«Що означає нігілізм? Те, що вищі цінності втрачають свою цінність. Немає мети. Немає відповіді на запитання "навіщо?"»
Ф. Ніцше (Воля до влади)
І справді, ми живемо в епоху переможного нігілізму, що прийшов до людини досить цікаво — через свободу. Будь-які цінності, неважливо, чи вони були прерогативою традиційних верств, чи пригноблених, втрачають будь-який сенс за умов загальної рівнодоступності. Нині «кожен вирішує сам» є буквально омажем Камю і неминучості свободи Сартра.
Здавалося б, наша епоха — це достаток усього, до чого прагнуло людство протягом століть, але насправді це виявляється ще одним наративом, ще одним способом уникнути дотику до Реального (за Лаканом). Людина більше не може бути онтологічно впевненою у вищих силах, адже ті були «дезавуйовані» науковим знанням, яке так ревно підігрівається сцієнтизмом.
Бум езотерики — не більше ніж форма метафізичного сп’яніння, що спирається на доксу, підґрунтя якої походить із доволі сумного становища людської душі.
Нігілізм сучасного типу криється також у переможній атомізації суспільства, де «кожен має своє право», але не має справжньої відповідальності. Та кого тут звинувачувати? Суспільство настільки перенасичене вимогами до людини, що фізична втома плавно переходить в екзистенційну, коли ти вже просто не знаєш, на що спиратись. На думку знову спадає Альбер Камю з його готовністю прийняти абсурд сучасного життя й жити далі. Але сучасний абсурд і нігілізм — інші: вони блискучі, перспективні, багатообіцяючі. Якщо нігілізм XX століття можна уявити в естетиці нуару, чорно-білого кіно, то сучасний нігілізм — це технооптимізм, що поєднує в собі розклади Таро разом із науковістю підходу майндфулнесу. Але це лише констатація факту, яка так чи інакше інтуїтивно вловлюється навіть на рівні буденної свідомості. Dasein вривається й безкомпромісно очищує будь-які надії. Ти будуєш кар’єру? Завтра ти на фронті. Ти сподіваєшся на зростання акцій? Завтра трапляється дефолт або й узагалі економічна рецесія. І річ навіть не в самих подіях, а в тому, що вони декларуються як важливі, необхідні, ніби мають певну метафізичну вагомість.
Але чи мають вони цю вагомість насправді? Яка з конвенційних інституцій, або хоча б один наратив, здатен розв’язати питання Ніщо, що залишається відкритим ще з часів Ніцше? Адже людина навчилася приховувати, але не відкривати. Без надміру інформації не з’явився б сучасний штучний інтелект, утілений насамперед через LLM. Саме надмір, саме це інформаційне перенасичення породжує не розкриття, а приховування.
