— Джіні, Джіні, дивись! Перший сніг пішов! — Хан ледь не підстрибує на місці, з захопленням спостерігаючи за різноманіттям білих зірочок, що падають з неба. Хьонджін відриває очі від дороги під ногами, на яку задумливо дивився весь час, поки вони йшли, і переводить погляд на молодшого, який у захваті спостерігає за погодою.
Джісон виглядає неймовірно: розпатлане волосся, не прикрите шапкою чи капюшоном, вже встигло вкритися дрібними сніжинками, а щоки трохи почервоніли від холоду. На обличчі сяє дитяча усмішка у формі сердечка, яка зачіпає блискучі очі. Такий вигляд хлопця змушує старшого яскраво усміхатися.
Хан, почувши тихе хіхікання, переводить погляд на свого хлопця, який одразу ж усміхається ще ширше та починає ніжно сміятися.
— Чого ти смієшся? — Джі не стримує своїх смішків у відповідь.
— Ти занадто милий, — молодший лише опускає очі, поки його щоки вкриваються ще яскравішим рум’янцем.
— Чого ти… Пішли краще сердечко зробимо отам, поки сніг не розтанув, — він вказує на машину неподалік, все ще продовжуючи дивитися вниз.
— Пішли, — юнак бере іншого за руку, несильно стискаючи, та прямує до автівки.
Молодший слідує за ним, спеціально видихаючи повітря ротом, щоб побачити клуби пари.
— Холодно.. — мимоволі виривається у Джісона.
— М? Хочеш я тобі шапку віддам? — Хван переводить погляд на хлопця, не сповільнюючи ходьби. Хан хитає головою у відповідь:
— Дякую, я ще не настільки змерз, — на його губах розцвітає ніжна усмішка. Джін лише киває у відповідь і продовжує йти.
Зупинившись поблизу машини, Джі одразу прикладає вільну долоню до багажника, аби лишити на ньому відбиток, та мовчазно пропонує старшому зробити те саме, спостерігаючи за ним. Зрозумівши, чого від нього чекають, Хьонджін теж прикладає свою долоню поряд, трошки скрививши носа від відчуття холоду. Для себе кивнувши, Хан прибирає руку зі снігу та обережно промальовує лінію на снігу пальцем, формуючи половинку сердечка, яке одразу доповнює Джін.
— Треба це сфотографувати, — молодший розчеплює руки, дістаючи телефон з кишені однією, а іншу підіймаючи над головою та згинаючи у лікті. Хьонджін, одразу зрозумівши ідею коханого, підіймає свою руку у відповідь та трохи присідає, щоб було зручніше сформувати фігуру. Джі бистро робить кілька кадрів, прибирає телефон на місце та, дочекавшись поки другий випрямиться, переплітає свої пальці з чужими знову.
Видихнувши, вони зустрічаються поглядами один з одним і дарують чарівні усмішки.
— Давай місцями поміняємося? — Хван підіймає їхні руки, натякаючи їх розчепити.
— О, так, звісно, — Джісон першим прибирає свою долоню з чужої хватки. Після старший обходить його за спиною, беручи за другу руку та стискаючи її. Він швидко ховає обидві руки до себе в кишеню, щоб зігріти. А після обережно нахиляється, щоб легенько цьомнути чужі губи.
— Точно не хочеш, щоб я шапку віддав? — хлопець відсторонюється та про всяк випадок питається ще раз, поки Хан тільки задумливо та з усмішкою на вустах дивиться кудись униз. Тому Хьонджін просто киває: захоче — сам пізніше попросить, і веде молодшого додому за руку, грітися.
