Чи думав коли-небудь ти, Петре,
що тебе зустрічатимуть у Вишнівці на колінах тисячі людей?
Чи знав ти, що у свої 23 станеш нашим Героєм?
Спокійний, тихий, працьовитий,
Терплячий, добрий, богобоязний.
Без краплі хитрощів, лукавства й недовіри.
Слухняний, добрий, милий і неговіркий.
Чи думав ти колись, що будеш воювати?
І як терпляче ти усе пройшов в житті!
Світи науки так нелегко було подолати,
Але козацький дух в тобі горів!
І ти змужнів, навчився, міцно став на ноги..
Нарешті б жити, та війна, тривоги…
Ти – справжній чоловік,
Ти – захисник!
Складні дороги, прикордоння і важкі бої.
За Україну на своїй землі.
Чому? Навіщо? Як?
Якби спитати…
—Петрусю! Петре! Петрику!
--Не буду я ховатись, бо є повістка,
треба скоро речі вже збирати.
Комісія у Львові сказала, що “здоровий”.
Чи випадково я зустріла тебе літнього вечора
Біля Хреста із дорожньою сумкою в руках?
Впевненим чоловічим голосом
Розказав усе, як на духу.
Без жодної нотки сумніву чи іти.
Як глибоко запали в душу ті слова!…
Хто ж знав, що це наша остання розмова.
Ще тоді я гордилася – яким мужнім ти став.
А тепер…
А тепер світлина із твоєю доброю посмішкою і свіча
В самісінькому серці нашої, твоєї школи
Спонукають кожного задуматися:
Чи все я роблю для того,
Щоб його неоціненна жертва не була марною?
