Продовження статті “Антикультизм і нацизм”. Початок публікації — 23 жовтня. Повністю статтю можна прочитати
https://actfiles.org/anti-cultism-and-nazism-heirs-to-the-anticult-archive-part-1/
Вона буде корисною тим, хто хоче зрозуміти підґрунтя нинішньої ситуації в Україні. Яке потрібно шукати — як би дивно це не звучало — в передвоєнній і післявоєнній Германії 20 століття. В статті — маса доказів і посилань на першоджерела.
ВОНИ ПЛАНУЮТЬ НА ДЕСЯТИЛІТТЯ ВПЕРЕД…
Апологетичний центр був заснований у 1921 році Центральним комітетом внутрішньої місії Німецької протестантської церкви в Берліні21 , а Горст Юнгінгер описав обставини його виникнення без драматизації:
« Коли в 1921 році Центральним комітетом внутрішньої місії було засновано «Апологетичну централь», протестантська церква реагувала на проблему різкого зростання кількості людей, які залишали церкву після Першої світової війни, і водночас групи вільнодумців та «вільнорелігійних» осіб зазнали швидкого припливу членів » .
Хроніка масового виходу з Німецької протестантської євангельської церкви в ті роки читається як звіт з поля бою:
1919: 237 740 осіб;
1920: 314 005 осіб;
1921: 256 452 особи;
1922: 154 810 осіб 29 .
Майже мільйон парафіян (963 000 осіб) лише за чотири роки! Понад 800 000 з них виїхали протягом трьох років, що безпосередньо передували розгортанню Апологетичного центру . І це, наголошуємо, відображає статистику лише для протестантів.
Для Німеччини з 60-мільйонним населенням, де членство в церкві протягом століть було нормою за замовчуванням, підтвердженою податковими документами, це був не просто відтік – це була справжня катастрофа.
Причин було безліч: національний шок через програну світову війну; зречення кайзера, який одночасно обіймав посаду верховного намісника прусської церкви; скасування державної релігії за Веймарською конституцією; та неконтрольована гіперінфляція, яка перетворила церковні кошти на порох. Зрештою, мільйони німців отримали суто практичний мотив: тепер можна було звільнитися від сплати церковних податків одним підписом.
Що мала робити релігійна організація, яка втратила мільйон прихильників, у такій ситуації? Здавалося б, настав час для глибокої богословської реформи, переоцінки застарілої мови проповідей, чесного обговорення причин кризи та спроб зрозуміти тих, хто відійшов. Все це, звичайно, обговорювалося в церковних канцеляріях… довго та безрезультатно.
На практиці було зроблено щось зовсім інше: було створено реєстр карток. Юнгінгер описав операційну структуру нової організації так: « Окрім широкої видавничої та лекційної діяльності, завданням «Апологетичного центра» було передусім забезпечення навчальними матеріалами пасторів і мирян, а також проведення навчальних курсів самостійно. Для цього було створено бібліотеку та розпочато створення архіву світоглядних спільнот, які вважалися ворожими. Інформаційна служба, яка також була створена, інтенсивно використовувалася як у церкві, так і державою » 2 .
Отже: бібліотека, архів «ворожих світоглядних спільнот» та інформаційна служба, що використовується державою. Хіба це не той самий архетип полиць у Мінську? І ці три елементи відтворювалися б сто років поспіль без жодної зміни: у Берліні 1920-х років, у Штутгарті 1960-х років, у Мюнхені 1970-х років, у Берліні 1990-х років, а у Москві та Мінську 2000-х років.
Зростання цієї картотеки можна простежити за внутрішніми звітами центру, опублікованими Маттіасом Пельманном 38 та проаналізованими істориком Горстом Юнгінгером 2 :
1928: приблизно 700 тематичних досьє щодо 150 світоглядних рухів;
1933: моніторинг здійснювався приблизно 250 організаціями;
1936: вже близько 500 асоціацій офіційно позначено як «небезпечні».
База даних подвоїлася в розмірі рівно за три роки, коли в нацистській Німеччині була повністю ліквідована свобода зібрань та віросповідання! Новим громадам було заборонено реєструватися, видавати літературу чи збиратися разом. За всією розумною логікою, їхня кількість мала б різко скоротитися.
Пояснення цього парадоксу просте та фундаментальне для всього нашого розслідування. Картотека розширювалася не тому, що по всій Німеччині множилися небезпечні секти та культи, а тому, що сама церква – а точніше, антикультисти тієї епохи – невпинно розширювали саме визначення того, що вважається «небезпечним». Раптом виник шалений попит на «чорні списки», і церковна картотека отримала нового, дуже зацікавленого та впливового клієнта: державу та її апарат безпеки.
Кадрова історія Апологетичного центра є надзвичайно простою. Його першим директором був Карл Гюнтер Швейцер (1889–1965) 21 , який започаткував серію брошур під назвою «Wort und Tat» (Слово і діло). Вальтер Кюннет був головним редактором цієї серії з 1927 по 1932 рік12,21 . У 1932 році Кюннет змінив Швейцера на посаді директора, залишаючись на чолі центру до його закриття. Під його керівництвом, штатним лектором і редактором інформаційного бюлетеня Materialdienst, працював молодий пастор Курт Гуттен.
Уся лінія німецької «сектантології» була зосереджена в стінах одного берлінського офісу протягом десятиліття між 1927 і 1937 роками. Вона складалася з директора, який переходив з крісла редактора на посаду професора, та його підлеглого, який після війни очолював офіційне агентство-наступника.
Адольф Гітлер приходить до влади 30 січня 1933 року
Далі буде…
