Наприкінці четвертого року війни ми опинилися у новій реальності.
Не там, де зростає потік допомоги. А там, де він поступово зменшується.
Кількість гуманітарних вантажів, що надходять в Україну, знижується. Міжнародні донори втомлюються, а приватний сектор — виснажується. Бізнес, який у перші роки війни міг дозволити собі бути щедрим, зараз живе на межі виживання: скорочує штати, оптимізує витрати, бореться за власну ліквідність.
І це — саме той момент, коли держава повинна втрутитися. Бо якщо не зараз, завтра нам не буде на що спиратися.
Епоха волонтерського героїзму завершується
Перші роки війни трималися на неймовірній людській енергії.
Тисячі фондів, волонтерських центрів, приватних компаній, які відкривали склади, складали коробки, тягнули вантажі власним коштом.
«Гуманітарна Нова Пошта» стала головним символом цієї епохи — коли приватний бізнес узяв на себе роль національного гуманітарного перевізника. Волонтери могли безкоштовно відправляти допомогу — і це рятувало тисячі життів.
Але сьогодні навіть ця система працює на межі.
Безмежних ресурсів немає ні в кого.
Бізнес більше не має "жирку"
Навіть найбільші логістичні компанії сьогодні функціонують у режимі жорсткої економії. Паливо дорожчає, страхові ризики ростуть, кількість комерційних замовлень зменшується, а гуманітарні відправлення — не приносять доходу.
У перші роки війни це було питання честі та солідарності.
Зараз — це питання виживання.
І тому все частіше фонди стикаються з обмеженнями:
неможливість відправити великі партії гуманітарки;
скорочення квот або призупинення безкоштовних відправлень;
зменшення доступу до прифронтових регіонів.
Це не зрада і не байдужість. Це — виснаження системи, яка чотири роки тягне без підтримки держави.
Ми не можемо покладати долю допомоги лише на плечі приватних компаній
Коли держава роками спостерігає, як гуманітарну логістику витягують приватні гравці, це зручно. Але це не стале рішення.
Гуманітарна Нова Пошта зробила титанічний внесок. Але це — комерційна структура. Її першочергова місія — бізнес, не гуманітарна діяльність.
І коли економіка падає, ця «гуманітарна надбудова» починає хитатися.
А якщо завтра вони не зможуть більше возити безкоштовно?
Якщо паливо подорожчає, склади пошкодять, або просто не буде резервів?
Хто доставлятиме гуманітарку в Слов’янськ, Херсон, Краматорськ, чи інші прифронтові громади?
Хто візьме на себе логістику, коли приватний сектор вже не має сил?
Держава має втрутитися — зараз
Україна не може дозволити собі розкіш бути без національної системи гуманітарної логістики. Це — не волонтерський фронт, це елемент національної безпеки.
Сьогодні потрібні конкретні кроки:
Створити державну програму підтримки гуманітарної логістики.
З державним фінансуванням перевезень, компенсаціями перевізникам і чіткими пріоритетами доставки — від їжі до медичного обладнання.Залучити «Укрпошту» як оператора гуманітарних перевезень.
Укрпошта має найширшу мережу в країні, у тому числі в малих селах, де немає жодного іншого перевізника.
Її потрібно інтегрувати у гуманітарну систему, виділити для цього бюджет, створити окремі склади, маршрути, зв’язок із військовими адміністраціями.Запустити національну цифрову платформу обліку гуманітарних потоків.
Де фонди, міжнародні донори та оператори логістики могли б координувати доставку, уникати дублювання й бачити реальні потреби.Сформувати стабілізаційний фонд логістики.
Який компенсував би витрати компаніям, що перевозять гуманітарні вантажі в зону ризику.
Інакше ми втратимо не тільки вантажі — ми втратимо систему
Якщо сьогодні держава не втрутиться, гуманітарна логістика України просто розсиплеться. Не через байдужість, а через втому.
Фонди вже зараз скорочують обсяги допомоги, тому що доставити стало дорожче й складніше. Волонтери платять зі своїх карток за транспорт, оренду складів і паливо. Міжнародні партнери чують слова «нестабільність» і «бюрократія» — і переключаються на інші країни.
Ми втрачаємо не просто вантажі — ми втрачаємо віру в ефективність системи допомоги.
Заклик до дії
Це вже не емоційне прохання. Це тверда констатація:
гуманітарна логістика в Україні потребує державного втручання і фінансування.
Ми, благодійні організації, робимо свою роботу.
Приватний бізнес робить свою — понад можливості.
Але без держави ця вся конструкція довго не витримає.
Сьогодні Україна має шанс побудувати новий рівень гуманітарної системи, де поруч із приватними операторами діятиме державний. Де Укрпошта стане не просто поштовим сервісом, а опорою гуманітарної інфраструктури.
Бо в умовах війни гуманітарна доставка — це не бізнес і не PR.
Це — лінія життя!
І ця лінія не має обриватися лише тому, що економіка ослабла.
