За часів Царя Гороха, у тридев’ятому царстві, де палацом на Лихварській пролягали нескінченні сірі коридори, правив молодий Цар. На престол він сходив із посмішкою та піснею, обіцяючи підданим спокій, тишу та вечірній мир біля каміна. Але доля — стара й цинічна відьма — перекинула чашу його лагідної долі, і замість миру Цар отримав велику й криваву Війну.
Коли земля здригнулася від перших ударів, Цар злякався не лише ворога, а й того, що Війна породить нових героїв, які затьмарять величне сяйво його вінця. І почалася в палаці велика гра в хованки з реальністю.
Найголовнішим після Царя у Війні став Перший Маршал. Чоловік він був кремезний, із залізним поглядом. Маршал витягнув мапу і луженим голосом промовив: «Ваша Величносте, воєнна наука проста. Ми переможемо рівно тоді, коли мої солдати вб'ють сто тисяч ворогів!» Цар повірив і дав йому повну волю. Минали роки, вороги і не вороги гинули тисячами, але траншеї ставали лише глибшими, а Війна не закінчувалася ні перемогою через два-три тижні, ні поразкою за три дні. Маршал так захопився підрахунком ворожих втрат, підручниками з воєнного мистецтва та дипломатії, що не помітив, як його власна армія втомилася наступати на мінні поля, а Цар - спостерігати за його славою. Зрештою, Першого Маршала не подолав ворог — його списала закрита паперова комісія лікарів, видавши сухий папірець про немічність тіла, і відправила доживати віку візирем зі зносин міжнародних в царство заморське далеке, згадувати роки слави та радити іншим як такої слави не уникнути.
Поруч із ним у ті часи сидів Перший Військовий Міністр. Це був видатний купець. Коли майстри та винахідники приносили йому маленькі летючі апарати, які в народі прозвали «весільними дронами», міністр лише відмахувався: «Яка дурість! Навіщо мені купувати ці іграшки для весільних забав? Це заважатиме державній логістиці!» Насправді ж державна логістика міністра полягала в тому, щоб закуповувати для армії звичайні курячі яйця за ціною золотих злитків — по сімнадцять монет за штуку. За це золото його швидко й вигнали з палацу, але справу його — будувати армію як бізнес-франшизу — система запам'ятала.
Коли Перший Маршал пішов, на його місце став Другий Маршал. Цей і досі крокує сірими коридорами закритих дверей, не зупиняючись ні на мить. Він виявився майстром «героїчного героїзму». Його стратегія була простішою за першу: водити полки в безнадійні атаки на кулемети. Коли розумники-підрахуї намагалися підрахувати втрати, Другий Маршал тупав ногами: «Рахувати — це зайве! Рахунки лише доводять неможливість неможливого! А з моїм героїзмом можливо все!» Люди у підрозділах його армії починали вмирати ще в глибокому тилу на навчальних полігонах — від бруду, хвороб, дурості та поганого командування, — і генерали жартували: «Зате їх потім не вб’ють дикі бойові буряти!». Головне, що за кожну таку атаку Другий Маршал справно отримував від Царя шану та владу, а слухняні генерали та полковники, які любили рахувати лише на свою користь, золоті ордени, блискучі медалі та тисячі майбутніх Героїв для майбутніх атак.
А закупівлями в цей час керував Другий Військовий Міністр. Чудний то був чоловік. Сам він сидів у кабінеті в оточенні холодної зброї, але вся його родина жила далеко-далеко, за глибокими океанами та синіми морями, під надійним захистом найпотужнішої гвардії далекої найсильнішої Заморської Держави. Всі при дворі були здивовано здивовані: що б цей міністр не робив, які б укази не видавав — усе дивним чином виходило на користь тій самій Заморській Державі де жили його рідні і куди, врешті-решт, стікалися золоті запаси царства. Тому коли він пішов з посади в таємні радники самого Царя, всі видихнули з полегшенням.
Потім мигцем з'явився Третій Військовий Міністр. Про нього й розказати нічого, бо він майже й не побув на посаді — прийшов, покрутився в коридорі, та раптом згадав, що він насправді Міністр Енергетики, і пішов крутити засувки на трубах, поки в царстві остаточно не згасло світло.
І тоді Цар покликав Четвертого Військового Міністра — молодого, навченого, який умів рахувати не тільки яйця, а й людей та залізні машини. Четвертий міністр почав заглядати в траншеї та нори де сиділи нецінні люди, возити їм дрони в обхід маршальських наказів і рахувати до нього нераховане. І прорахував цей розумник найголовнішу воєнно-політичну таємницю всесвіту: люди здатні воювати, помирати та перемагати, всупереч всьому, лише тоді, коли бачать чітке світло в кінці тунелю — надію на справедливість, чесний рахунок, закінчення війни в межах досяжного горизонту подій.
І пішов Четвертий Військовий Міністр до народу і почав їм обіцяти світло в кінці тунелю та тунель скінченної довжини, не ховаючись від всевидячого ока Царя. За цей розум та любов до розрахунків, за цю зухвалість Цар і спалахнув гнівом. Він негайно подав четвертого у відставку. Бо в палаці закритих дверей та сірих коридорів четвертий здійснив те, що вважалося наймерзеннішою, непростимою єрессю — думав, що світло в кінці тунелю може бачити, запалювати і показувати іншим хтось, окрім самого найвеличнішого.
Міністра четвертого вигнали з палацу. Другий Маршал повів нові безликі полки з траншей та лисячих нір в чергову безнадійно героїчну атаку. А Цар залишився в кабінеті наодинці їсти гарячу мівіну та дмухати на холодну воду.
Тут і казочці кінець… а хто слухав… і не зрозумів, що сталося з сердюком миколою, тим поясню окремо – сердюк микола поки живий то не Герой, а як Герой то вже не сердюк микола, отже і говорити про нього немає сенсу.
