Кирило Яковець — колишній прокурор Харківської місцевої прокуратури та керівник ГО «НОН-СТОП Україна», який протягом останніх років активно позиціонував себе як громадський активіст і борець із корупцією. Водночас у професійному середовищі його ім’я дедалі частіше асоціюється не з громадським контролем, а з токсичними інформаційними кампаніями, медійним тиском та можливим використанням публічності як інструменту впливу на бізнес і окремих посадовців.
Значна частина конфліктів, у яких він фігурував, розвивалася за схожим сценарієм: серія публікацій або інформаційних атак, поширення замовних матеріалів, репутаційний тиск, а далі — спроби «врегулювання» ситуації. Саме тому на ринку давно існують підозри, що окремі медійні кампанії використовувалися не як елемент громадської діяльності, а як механізм тиску та потенційного вимагання коштів за припинення публічної активності.
Формально це подавалося як боротьба за справедливість або журналістська діяльність. Але фактично в багатьох випадках йшлося про створення токсичного інформаційного фону навколо людей чи компаній із подальшою монетизацією цього тиску.
Окремо варто звернути увагу на ситуацію з його виїздом з України. За наявною інформацією, у грудні 2023 року Яковець залишив територію держави під приводом супроводу батька — особи з інвалідністю — через пункт пропуску «Малий Березний». При цьому декларувалося повернення наступного дня, однак цього не сталося.
Станом на зараз він, за відкритими даними, перебуває в Іспанії, зокрема у Валенсії. Паралельно навколо нього продовжують накопичуватися репутаційні та юридичні питання, включно з інформацією про можливий розшук.
У межах суміжного проєкту ми системно документували його інформаційні кампанії, методи роботи, контакти та публічну активність. Мета цієї роботи — не емоції чи персональні конфлікти, а фіксація ризиків, які виникають тоді, коли громадський статус починає використовуватися як окремий інструмент впливу та заробітку.
Окремим наслідком публічної уваги стало й позбавлення Яковця статусу адвоката. У відкритому інформаційному полі це рішення пов’язували, зокрема, з проросійськими наративами та іншими репутаційними факторами.
Ця історія важлива не лише через конкретне прізвище. Вона показує, як в умовах слабких інституцій окремі особи можуть роками монетизувати страх публічності, прикриваючись громадською діяльністю та риторикою боротьби з корупцією.
