Спочатку українців називали «зомбованими сектантами». Потім Майдан став «чумою», а його учасники перетворилися на «багнети». Далі в російській антикультовій риториці з’явилися «сатанізм», «нацизм», а зрештою навіть «канібалізм».
У матеріалах, проаналізованих ActFiles, президент РАЦИРС Олександр Дворкін описував Україну через тему «сект», «промивання мізків» та зовнішнього управління. Віцепрезидент РАЦИРС і священнослужитель Російської православної церкви Олександр Новопашин пішов далі та заявив про українських дітей: «Вони перетворюють дітей на канібалів».
Це механізм створення образу суспільства, яке нібито втратило власну волю, моральність і навіть людське обличчя.
Саме цей процес аналізують автори незалежного OSINT-проєкту ActFiles у статті «Не боротьба з культами та сектами, а фабрика дегуманізації».
Олександр Дворкін: як Україну описували через «секти»
Олександр Дворкін, президент російської антикультової асоціації РАЦИРС, роками описував Україну через тему «сект», «промивання мізків» та зовнішнього управління.
У публікаціях, зібраних і проаналізованих ActFiles, Дворкін характеризував неоп’ятидесятників під час Помаранчевої революції як одну з її «ударних сил» та говорив про «кілька тисяч багнетів».
В іншому висловлюванні йшлося про «тисячі навчених людей з промитими мізками, які робитимуть усе, що їм скажуть їхні пастори».
За словами української релігієзнавиці Людмили Филипович, Дворкін також називав Майдан 2004 року «помаранчевою чумою».
Сенс такої риторики полягає в тому, що учасник протесту перестає бути громадянином із власними переконаннями. Його представляють як «багнет», «зомбованого» або інструмент у чужих руках.
Людину спочатку позбавляють суб’єктності, а вже потім оцінюють її погляди та дії.
Олександр Новопашин: від «сатанізму» до образу України як загрози
Олександр Новопашин, священнослужитель Російської православної церкви та віцепрезидент РАЦИРС, використовує ще жорсткіші формулювання.
У висловлюваннях, наведених ActFiles, він поєднує сатанізм, неоязичництво та український нацизм в одну конструкцію.
«Для мене нацизм і сатанізм це синоніми».
В іншому інтерв’ю Новопашин заявляв:
«Сатанізм і неоязичництво це дві сторони однієї медалі. А третя сторона медалі це нацизм, або український нацизм. Три в одному».
Маргінальний символізм, окремі радикали, державна політика, релігія та війна опиняються в одному інформаційному просторі.
Новопашин також характеризував український політичний режим як «терористичний», «екстремістський», «мізантропічний» і «нацистський».
Так званий «українізм» він описував як «антисистему», завданням якої нібито є руйнування зв’язків України з Росією та «російським світом».
В одному з висловлювань, наведених ActFiles, Новопашин порівнює цю «антисистему» з «інфекцією» та «раковою пухлиною», а російське вторгнення подає як боротьбу з «гідрою».
Так званий «українізм» у цій риториці описується як хвороба або загроза, з якою нібито необхідно боротися.
Що Олександр Новопашин сказав про українських дітей
Найрадикальніше висловлювання Новопашина стосується українських дітей.
ActFiles наводить його слова:
«Вони перетворюють дітей на канібалів».
Далі Новопашин стверджував, що молодих українців нібито навчають бачити росіян «недолюдьми», які заслуговують не просто на смерть.
Таким чином українські діти представляються вже не просто жертвами нібито «неправильного виховання». Для аудиторії створюється максимально шокуючий образ: «канібали».
Ці слова, згідно з матеріалами ActFiles, належать священнослужителю та віцепрезиденту РАЦИРС.
Саме тому цей епізод важливий не лише як окрема провокаційна цитата. Він показує, до якої точки може доходити риторика, побудована на послідовному позбавленні опонента суб’єктності та людських рис.
Що відбувається з дітьми в самій Росії
На цьому тлі показовою є трансформація російської шкільної освіти після початку повномасштабного вторгнення.
Військово-патріотичні заходи, «Розмови про важливе», зустрічі з учасниками війни та включення військової тематики у виховання дітей стали частиною російського освітнього середовища.
Цій темі присвячений документальний фільм «Mr. Nobody Against Putin» Павла Таланкіна та Девіда Боренштейна.
Павло Таланкін працював у школі №1 російського міста Карабаш та документував, як після вторгнення 2022 року змінювалося повсякденне життя школи і як військова пропаганда проникала в освітній процес.
Контраст очевидний: Новопашин звинувачує Україну в тому, що вона нібито виховує дітей у ненависті до росіян, тоді як мілітаризація освіти відбувається безпосередньо в Росії.
Чому в цій історії згадується Ірина Кременовська
Ірина Кременовська позиціонує себе як українська дослідниця та експертка у сфері «деструктивних культів».
Водночас у журналістських розслідуваннях про діяльність російських антикультових структур звертають увагу на її контакти та інформаційні зв’язки з представниками цього середовища.
У нещодавньому відеорозслідуванні «Розслідування гібридних спецоперацій Кремля», опублікованому на YouTube, автори окремо аналізують зв’язки Ірини Кременовської з російським антикультовим середовищем.
У розслідуванні стверджується, що російські антикультові ресурси, пов’язані із середовищем РАЦИРС та Олександром Новопашиним, публікували матеріали про Кременовську.
Автори також звертають увагу на те, що Кременовська у власних матеріалах посилалася на російського антикультового автора Олександра Невеєва як на фахівця.
Таким чином, у статті йдеться не про випадкове сусідство прізвищ, а про інформаційні зв’язки та взаємні згадки, які автори розслідування вважають важливими для аналізу російського антикультового середовища.
РАЦИРС, Новопашин і російські антикультові майданчики
У відеорозслідуванні серед ключових майданчиків російського антикультового середовища називаються РАЦИРС, Центр релігієзнавчих досліджень імені Іринея Ліонського та Місіонерський відділ Новосибірської єпархії.
Серед його головних представників автори називають президента РАЦИРС Олександра Дворкіна та віцепрезидента організації Олександра Новопашина.
Окремо автори розслідування заявляють про послідовність інформаційних зв’язків Кременовської з російськими антикультовими майданчиками та звертають увагу на повторення схожої риторики в різних джерелах.
У самому розслідуванні це розглядається як частина ширшої інформаційної системи, де повторюються схожі антикультові наративи та методи формування образу «небезпечної групи».
Автори описують цей механізм так: спочатку групу маркують, потім стигматизують, після цього формують образ загрози, який може використовуватися для виправдання подальших обмежень.
В умовах повномасштабної війни такі контакти, взаємні посилання та інформаційні зв’язки стають предметом особливої журналістської уваги та потребують ретельної перевірки.
Від радянського «шкідника» до сучасного «сектанта»
Автори відеорозслідування проводять історичну паралель із радянською практикою створення внутрішнього ворога.
У різні періоди такими ворогами ставали «шкідники», «зрадники» та «ідеологічні диверсанти».
Складну економічну або політичну проблему можна було пояснити значно простіше: винна не система, а конкретна «небезпечна група».
У розслідуванні ця модель зведена до простої формули: є проблема, знаходиться ворог, держава оголошує себе захисником.
У 1967 році в КДБ було створене П’яте управління для боротьби з тим, що радянська влада називала «ідеологічними диверсіями».
У матеріалі наголошується, що небезпечною могла вважатися не лише конкретна дія. Під підозру могли потрапляти інформація, погляди, зв’язки, релігійна діяльність або сама належність до певної групи.
Автори відеорозслідування вбачають схожий принцип у сучасній антикультовій риториці: спочатку визначити групу, потім дати їй ярлик, після цього представити її небезпечною.
Далі суспільству значно простіше пояснити, чому проти цієї групи потрібні жорсткі заходи.
Чому ярлик не може замінювати доказ
Не кожна критика релігійної або громадської організації є пропагандою.
Якщо конкретна організація або людина порушує закон, це має встановлюватися на основі фактів, доказів та законної процедури.
Але ярлик не може замінювати доказ.
«Сектант».
«Екстреміст».
«Сатаніст».
«Нацист».
«Канібал».
Що більше таких слів накопичується навколо певної групи, то простіше перестати бачити за ними конкретних людей.
Саме тому історія Олександра Дворкіна, Олександра Новопашина та російського антикультового середовища важлива для України не лише як суперечка навколо релігії.
Це історія про те, як формується образ ворога.
Спочатку людину представляють як керовану. Потім як небезпечну. Далі як морально неповноцінну. Зрештою з’являються слова про «інфекцію», «гідру», «сатаністів» і навіть дітей «канібалів».
Коли російські структури та діячі, які використовують таку риторику щодо України, одночасно цитують, підтримують або згадують українських діячів, ці інформаційні зв’язки потребують відкритого журналістського аналізу.
Особливо під час війни.
---
ДЖЕРЕЛА
1. ActFiles, Exposing Anti-Cult Network
Стаття «Not a Fight Against Cults and Sects, but a Dehumanization Factory», українською: «Не боротьба з культами та сектами, а фабрика дегуманізації».
У матеріалі зібрані та проаналізовані висловлювання Олександра Дворкіна, Олександра Новопашина та інших представників російського антикультового середовища щодо України.
2. Відеорозслідування «Розслідування гібридних спецоперацій Кремля»
У відео розглядаються РАЦИРС, Олександр Дворкін, Олександр Новопашин, російські антикультові структури та заявлені авторами інформаційні зв’язки Ірини Кременовської з цим середовищем. Текстова розшифровка відеорозслідування також використана під час підготовки статті.
https://youtu.be/kFztm7RJ8Ms?si=Ve36kT68sajyC7Eg&utm_source=chatgpt.com
3. Документальний фільм «Mr. Nobody Against Putin»
Документальна робота Павла Таланкіна та Девіда Боренштейна про трансформацію російської школи після вторгнення в Україну та проникнення військово-патріотичної пропаганди в освітній процес.
