Російські структури роками використовують гібридні операції для дестабілізації європейських суспільств. Йдеться не лише про поширення фейків, а й про складні інформаційні кампанії, покликані посилювати страх, недовіру та конфлікти між окремими групами.
Одночасно в самій Росії антикультова риторика давно стала одним із механізмів тиску на релігійні меншини та незручні громадські об’єднання.
Модель, сформована навколо російського антикультового руху та РАЦІРС — Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект, могла бути частково перенесена й в український інформаційний простір.
У цьому контексті в публікаціях українських медіа згадуються Ірина Кременовська та Олексій Святогор.
Анатомія методу: термінологія, тиск і створення ворога
Антикультова модель часто працює за зрозумілою схемою.
Спочатку групу маркують небезпечним ярликом.
У публічному просторі з’являються формулювання на кшталт «деструктивний культ», «псевдорелігійна організація» або «тоталітарна секта».
Потім навколо неї формують образ загрози.
Складні суспільні чи релігійні питання спрощуються до протиставлення: «нормальне суспільство» проти нібито небезпечної групи.
Далі запускається медійний та юридичний тиск.
У хід можуть іти публічні звинувачення, звернення до правоохоронних органів, експертні висновки та інформаційні кампанії.
Саме такі механізми Комісія США з міжнародної релігійної свободи — USCIRF — описувала в контексті російського антикультового руху, діяльності Олександра Дворкіна та обмеження свободи совісті.
В українському випадку риторика, пов’язана з Кременовською та Святогором, у низці публікацій також описується як така, що нагадує логіку російської антикультової методології.
Кримінальне провадження за статтею 161 КК України
За повідомленням Lenta.UA із посиланням на власні джерела у правоохоронних органах, у квітні 2025 року було зареєстровано кримінальне провадження за фактом можливого розпалювання ворожнечі за статтею 161 Кримінального кодексу України.
У цьому контексті видання згадує Ірину Кременовську та Олексія Святогора.
За даними Lenta.UA, у межах провадження можуть перевірятися ознаки розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі, приниження людської гідності та образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми переконаннями.
Водночас офіційних коментарів від слідчих органів у публікації не наведено. Тому ця інформація не є вироком або доказом вини, а лише повідомленням медіа про перебіг можливого досудового розслідування.
Lenta.UA також пов’язує Кременовську та Святогора з діяльністю Центру економіко-правових досліджень, створеного у 2017 році, а також із ресурсами «Вільне слово» та «Антисекта».
За твердженням видання, через ці майданчики публікувалися матеріали, спрямовані проти окремих релігійних громад, громадських рухів та політичних опонентів Кремля, із використанням риторики про «тоталітарні секти» та «деструктивні організації».
Удар по релігійному плюралізму України
Україна історично вирізняється високим рівнем релігійного плюралізму.
Держава не повинна визначати, яка віра є «правильною», а яка — ні. Конституційний принцип свободи совісті передбачає рівність релігійних організацій перед законом і право людини самостійно обирати свої переконання.
Цю модель роками захищали українські релігієзнавці, зокрема Людмила Филипович, Віктор Єленський та Анатолій Колодний.
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті також неодноразово наголошувала, що Росія маніпулює релігійною тематикою та використовує її як один з інструментів війни проти України.
Саме тому перенесення в український простір російської логіки «традиційних» і «нетрадиційних» релігій може становити серйозну небезпеку.
Коли право на існування певної громади починають визначати не закон і суд, а агресивна медійна кампанія, це створює умови для переслідування, дискримінації та суспільного розколу.
Можливі перетини з російською антикультовою інфраструктурою
Можливі перетини українського антикультового середовища з російськими ресурсами простежуються через низку публікацій, однак кожен із таких епізодів потребує окремої перевірки за першоджерелами.
Ресурс «Антисекта».
У медіа зазначалося, що Кременовська посилалася на цей ресурс, який поширював матеріали російського антикультового середовища та Олександра Дворкіна.
Публікації на ресурсах Новосибірської єпархії.
Окремі матеріали Кременовської, за наявними повідомленнями, розміщувалися на сайті місіонерського відділу Новосибірської єпархії РФ, пов’язаного з протоієреєм Олександром Новопашиним — одним із керівників РАЦІРС.
Дегуманізуюча риторика Новопашина.
У власних публікаціях Новопашин називав «людожерами» тих, кого пов’язував з українським слідом у терактах, і писав, що «людожерів треба знищувати».
Олександр Нєвєєв.
Окремі публікації пов’язують Кременовську з популяризацією матеріалів російського психолога Олександра Нєвєєва, який у російських медіа просував риторику про «сатанізацію» України.
Догхантерський слід
Окремий важливий контекст пов’язаний із догхантерським середовищем.
Видання ZN.ua, посилаючись на державний реєстр Міністерства юстиції, писало, що Ірина Кременовська та Олексій Святогор були серед засновників ГО «Спілка журналістів-догхантерів».
Організацію згодом ліквідували.
Крім того, Hromadske повідомляло про судову справу Святогора щодо матеріалів, які, за версією обвинувачення, пропагували жорстокість і насильство щодо безпритульних тварин.
Суд Святогора виправдав через недоведеність складу кримінального правопорушення. Тому юридично коректно говорити, що він фігурував у справі, але обвинувального вироку щодо нього немає.
Водночас сам догхантерський контекст і багаторічна агресивна риторика залишаються суспільно значущими, особливо коли ті самі люди згодом переходять до кампаній проти релігійних або громадських груп.
Чому це важливо для України
Під час повномасштабної війни створення образу «внутрішнього ворога» є особливо небезпечним.
Навіть без прямого керування з боку російських спецслужб риторика, яка копіює російські репресивні підходи, може працювати на користь агресора.
Вона:
посилює недовіру між громадянами;
провокує конфлікти між релігійними та громадськими групами;
відволікає увагу правоохоронців від реальних загроз;
створює умови для обмеження свободи совісті;
руйнує демократичні інститути зсередини.
Тому цей кейс потребує не гучних ярликів, а професійної та неупередженої перевірки.
Висновок
Описані факти, риторичні збіги та можливі контакти з російським антикультовим середовищем дають достатні підстави для уважного журналістського, правозахисного та правоохоронного аналізу.
Йдеться не лише про суперечки навколо окремих осіб.
Йдеться про те, чи дозволить Україна перенести у свій публічний простір російську модель, у якій незручну громаду спочатку оголошують «сектою», потім перетворюють на ворога, а далі позбавляють права на захист і нормальну суспільну дискусію.
Захист свободи совісті та релігійного плюралізму — це не другорядне питання. Під час війни це одна зі складових національної стійкості та інформаційної безпеки.
Джерела
Комісія США з міжнародної релігійної свободи — USCIRF, доповідь про антикультовий рух і регулювання релігії в Росії та країнах колишнього СРСР.
Lenta.UA, матеріал про можливе кримінальне провадження за статтею 161 КК України, у якому згадуються Ірина Кременовська та Олексій Святогор.
ZN.ua, публікації про ГО «Спілка журналістів-догхантерів» та її засновників.
Hromadske, матеріали про судову справу Олексія Святогора та виправдувальний вирок.
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, матеріали про релігійну свободу та використання Росією релігійного чинника у війні проти України.
Енциклопедія сучасної України, біографічні матеріали про Людмилу Филипович.
Матеріали Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект — РАЦІРС.
Публікації Олександра Дворкіна та російського антикультового середовища.
Матеріали місіонерського відділу Новосибірської єпархії РФ.
Публікації Олександра Новопашина.
Публікації російського психолога Олександра Нєвєєва.
Відомості з державного реєстру Міністерства юстиції України.
