку людини. Мене бентежить «відносно стійка», тому я б скоротив до «крихка структура взаємин між окремими людьми», але своє визначення я знаходжу не зовсім коректним. Краще звернутися до Фердинанда Тьонніса, одного з основоположників формальної соціології. Він поділяв суспільство (Gesellschaft) та спільність (Gemeinschaft). До цих пір я говорив виключно про Gesellschaft, не згадуючи Gemeinschaft. Між цими двома поняттями лежить чи не прірва, вони відрізняються докорінно, хоч і пов’язані формально.
Німецьке слово більше передають сенс. Прикметник gemein (загальний) трохи точніше передає всю повноту. Одне із значень gemein означає у «зв’язку з вже нагальним загальним», тобто це «загальне» не створювалося за допомогою підписання якоїсь угоди, договору чи пакту, він не рукотворний, а природний. Дієслово gesellen означає «приєднуватися до будь-кого, будь-чого». Це свідчить про початковий розрив зв'язку. Приєднатися, отже, у деяких випадках відновити втрачений зв'язок. Саме ці тонкі нюанси німецької мови передає Теніс, але у сфері соціології. Спільність (Gemeinschaft) утворюється природним шляхом — кровні зв’язки, дружні, товариські та любовні стосунки, кланові структури та релігійні об’єднання. Суспільство (Gesellschaft) будується вже на «раціональному підґрунті», на виборчому відношенні між незнайомими людьми, які не входять до спільноти. Так і вибудовуються ділові стосунки. Наприклад, людині пред’явлені звинувачення у порушенні авторських прав, і вона йде до адвоката, з яким особисто поки що не знайомий. Що їх поєднує? Послуги адвоката та проблема клієнта. Після вирішення чи невирішення цієї проблеми їх ніщо не об’єднуватиме, хіба що повторне звернення клієнта після успішної співпраці. У спільності таке не передбачено. Якщо хтось у громаді (наприклад, у деяких регіонах, де у людей традиційний, немодерний спосіб життя) знайшов собі нове заняття, почав отримувати більше доходу (поїхав у місто на заробітки) або встановив зв’язок з іншою громадою, представники його громади, як мінімум, почнуть цікавитись.
Адвокату буде індиферентне життя свого клієнта за межами умов їхнього договору. Можливість розриву зв’язків — ось що відокремлює суспільство від спільності. Спробуй, перейди з варни брахманів у варну кшатріїв або не дай боже встанови зв’язок з недоторканним. Наслідки можуть бути жахливими, але перестати бути журналістом та піти у сферу ландшафтного дизайну? Просто! Це просто, якщо порівнювати зі зміною варни.
Тим не менш, у спільності та суспільстві в українскій мові є щось спільне — корінь слова. Поєднує суспільство і спільність не тільки морфемна схожість, а й смислова. Як громада індіанців сіу, і жителі Парижа живуть певній території. Здавалося б, очевидні речі. Звичайно, і вони допоможуть прояснити речі менш очевидні. Індіанці сіу об'єднані кровними узами, дружніми та релігійними зв'язками, вони разом можуть працювати заради виживання і на благо процвітання їх невеликих громад. Водночас вони поділяють не лише загальне місце проживання. Мешканцям Парижу зовсім не обов’язково всім разом працювати для загального блага і встановлювати з кожним жителем дружні зв’язки. Містяни можуть бути різного етнічного походження, мати різний рівень доходу, займатися найрізноманітнішими професіями. У кожного з понад 2 млн. чоловік своє життя і це зовсім не означає, що вони один з одним перетнуться і встановлять якісь зв’язки, як це відбувається у випадку з громадою індіанців сіу. Життя містян має інший темп та характер зв’язків. Разом вони поділяють лише місце проживання. Так, ділові взаємини можу служити зв’язком, але не настільки як у спільності. Хікікоморі в Японії це налгядний приклад.
Підбиваючи проміжні підсумки, можна сказати, людей спільноти об’єднує не лише спільна територія, а людей суспільстві – лише спільна територія. Якщо дивитися крізь парадигму глобалізму, ми всі живемо на одній території, на планеті Земля. Однак це не означає, що ми єдині. Ні, існує величезна різноманітність культур, релігій, угруповань, клубів за інтересами, професій та інших людських об’єднань.
Виходячи з сказаного вище, що мається на увазі сьогодні, коли використовують слово суспільство? Сукупність всіх представників Homo Sapiens Sapiens на планеті Земля? Громадян певної країни/країн? Людей певної професії, рівня доходу, статі, рис характеру, віку, етнічної чи релігійної власності? Коли ми говоримо суспільство, кожен має на увазі щось своє, найчастіше ґрунтуючись на культурі, в якій виріс, вихованні, власних рисах характеру, особистому життєвому та досвіді спостереження за іншими людьми. Слід вийти за межі всіх вищезгаданих обумовленостей і поглянути на речі неупереджено. Соціологія це вже давно зрозуміла, зараз вона є наукою не про суспільство, а про соціологічні зв’язки. XX століття похитнуло гуманістичний концепт про єдність всіх людей, а XXI ізолювало кожну окрему особистість у рамках своєї власної індивідуальності. Як було зазначено на початку статті, це стосується урбанізованих територій.
Однак більшість з нас поки що до кінця не усвідомлює цієї автономності. Більшість держав сьогодні це республіки. З латинської республіка перекладається як «спільна справа». Яка спільна справа у 8 мільярдів людей в еру глобалізму?
І вона може бути, але все одно не тотально. Повертаючись до теми російського вторгнення, наше суспільство продемонструвало злиття Gemeinschaft та Gesellschaft екстраординарним чином. Мільйони людей згуртувалися в єдиний організм і готові були допомагати хто чим може – хтось пішов у добровольці, хтось почав тягати мішки з піском, хтось став віддавати все, що має потреби армії. У першу фазу Великої війни суспільство стало великою спільністю, і це не може не дивувати. Зараз, у зв'язку з тим, що війна затягнулася, можна спостерігати певний спад такої монолітної єдності, але вона все одно є. Україна заявила про себе буквально на весь світ, задала тренди, що навіть десь у техаській глибинці люди обговорюють геополітику у Східній Європі. Однак все одно залишаються ізольовані групи, як сентельці, тому про всеобічну тотальніть говорити не можна.
Онтологія
Тепер варто порушити онтологічне питання.
Довідка:
онтологія — філософська дисципліна, яка вивчає буття, його фундаментальні засади, категорії та закономірності. Одним із відомих представників онтології є німецький філософ Мартін Хайдеггер.
Як ми з’ясували, суспільство існує як абстракція чи соціологічна категорія. Не завжди ясно, хто і що має під ним на увазі. Реальність суспільства вилучається у вигляді особистої думки, обмеженості статистики (і навіть помилок у її інтерпретаціях) і шквалу пропаганди.
Відповідно до класичної феноменології Гуссерля, ми бачимо лише певну частину об’єкта чи феномена. Для нашого сприйняття вони постають як чуттєві об'єкти. Грема Харман зазначає:
такі об’єкти існують лише для іншого об’єкта, який їх зустрічає і швидше інкрустується їх акцидентальними якостями, ніж «ховаються» за ними (Г. Харман. Четверний об’єкт, с. 55).
Більше того, ми не можемо зіткнутися з якимось об’єктом чи явищем per se. Дивлячись на дерево, залежно від кута падіння світла, атмосферного тиску, нашого настрою, щоразу ми бачитимемо лише нарис або відтінення (Abschattung) цього дерева. Сам інтенціональний об‘єкт (той, на який спрямована наша увага) залишиться незмінним і зберігає свою єдність, просто нами він сприймається крізь призму чуттєвого, але ніяк не реального. Реальність об’єкта залишається, але вилучається із нашого поля зору.
Якщо дерево замінити на суспільство, ми бачимо лише одну частину суспільства завдяки чуттєвому досвіду.
До прикладу, ЗМІ повідомляють про деякі події в Італії, а через десять хвилин на екрані телевізора вже йдеться про вручення золотої медалі серед юніорів по карате в Бразилії; скролячі стрічку новин свого смартфона мешканець Тамілнаду гаряче слідує за скандальними деталями розлучення голлівудських зірок Джонні Деппа та Ембер Хьорд, яких ніколи не побачить. В останньому випадку ступінь впливу новин (чуттєвий досвід) настольки сильний, що індиєць є безпосерднім учасником подій розлучення. Хоча, він є частиною цього лише тому, що він знає про це події (нариси). Мешканець Тамілнаду не зможе дізнатися сутність (реальність) розлучення Джонні Деппа та Ембер Хьорд, або, як мінімум, він знає про це від третіх осіб у вигляді ЗМІ, які не повідомляють про деталі та подробиці даної події. Саме через обмежений доступ до інформації він може судити про це лише за допомогою свого смартфона (нариси).
Реалність суспільства ставиться під питання і на нього можна відповісти дивним чином. У сучасному світі ми не можемо точно сказати, що точно реальне, а що ні. Часом доволні важко відрізнити людину від його цифрового аватара в Instagram і коли він п’є каву у своєму улюбленому ресторані. Аналогічна ситуація із суспільством. Ми не можемо повноцінно усвідомти його реальність через її перманентні зміни. Розмови про «успішний успіх» в дусі Тоні Роббінса не мають на меті пояснення зворотної сторони медалі: приведе чи взагалі його методдо успіху, якщо так, тоді якою ціною, чи потрібен взагалі успіх і т.д. Хоча маніпуляція коучів і ЗМІ лише невелика частина прикриття реальності суспільства. Вік, характер, настрій є також важливими факторами у сприйнятті.
За весь період розвитку західноєвропейської філософії Нового часу домінували відносини суб’єкт-об’єкт або людина та його навколишній світ. Все навколишнє людини стало розглядатися крізь призму людського виникнення (гуманізм), навіть незважаючи на об’єктивність наукового методу. Це підкреслював фізик Вернер Гайзенберг:
Природознавство описує і пояснює природу не просто так, як вона є «сама по собі». Напроти, воно є частиною взаємодії між природою і нами самими. Естествознание описує природу, яка відповідає на наші запитання і піддається нашим методам дослідження. (В. Гайзенберг. Фізика і філософія, c. 43).
Так само й з суспільством. Ми не вивчаємо більше суспільство «само по собі», ми вивчаємо характер соціальних зв’язків, які зручніше називати суспільство.
Насправді єдиного суспільства ніколи не існувало. Це необхідна інтелектуальна фікція. Єдиним може бути спільність, проте не суспільство. Суспільство включає до себе спільності. Суспільство є алюром спільності. Харман визначає алюр як:
цілком особливий і уривчастий досвід, у якому тісний зв'язок між єдністю речі та її множинністю [специфічних якостей] частково руйнується (Г. Харман. Четверний об'єкт, с. 105).
Але чому так? Людей надто багато для побудови єдності у великих масштабах. Результати дослідження британського антрополога Робіна Дінбара демонструють, що людина може заводити трохи більше 150 близьких знайомств.
Висновки
У певному сенсі суспільство (або людство) може стати єдиним, наприклад, у разі зовнішньої загрози, чому присвячений фільм «Прибуття». І все ж таки, це не залізний аргумент на користь єдності всіх людей навіть у рамках однієї країни або міста. Не варто забувати і про політичні риторики, деякі з яких можуть бути націлені, навпаки, на роз’єднання різних соціальних груп.
Подібні погляди про певну єдність чи девіз на купюрі долара США E pluribus unum (з багатьох єдиний) хоч і є добрим гаслом, проте на тлі дуже швидких соціальних процесів не можуть повністю відповідати реальності.
Підтримати автора
