Кіноновинка 2026 року, найкращя комедія на разі у 2026 році від режисера Джона Паттона Форда.
Оцінки: IMDb — 6.5;
Rotten Tomatoes — 43%.
У головних ролях — майбутні суперзірки Голлівуду, а саме: Глен Павелл, відомий за такими картинами, як “Top Gun” та “Людина, що біжить”; Марґарет Кволлі, яка грала у “Одного разу в Голлівуді” та боді-горорі “Субстанція”; ну і ветеран голлівудських проєктів Ед Гарріс — “Скеля”, “Шоу Трумена”, “Аполлон-13” тощо.
Спершу — моє враження: мені фільм не сподобався, і я його взагалі не зрозумів.
Тепер коротко про сюжет і про те, що ж там взагалі відбувається.
Насправді фільм називається “How to Make a Killing”, що перекладається як “Як скоїти вбивство”. Головний герой — Беккет Редфеллоу (Глен Павелл), спадкоємець родини, яка володіє статками понад 28 мільярдів доларів. Його мати завагітніла від музиканта з оркестру. Дізнавшись про це, голова династії поставив ультиматум: або вона позбавляється дитини, або йде геть.
Мати вирішує зберегти дитину. Вони переїжджають до передмістя Нью-Джерсі та починають жити небагатим, але звичайним життям. Попри це, мати розповідає Беккету, до якого роду він належить, прищеплює йому почуття аристократичності та вчить правилам етикету.
Невдовзі хлопця спіткає трагедія — смерть матері. Перед смертю вона просить його пообіцяти, що він не здасться, поки не досягне гідного життя.
Уже дорослим, після своєрідного тригера від подруги дитинства, герой згадує цю обіцянку і починає небезпечну гру за головний «скарб» свого життя — спадок, на шляху до якого стоять його родичі.
Чому цей фільм не працює.
Суміш жанрів: це комедія, але не смішна; трилер, але без напруги; драма, до якої байдуже.
Мотивація героя. Так, смерть матері важлива, але тут нічого не говориться про те, що він має повернути статки — лише про «гідне життя». Ми не бачимо тягаря, страждань чи складного дитинства, де він мав би боротися за себе і виживання.
Коли Беккет уже дорослий, ми бачимо, що він живе цілком нормальним життям: має роботу, носить костюм. Так, він живе у передмісті, але не в «трейлер-парку за 8-ю милею».
Тригером стає подруга дитинства, з якою вони давно не бачилися. Вони нічого не знали одне про одного. Він, здається, слідкував лише за своєю родиною.
Джулія (Марґарет Кволлі) — хто вона? Особисто для мене незрозуміло. Вона з самого початку все спланувала чи вже в процесі зрозуміла, що Беккет «прибирає» родичів? Вона ніби головний антагоніст, але не розкрита повністю.
І головне питання: звідки в нього такі скіли «асасина»? Членів родини Беккет прибирає, як у фільмах “Механік”, “Агент 47”, “Шакал”. Він використовує різні способи, маскуючи все під нещасні випадки, щоб не залишати слідів.
Але підготовка до злочинів не розкрита. На самі вбивства відводиться дуже мало часу — приблизно 5–6 хвилин, після чого знову йде сюжет про його повсякденне життя: стосунки, нова робота, кар’єрне зростання.
Фінал — це взагалі окрема історія. Його треба побачити, але в моєму особистому топі незрозумілих кінцівок цей фільм зараз займає приблизно четверте місце.
Висновок: як випускник сценарної та монтажної школи, я не бачу тут балансу і цілісної структури — лише жанрову «кашу» і ніби порізаний монтаж сцен заради хронометражу.
Якби я був сценаристом цього фільму, я б зробив або драматичний кістяк — де герой на межі використовує біль як паливо, щоб не порушити обіцянку матері; або трагікомедію — де він готує вбивства, але все йде не за планом, і родичі помирають випадково; або навіть юридичний трилер у стилі “Форс-мажори”, де боротьба за спадок відбувається в суді.
Загалом — таке кіно і такі враження. Не раджу!
