В ніч з двадцять третього на двадцять четверте травня, коли кацапські тварини проводили масований ракетний удар по Києву та інших українських містах, відбувся поєдинок за титул “WBC” та пояс журналу “The Ring” між професійним кікбоксером Рікардо «Rico» Верговеном з Нідерландів та абсолютом хевівейту Олександром Усиком з України.
З самого початку хочу сказати, що поєдинок хоч і був титульний, але все ж таки це було більше як шоу. Рекорд Верговена у боксі — (1-0, 1 К.О.). Але це все ж таки професійний боєць, який володів титулом кікбоксерської організації GLORY у важкій вазі понад 11 років, так що небезпека віяла в повітрі.
Сам поєдинок для мене був несподіванкою. Ріко, попри свою сутуло-коряву стійку, був дуже рухливий, постійно маневрував, не застоювався на одному місці. В середині поєдинку, в одному із раундів, мені здалося, що Верговен був схожий і на самого Усика у поєдинку із Муратом Гассієвим: легкий на ногах, постійно пересуваючись вперед-назад, доносячи серії із замаскованими силовими ударами. Великою проблемою для Олександра стала антропометрія голландця, в якого довші руки, і він час від часу діставав шульгу із правосторонньої стійки правим прямим і гуком.
Той, хто спаренгував із шульгою знає, що це важкувато. Представник країни кофешопів, тюльпанів та, напевно, кращої у світі школи кікбоксингу вів поєдинок дуже грамотно: рвав дистанцію, скорочував дистанцію. Відчувалось навіть через екран, що у Верговена удар важчий, ніж у Олександра. Голландець пресингував і повністю поглинав атаки Усика клінчем, виграючи таким чином раунд за раундом по очках.
Олександр, напрочуд, був якоюсь бляклою тінню самого себе, він не міг підлаштуватися під суперника. Усик зазвичай у боях має незручний стиль боксу для суперників, цього разу зіткнувся з тим, що тепер у нього незручний суперник. Поміж того, український боксер виглядав важким та статичним, малорухливим. Якщо в перших раундах я вважав, що Сашко проводить розвідку, то починаючи з другого було видно, що у нас проблеми.
Попри описаний вище малюнок бою Ріко, Олександра не просто так вважають “Феноменом боксу”. Він чекав слушний момент і шукав той самий удар. Джеб не йшов, удари лівою рукою також не мали успіху. Тільки один удар чудово залітав — і це був аперкот. Причому з обох рук. І Олександр почав чекати: чекати, поки Верговен втомиться і його пильність впаде, чекати слушної миті, вірити в себе і в Бога, який цієї ночі був на його боці. А на останніх секундах одинадцятого раунду два аперкоти вирішили результат поєдинку.
Верговен впав у нокдаун, піднявся, і Олександр Олександрович почав розносити його затяжною серією, а суддя зупинив бій, зафіксувавши перемогу українського боксера.
Я казав про це: ера таких прізвищ, як Джошуа, Ф’юрі, Вайлдер, Усик, вже завершується. Кожен із них має зробити свій останній “Last Dance”. Олександр вже переміг усіх, виграв всі титули. Можливо, вже потрібно перебиратись до зали боксерської слави. Українець, легенда світового боксу, і я дуже сильно мрію тільки про те, щоб він закінчив кар’єру перемогою.
Поєдинок був дуже напружений. Усик програвав бій, і ми могли стати свідками найбільшого апсету в історії боксу. На щастя, цього не сталося.
З приводу зупинки — так, є спірне питання. Нокдаун був чистий, тут жодних зауважень. Питання полягає у тому, що до кінця раунду залишалась усього лише одна секунда. Верговен не був сильно вражений, і можна було дати йому час дожити до кінця раунду. Можливо, федерація WBC не могла дозволити, щоб цей пояс був отриманий таким чином або боксером з таким рекордом.
Ми цього не дізнаємось. Усик переміг, і це факт. А перемога ця вважається великим дзвоном, який собою ознаменує або завершення чарівної казки під назвою Олександр Усик в історії боксу, можливо, першою поразкою, а я сподіваюсь, що це може стати початком чогось нового, якогось ренесансу, як у Бернарда Хопкінса.
І наприкінці свого допису я хочу сказати, що дуже сильно бажав би побачити бій між Ріко Верговеном та Данієлем Дюбуа. Мені здається, друзяка “Динаміт” закінчив би бій своїми вибухівками десь в середині поєдинку.
