Український гральний ринок демонструє парадоксальну картину: гучні розслідування та кримінальні провадження — і водночас відносно скромні фінальні надходження до бюджету.
Проблема не лише у масштабі тіньового сегмента, а й у практиці завершення економічних справ.
Одним із ключових інструментів є угоди про визнання винуватості, передбачені статтею 469 КПК України. Теоретично вони дозволяють швидше завершувати розслідування та забезпечувати компенсацію збитків державі.
Однак на практиці нерідко виникає дисбаланс між заявленими збитками та фактичною компенсацією.
У низці резонансних справ останніх років фінальні виплати до бюджету становили лише невелику частину від початково заявлених сум. У деяких випадках компенсація не перевищувала навіть кількох відсотків від завданих збитків.
Такий підхід викликає питання щодо ефективності інструменту угод у справах із багатомільйонними або мільярдними втратами для держави.
Особливо гостро ця проблема проявляється у сфері азартних ігор. За оцінками різних досліджень, реальний обсяг грального ринку України може сягати до 180 млрд грн на рік, значна частина якого перебуває у тіні.
Навіть часткове виведення цього сегмента з тіньової економіки могло б забезпечити державі десятки мільярдів гривень додаткових надходжень.
Саме тому експерти все частіше говорять про необхідність:
• прозорого аудиту угод у великих економічних справах
• чітких критеріїв компенсації збитків державі
• реальної конфіскації активів, а не лише тимчасових арештів.
У підсумку головний індикатор ефективності боротьби з економічними злочинами залишається простим — скільки коштів реально повертається до бюджету.
І для країни, що веде війну, ця цифра має принципове значення.
