Автор: Юссі М. Ханнімякі для Foreign Affairs
Оригінальний допис був опублікований 22 травня 2024 року
Що Фінляндія і Швеція привнесли в НАТО
Про автора: Юссі М. Ханнімякі - професор міжнародної історії та політики у Вищому інституті міжнародних досліджень та розвитку в Женеві. Автор книги «Pax Transatlantica: Америка і Європа в епоху після Холодної війни».
Якщо амбіції російського президента Владіміра Путіна, який вторгся в Україну, полягали в тому, щоб стримати НАТО, то це призвело до прямо протилежного ефекту. У квітні 2023 року до альянсу приєдналася Фінляндія, що більш ніж удвічі збільшило довжину кордону НАТО з росією, а в березні 2024 року до Альянсу приєдналася Швеція. Як сказав про Путіна президент США Джо Байден: «Він думав, що отримає фінляндизацію НАТО; натомість він отримав НАТО-візацію Фінляндії і Швеції».
Жорстока війна росії проти України прискорила процес вступу, але було лише питанням часу, коли ці дві північні країни позбудуться свого нейтралітету. Політика позаблоковості Фінляндії часів Холодної війни завжди ґрунтувалася не стільки на принципах, скільки на потребах виживання; країна була змушена дотримуватися нейтралітету під тиском свого домінуючого радянського сусіда. Нейтралітет Швеції був більш укоріненим і більш ідеологічним, заснованим на самоусвідомленні країни як совісті світу, але країна також довгий час ідентифікувала себе із Заходом. За першої ж нагоди, в 1994 році, всього через кілька років після розпаду Радянського Союзу, Швеція і Фінляндія приєдналися до програми НАТО «Партнерство заради миру», форуму для співпраці в галузі безпеки між членами і не членами Альянсу. І тепер ці дві країни захищені статтею 5 Статуту Альянсу про взаємну оборону.
Кінець нейтралітету скандинавських країн означає кінець епоху пост-Холодної війни на Крайній Півночі. Будучи третьою і п'ятою найбільшими країнами ЄС, Швеція і Фінляндія значно розширили сферу дії НАТО і надали організації значні можливості. Їхнє членство є серйозною поразкою для Москви, але водночас і підвищеним ризиком ескалації.
Пасивний нейтралітет
Фінський нейтралітет виник як стратегія виживання після Другої світової війни. Між 1939 і 1945 роками Фінляндія брала участь у трьох окремих конфліктах у міру того, як змінювалися її альянси: оборонна війна проти Радянського Союзу, вторгнення в Радянський Союз за допомогою нацистської Німеччини, а потім війна за вигнання німецьких військ, в основному з півночі Фінляндії. Згодом Фінляндія була змушена віддати Радянському Союзу десять відсотків своєї території, а також виплатити значні військові репарації. У 1948 році, в рамках фінсько-радянського договору, фіни офіційно відмовилися від права вступати до будь-якого військового союзу. Переможена і налякана, влада в Гельсінкі вступила в тривалий період некритичного нейтралітету по відношенню до Кремля, якщо не підпорядкування йому.
Коли Холодна війна розділила Європу, фінські лідери використовували дипломатичну акробатику, щоб позиціонувати себе між Сходом і Заходом. Не приєднавшись формально до процесу європейської інтеграції, Фінляндія зуміла побудувати і зберегти міцні економічні зв'язки з Європою. У 1975 році в Гельсінкі навіть відбулася перша зустріч того, що згодом стало Організацією з безпеки і співробітництва в Європі. Саміт символізував позицію Фінляндії як нейтрального місця зустрічі, де Схід і Захід могли зібратися разом, щоб створити нову архітектуру безпеки для Європи.
Попри це, свобода фінів взаємодіяти із Заходом неминуче була обмежена вимогами самозбереження; «фінляндизація» стала синонімом примусової нейтралізації. Кремль не керував зовнішньою політикою Фінляндії, але законодавці в Гельсінкі були обережні, щоб не вступати у протистояння із Москвою. Фінський уряд не протестував проти радянських злочинів, таких як вторгнення в Угорщину в 1956 році або в Афганістан у 1979 році. Гельсінкі також не виступив на захист жертв політичних репресій у Радянському Союзі. Щоб заспокоїти росіян, фіни також практикували самоцензуру в широких масштабах. Наприклад, Фінська рада з класифікації фільмів заборонила десятки фільмів, які вважалися антирадянськими.
Закінчення Холодної війни надало Фінляндії можливість переосмислити свою зовнішню та внутрішню політику. На зміну фінсько-радянському договору 1948 року прийшов фінсько-російський договір 1992 року, який базувався на «суверенній рівності». Відтепер Гельсінкі не потребував мовчазного схвалення Москви перед укладанням договорів.
Але ані фінські лідери, ані громадськість не вимагали членства в НАТО. Попри всі свої недоліки, нейтралітет убезпечив країну в небезпечному світі. Фіни більше не боялися Москви і не бачили потреби вступати до оборонного альянсу; їм було достатньо участі в мережі НАТО «Партнерство заради миру». Навіть після вторгнення росії в Грузію в 2008 році і анексії Криму в 2014 році лише меншість фінів застерігала від самозаспокоєння. Збройні сили країни регулярно брали участь у навчаннях НАТО, але політичної волі для прискорення вступу до Альянсу було мало.
Вторгнення росії в Україну у 2022 році все змінило. За кілька тижнів до початку війни тодішній президент Фінляндії Саулі Нііністьо зустрівся з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, а також з офіційними особами США, Великої Британії та Франції. Громадська підтримка вступу до НАТО стрімко зросла з 42 відсотків до війни до 80 відсотків у вересні 2022 року. До моменту офіційного вступу Фінляндії до Альянсу сформувався новий зовнішньополітичний консенсус. У січні цього року, коли фіни прийшли на виборчі дільниці, щоб обрати нового президента, жоден з восьми кандидатів не критикував рішення про вступ до НАТО.
Взірець чеснот
У Швеції нейтралітет набув зовсім іншої форми. Якщо фіни, як правило, були пасивними, не бажаючи критикувати жодну зі сторін у Холодній війні, то шведи пишалися своєю праведністю. У 1972 році прем'єр-міністр Швеції Улоф Пальме порівняв бомбардування Сполученими Штатами Ханоя з бомбардуванням фашистами Герніки під час громадянської війни в Іспанії та з масовим розстрілом нацистами євреїв у Бабиному Яру в Україні під час Другої світової війни. «Ми повинні називати речі своїми іменами, - сказав він у своїй палкій промові. «Те, що відбувається сьогодні у В'єтнамі, є формою тортур». А коли Радянський Союз вторгся до Афганістану в 1979 році, шведи розкритикували цю війну так само, як вони засудили вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини в 1968 році і вторгнення Червоної армії до Угорщини в 1956 році.
Окрім відданості миру, Швеція здобула репутацію щедрої країни на світовій арені. Понад півстоліття вона є однією з небагатьох країн з високим рівнем доходу, яка досягла або перевищила встановлений ООН показник виділення 0,7 відсотка валового національного доходу на допомогу розвитку. У 1960-х і 1970-х роках Швецію іноді називали «улюбленицею Третього світу». А шведська модель соціал-демократії пропонувала «серединний шлях» для інших країн Руху неприєднання, які сподівалися уникнути крайнощів капіталізму і соціалізму.
Закінчення Холодної війни дещо затьмянило цей блиск. Який сенс був у нейтралітеті, якщо Організації Варшавського договору більше не існувало? Яким був середній шлях у світі, де перемогла одна соціально-економічна модель? Що насправді дала шведська допомога для розвитку? До 1995 року, коли Швеція вступила до Європейського Союзу, вона була лише однією з багатьох країн, позбавленою свого неперевершеного статусу бездоганного взірця чеснот.
У певному сенсі відмова Швеції від нейтралітету була навіть більш драматичною, ніж у Фінляндії. До минулого року Швеція дотримувалася позаблоковості понад два століття, відтоді як у 1809 році Шведське королівство поступилося Фінляндією Російській імперії. Навіть зараз ентузіазм шведської громадськості щодо членства в НАТО менший порівняно з ентузіазмом фінів. У січні національне опитування показало, що лише 63 відсотки шведів схвалюють рішення свого уряду про вступ до Альянсу. Проте більшість шведів вважають, що безпекове середовище докорінно змінилося після вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року. Політика позаблоковості більше не давала достатніх гарантій безпеки в майбутньому - натомість це зробила Стаття 5.
Неприємності попереду
Лідери в Гельсінкі і Стокгольмі усвідомлюють загрозу, яку реваншистська Москва становить для Європи, але вони більше не будуть сидіти осторонь. Минулого року Віктор Татарінцев, посол росії у Швеції, заявив, що нові члени НАТО стануть «законною мішенню для російських заходів у відповідь, в тому числі військових». Міністр закордонних справ Швеції Тобіас Більстрьом зухвало відреагував на цю заяву: «Політика безпеки Швеції визначається Швецією - і ніким іншим».
Нові члени не просто отримують захист НАТО, вони також роблять значний внесок в діяльність Альянсу. І Фінляндія, і Швеція збільшили свої оборонні видатки понад показник у два відсотки ВВП, про які члени Альянсу домовились як про мінімальний рівень. «Ви повинні готуватися до найгіршого [варіанту], щоб уникнути його», - сказав президент Фінляндії Александр Стубб в інтерв'ю «Файненшел Таймс» у квітні. Серед значного потенціалу, який скандинавські країни надають НАТО, є можливості для повітряної розвідки на кордоні з росією, що посилює здатність Альянсу до раннього попередження. Фінські і шведські військові також мають очевидний досвід дій в умовах екстремального холоду.
Фінляндія і Швеція хоч і є великими європейськими країнами, але вони малонаселені і не додадуть значної кількості військовослужбовців до особового складу [сил] НАТО. Швеція, яка знову запровадила вибірковий призов у 2018 році, має близько 25 000 військовослужбовців строкової служби, 22 000 членів національної гвардії і 12 000 резервістів. Фінляндія, «арктична Спарта», як її іноді називають, має активні, добре підготовлені військові сили чисельністю близько 30 000 осіб. Оскільки країна ніколи не відмовлялася від призову на військову службу, фінська армія може збільшитися до 280 000 (вдвічі більше, ніж у Великій Британії), якщо почнеться війна і будуть задіяні резерви. Фінляндія також може похвалитися найбільшим і найкраще оснащеним артилерійським парком в Західній Європі, що є важливим активом у потенційній конвенційій війні.
Набагато важливіше, ніж кількість військ, яку може надати кожна країна, є її географія. Не можна недооцінювати стратегічні зміни, які їхнє членство може спричинити в НАТО. У майбутньому вектор уваги Альянсу буде схилятися на північ і північний схід. Візьмемо Лапландію, малонаселену північну територію, розділену переважно між Фінляндією і Швецією. Ця територія неминуче стане важливою для арктичної стратегії НАТО. Лапландія не лише стала територією, яку необхідно захищати від потенційних нападів - вона також є зручним місцем базування літаків Альянсу. За кілька років Лапландія прийматиме великий флот винищувачів Lockheed Martin F-35. Фінляндія також є провідним світовим виробником криголамів і може надати флот з дев'яти кораблів на підтримку нової арктичної стратегії НАТО, спрямованої, зокрема, на утримання морських торговельних шляхів відкритими і захист від потенційної російської військової активності.
Далі на південь фінські і шведські острови в Балтійському морі тепер можна зарахувати до активів НАТО, які обмежують операції російського Балтійського флоту. Тим часом шведські дизель-електричні підводні човни (чотири з яких вже побудовані і дві перебувають на стадії будівництва) розроблені спеціально для Балтійського моря, яке є надто мілководним для атомних підводних човнів. Хоча росія контролює Калінінград, анклав, оточений Польщею і Литвою, - Балтика фактично стала «озером НАТО».
Звичайно, приєднання двох нових членів створює виклики для внутрішньої згуртованості НАТО. Збільшення кількості членів у клубі демократій, яким важко догодити, навряд чи є рецептом консенсусу. По той бік Атлантики можливе повернення Дональда Трампа на посаду президента США може ще більше ускладнити ситуацію. Водночас, приєднання до Альянсу двох військово досвідчених і геополітично значущих європейських країн робить його менш залежним від примх американського електорату.
Але найсерйозніша проблема, яка чекає на нас попереду, є неминучим наслідком вступу до альянсу Фінляндії та Швеції. Кордон НАТО з росією зараз простягається майже на 1600 миль, що створює більше можливостей для дрібних військових інцидентів, які можуть спровокувати ширший конфлікт. Росія вже виступила з попередженнями про наслідки посилення присутності НАТО в Арктичному регіоні. У майбутньому організація, ймовірно, проводитиме більше навчань і військових симуляцій у Фінляндії. Москва майже напевно розглядатиме їх як провокації, що вимагають модернізації російської армії, зокрема, нарощування військ по свій бік кордону. Це, своєю чергою, спонукатиме Фінляндію посилити оборону своїх кордонів.
Напруженість у Балтійському регіоні також зростає. Диверсія на газопроводі «Північний потік» у вересні 2022 року продемонструвала вразливість інфраструктури в Балтійському морі. Дев'ять країн межують з Балтійським морем; серед них лише росія зараз не є членом НАТО, і баланс явно схилився не на користь Москви. Але російські порти в Санкт-Петербурзі, Приморську та інших містах залишаються важливими для експорту та імпорту. Калінінградський анклав залишається головним стратегічним активом, і Москва навряд чи відмовиться від того, що вона вважає історичним правом судноплавства в Балтійському морі.
НАТО є найуспішнішим військовим альянсом в історії, тому що він зберігав мир, а не тому, що завойовував території і перемагав ворогів. Це було головною привабливістю Альянсу для Гельсінкі і Стокгольма. Але в найближчі місяці і роки російська пропаганда буде ставити під сумнів мудрість вступу Фінляндії і Швеції до альянсу. Путін продовжуватиме наголошувати на екзистенційній загрозі, яку західний імперіалізм становить для росії, а російська дезінформація представлятиме вступ скандинавських країн до альянсу як непотрібну агресію.
Лідери в Гельсінкі і Стокгольмі повинні дати відсіч цим викривленням. Фінляндія і Швеція вступили до НАТО не для того, щоб стати частиною очолюваної США змови з оточення росії; вони відреагували на накопичені докази агресивного російського імперіалізму. Нейтралітету Фінляндії та Швеції поклала край російська військова агресія, а остаточного удару завдало вторгнення в Україну.
