Українська література довго сприймалася в суспільстві як явище, що існує саме по собі. Здавалося, наче вона не розділяється на жанри: «я люблю детективи, нащо мені та українська література!»; не має визначних рис: «от подивіться, наскільки вишукано і містично пише Маркес, його й українською не перекладеш»; та й взагалі абсолютно не визнається за кордоном: «от Достоєвського навіть в американських університетах вивчають, всіляким Іванам Франкам до нього дуже далеко!». Але це все міфи. За їх спростування боролися наші предки, над цим активно працюють наші сучасники. З відновлення української незалежності література почала активно розвиватися та набирати найцікавіших форм, формувати власні літературні традиції та отримувати визнання всього світу.
Масовість та елітарність
Основна проблема сучасної української літератури — масовість і елітарність, співвідношення та пріоритетність між ними. Українську літературу завжди сакралізували та підносили настільки високо, що фактично забороняли критикувати чи створювати щось нижчого рівня. Це розпочинається в школі, де дітям постійно розповідають, що Шевченко те й робив, що лише страждав за український народ, і закінчується тим, що вже в свідомому віці люди відмовляються бачити когось, окрім Забужко. Та й ту не читають, бо, мовляв, її тексти надто складні й заплутані.
Жадан, Андрухович, Дереш, Прохасько, Шевчук, та ж сама Забужко, дійсно почали створювати продукт «високої полички», який зможе сприйняти не кожен читач. Їхні книги є новаторськими в українській літературі, розкривають нові межі української ментальності, але підходять далеко не всім, а тому надзвичайно довго сприймалися для нашого читача чимось чужим та навіть обмеженим.
Ситуація покращилася, коли почали з’являтися україномовні переклади іноземних пригодницьких, гумористичних, любовних (навіть еротичних), детективних книг. Саме тоді читач зрозумів, що українська мова може бути цікавою, колоритною, стильною та сучасною. Підходити будь-яким жанрам літератури.
Донедавна україномовного масового продукту, який можна було б проковтнути за вечір чи просто взяти з собою в потяг, не вистачало. Зараз, незважаючи на війну, коронавірус та проблеми з книгодрукуванням в принципі (через нестачу ресурсів) кількість авторів, які займаються створенням доступної, легкої літератури, збільшується з шаленою швидкістю. Цьому сприяють, зокрема, такі сервіси як «Букнет» [5] чи «Аркуш» [3], які не лише дозволяють розкритися новим авторам, а й показують, яким може бути саме масовий україномовний продукт.
Так, проблематика книг, що там публікуються, є надзвичайно приземленою. Сотні історій про те як мільярдери закохуються в бідних красунь, воля випадку зводить двох людей, чи підлітки потрапляють в фентезі світи здаються начитаній людині банальними й непотрібними в масштабах суспільства. Але насправді лише різноманітність, висока доступність контенту визначає рівень того, наскільки ми змогли сформуватися як культурна нація. І тоді, коли жіночки братимуть з собою в поїздки умовне «Щастя на двох» [17] (а не «Там, где живет любовь» ), чоловіки насолоджуватимуться творами Кокотюхи, (а не Донцової), а підлітки читатимуть «Не такий» [7] (а не, прости Господи, «50 дней до моего самоубийства»), ми зможемо вважати, що українській мові та культурі більше нічого не загрожує.
Багатогранність жанрів
Для сучасної української літературної традиції характерна багатогранність. Розпочинають з’являтися нові жанри, часом надзвичайно неочікувані. Ще з двадцять років тому українці не могли уявити якісні детективи чи жахи українською мовою, а вже зараз ми бачимо цілі видавництва, які займаються пошуком добірного сплатерпанку.
Фантастика
Наукова фантастика та фентезі представлені Максом Кідруком, Павлом Дерев’янком, Ксенією Томашевою, Вікторією Гранецькою, Євгеном Ліром та іншими. Існують навіть окремі видавництва, які займаються збором та публікацією історій в цьому жанрі: «Літавиця» [14] й «Дім химер» [10]. Організовуються літературні конкурси, які допомагають молодим авторам заявити про себе та почати видавати власні книги: «Зоряна Фортеця», «Азимут», «Літавиця», «Старе місто» тощо.
Горор
Останні декілька років розпочався розвиток горорних жанрів. Зокрема, основне протистояння за увагу читачів відбувається між «Фензін Підвал» [20] та «Бабай» [4], які займаються публікацією статей про горор українською мовою, пошуком молодих авторів, друком та популяризацією книг в цьому жанрі. Якщо «Бабай» спеціалізується на класичному горорі, то «Фензін Підвал» презентує жанр, який є вузько визнаним навіть в закордоном — жорсткий та нецензурний сплатерпанк. Важко сказати, що їхня збірка «Свині» [18] стала надзвичайно популярною серед широкої авдиторії, але справжні цінителі жанру добре відзивалися про майстерність українських авторів, а отже в майбутньому різноманіття жанрів буде тільки зростати.
Дитяча література
Чи не найбільшого зацікавлення і поширення набула дитяча література. І мова йде не тільки про віршики з дитячих «одноразових» книжечок, а й про цікаві пригодницькі чи драматичні історії. Зокрема, такими можна назвати цикл про Чудового Чудовиська Сашка Дерманського [9], твори нещодавно вбитого на російсько-українській війні Валерія Вакуленка, книги Галини Малик [16], серія про «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко [6], Наталія Дев’ятко тощо.
Детективи
Цікавих форм набули українські детективи. Наприклад, Богдан Коломійчук пише «ретродетектив», де головний герой пан Вістович викриває вбивства на вулицях Львова дев’ятнадцятого століття. Андрій Кокотюха також давно став обличчям цього жанру, розрахованого на масового читача. Елементи детективу зустрічаються в Макса Кідрука, Юрія Винничука, Василя Шкляра та інших авторів.
Це не все різноманіття жанрів. Історична література, філософська література, драма, магічний реалізм, потік свідомості. Вже мовчу про поезію в усіх її проявах. З кожним роком українською мовою створюються все цікавіші і цікавіші роботи, що свідчить нарешті про зростання рівня національної свідомості та готовність визнати — українці мають вплив на світову культуру.
Символізм
Сучасна літературна традиція характеризується не лише поділом на елітарну та масову, різні, навіть поширені на вузьку авдиторію, жанри. Після отримання незалежності вона наповнилася новими символами, образами, смислами.
Сучасна українська література почала описувати найглибше сховані сфери людського життя, в тому числі жорстокі й насильницькі. Актуальним залишається питання національної свідомості, однак, не лише в контексті патріотизму. З’являється проблематика війни, пошук людського «я», визнання. Боротьба людини в проблемних і кризових моментах.
Наприклад, твори Люко Дашвар, хоч і розповідають про село (здавалося б — стандартна тематика для України), але розкривають його з значно темнішого, реалістичнішого боку. Книга «Село не люди» є дуже неоднозначною за рахунок відверто насильницьких сцен кохання між неповнолітньою дівчинкою та дорослим чоловіком. Водночас вона розкриває проблеми неосвіченості, свободи вибору, особистісної боротьби з світом, існування в соціумі.
Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації. — Згоден. Як ти добре сказав: на противагу звихнутій урбанізації. Ігор глянув на пожухлі польові квіти край дороги. — Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого… Оці зів'ялі квіти… — А ця колюча стерня… А небо… А ця тиша… — Денис задер голову догори. — У мене відростають крила [8].
Повість «Помирана» Тараса Антиповича шокує своїми відвертими поглядами та алюзією на дійсність сьогодення. Жорстока постапокаліптична реальність подається крізь призму почуттів і емоцій персонажів. Приземлені роздуми соціуму про те, як вижити, контрастують з бажанням головного героя вибратися з цього жорстокого світу. Смерть, насилля, канібалізм та лайка тут подані не демонстративно заради епатажу. Вони відображають дійсність персонажів та змінюються з розвитком їхнього світогляду.
Сатира, висміювання міфологічного світогляду, страх розвитку та пошуку шансів на краще життя, питання ненависті до себе й до світу досить неочікувано розкриваються і втілюються в драматичному, але закономірному фіналі.
Особливо життєвою є фраза одного з персонажів:
— Наші люди гобить не хотять. Хотять, щоб готове з неба падало!
—Ага! Спалили те, шо вчора впало! Я вже не знаю, шо вони хотять, таманабой. [2, 132 с.]
Якщо попередні дві книги є драматичними, то Андрій Любка пише іронічні, часто гумористичні, історії. Він вишукано висміює всі реалії нашої дійсності. Часом для того, щоб показати абсурдність тих чи інших ситуацій він використовує настільки відверті сцени, що в 2020 році отримав за це премію «Золотий хрін» [19].
Яскравим прикладом пригодницької, іронічної, легкої (на перший погляд) літератури є «Карбід». Він перекладений польською, словенською та англійською мовами та отримав визнання закордоном.
Тут чи не вперше розкриваються питання контрабанди, торгівлі наркотиками, корупції. Зіткнення ідейності і реальності, наївності і бажання будь-що отримати зиск. Сімейних проблем, ідентичності та місця в суспільстві:
Пересічні люди не мають думок, вони – лише інструменти в руках пасіонаріїв, які змінюють світ [15, 226 c.].
Надзвичайно відверто і оригінально про людські почуття за допомогою магічного реалізму розповідає Валерій Шевчук в своїй книзі «Дім на горі». Відверті сцени, особисті драми, радість і нещастя, любов та гнів, прийняття себе й світу, взаємодія людини з іншими людьми, війна й мир переплітаються тут в неймовірних описах природи. Магічне фактично не вирізняється на фоні реальності. Автор майстерно володіє словом, викликає бажання проковтнути немаленьку за об’ємом книгу за один раз.
Книга складається з двох частин. Спершу історія оповідає про дім на горі, куди чоловіки тільки приходять і йдуть, а жінки залишаються жити. Часом туди навідується сірий птах, тоді в сім’ї народжується хлопчик, доля якого — мандрувати світом і бути диваком. Якщо ж чоловік приходить знизу, тоді з великого кохання народжується дівчинка і залишається повторювати долю матері. Питання вибору, питання приналежності до сім’ї, питання творчої наповненості (геніальність — дар чи прокляття) є основною проблематикою цієї частини.
Здавалося, зараз відбудеться та фантазія, що її любили повторювати старі письменники: розчиниться дзеркало і вийде з нього красуня, так дивно схожа на ті фотокарткові зображення, які зберігаються в їхньому сімейному альбомі. Онде вона, з перестрахом подумала Галя, — вічна володарка дому, принцеса, якою їй ніколи не стати, адже порушує вона приписи, покладені для порядних дівчат [21, 103 c.].
Друга ж є оповіданнями одного з персонажів і там додатково через надзвичайно різні образи розкривається внутрішній світ героїв та, ймовірно, й самого автора. Деякі з них містичні й страшні, інші надзвичайно тендітні, ще інші змушують плакати через байдужість цього жорсткого світу. Загалом, «Дім на горі» дійсно вражає і є одним з таких творів, які руйнують абсолютно всі стереотипи про українську літературу.
Війна
Окреме місце в сучасній українській літературній традиції займають книги про війну. Це «Доця» Тамари Горіхової, «Цуцик» Віталія Запеки, «Інтернат» Сергія Жадана тощо.
Справжнім феноменом є рефлексія військового Валерія Маркуса (раніше Валерія Ананьєва) «Сліди на дорозі», яка стала найбільш продаваним самвидавом в Україні та найпопулярнішою книгою 2019 року. В ній автор через образ ліричного героя рефлексує про власне дитинство, армію, ідеали і боротьбу за них. Він відкриває для читача справжні реалії служби та війни, розкриває жахливі подробиці так званого «окопного життя».
Книга не відрізняється високою художньою майстерністю, адже вона стала першою для автора, який ніколи не займався літературою, але сама історія зацікавлює своєю щирістю і чесністю:
Я мав десятки можливостей поїхати і не повертатися. Знаєш, заради чого я залишився тут? Щоб ніхто з моїх близьких не побачив і не відчув те, що довелося пережити мені… А можливо, це тут і ні до чого. Можливо, просто отримую задоволення від подібного способу життя. Ти знаєш, я все ж схиляюся більше до другого варіанту, хоч як би це не було цинічним. Ще два місяці тому боявся, що війна закінчиться надто рано, і я не встигну досхочу повоювати. Яка ж я потвора. Що ти думаєш з цього приводу? [1, 335 с.]
Пошук стилю та форми
Для сучасних українських авторів також характерний активний пошук форми. Хтось пише просто, роблячи акцент на сюжеті: «Бій зав’язався лютий і запеклий, спалахнувши вогнем і кров’ю. Сонце, мабуть, довго міркувало, чи потрібен цим людям світанок, бо й так було ясно, наче вдень» (Богдан Коломійчук. — «Людвисар. Ігри Вельмож». — 269 с.)
Хтось створює власну мову, щоб передати настрій героїв: «—Ей, туто шняга єсть! — долинув голос Гектора. — Мо’ це Божени кгов, іще з того дня». (Тарас Антипович. — «Помирана». — 76 с.)
Хтось намагається активно іронізувати мало не в кожному реченні, використовуючи всеможливі метафори, неологізми, підміну понять, цікаві порівняння та красномовні імена: «Автомобіль повільно під’їхав до обійстя, Ікар вийшов з машини і зайшов у хвіртку, а Тис залишився сидіти з бутлем: «побудова довіри» за посередництвом алкоголю відкладалася до часу отримання попередньої згоди Генія Карпат» (Андрій Любка — «Карбід». — 44 с.)
А хтось вражає високим інтелектуальним рівнем та філософською наповненістю досвідів: «Додивитись цей фiльм до кiнця. На вiдмiну вiд тих, котрi транслюються по тутешнiх "па-блiк ченнелз", — коли в найнапруженiшi хвилини, з холодком мимовiльного остраху стежачи, як герой мчить порожнiм тунелем, де з-за рогу на нього от-от вихопиться престрашенне чудовисько, спохоплюєшся — а хай йому грець! — що все ж повинно скiнчитися гарапзд — ще двi-три хвилини, сутичка, купа-мала, качання по пiдлозi, i чудовисько, несвiт-ськи ревнувши, якимось дивом розточиться в прах, а мужнiй, тiльки трохи поскубаний герой, повитий димами пожариська, переводячи дух, пригорне до себе врятовану Шерон Стоун, чи ту другу кралю, чорнявеньку, як-її-там…» (Оксана Забужко — «Польові дослідження українського сексу»).
Майбутнє є?
Сучасна українська література лише починає розвиватися й наповнюватися новими обличчями. Якщо раніше автори намагалися слідувати патріотичним кліше та моральному пафосу, що було типово для соцреалізму, то зараз вони активно шукають нові форми й напрямки. Відсутність цензури як такої дозволяє письменникам розкривати нові межі людської душі, використовувати ширший спектр інструментів для втілення власних задумів. Література стає більш масовою і водночас зростає рівень елітарних текстів. Українські книги видають закордоном, а українських авторів запрошують на різноманітні премії та конференції.
Я вважаю, що нам потрібно надалі рухатися в цій сфері, відмовлятися від російськомовного продукту й активно підтримувати будь-які прояви української літератури. Адже саме це допоможе нам врешті знайти себе та перемогти у цій жахливій війні, яка виникла перш за все в культурному полі і лише потім перетворилася в збройну агресію.
Джерела
1. Ананьєв (Маркус) В. Сліди на дорозі / Валерій Ананьєв (Маркус)., 2020. – 376 с. – (7).
2. Антипович Т. Помирана / Тарас Антипович. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 222 с. – (Сучасна проза).
3. Аркуш [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://arkush.net/.
4. Бабай [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://babai.co.ua/.
5. Букнет [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://booknet.ua/.
6. Вдовиченко Г. 36 і 6 котів / Галина Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 159 с.
7. Гридін С. Не такий [Електронний ресурс] / Сергій Гридін – Режим доступу до ресурсу: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=17548.
8. Дашвар Л. Село не люди [Електронний ресурс] / Люко Дашвар – Режим доступу до ресурсу: http://book-online.com.ua/read.php?book=4157.
9. Дерманський С. Чудове Чудовисько / Сашко Дерманський. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009.
10. Дім химер [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://chimeraspublisher.com.ua/.
11. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу [Електронний ресурс] / Оксана Забужко – Режим доступу до ресурсу: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=2744.
12. Коломійчук Б. В'язниця душ / Богдан Коломійчук. – Харків: Фоліо, 2016. – 220 с. – (ретророман).
13. Коломійчук Б. Людвисар. Ігри вельмож / Богдан Коломійчук., 2018. – 345 с.
14. Літавиця "Книжкова полиця" [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://litavytsia.com/knyzhkova-polytsia/.
15. Любка А. Карбід / Андрій Любка. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 2015. – 288 с.
16. Малик Г. Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії/ Галина Малик. – Вінниця: Теза, 2005. – 121 с. – (Пригодницька бібліотека).
17. Мрійченко О. Щастя на двох / Оксана Мрійченко. – 2022: Букнет. – 70 с.
18. Свині (збірка) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%96_(%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0).
19. Сексуальна помста політикам. Премію "Золотий хрін" отримав Андрій Любка [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.bbc.com/ukrainian/news-55752345.
20. Фензін "Підвал" [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://pidval.wordpress.com/.
21. Шевчук В. Дім на горі / Валерій Шевчук. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. – 559 с. – (Перлини сучасної літератури).
