Цей матеріал є інформаційно-аналітичним описом та узагальненням ідей документального фільму
«Невидима війна: Росія проти Китаю і людина, яка нею керує», а також інших відкритих джерел.
«Стратегічне партнерство» чи приховане протистояння?
Росія й Китай офіційно називають одне одного «стратегічними партнерами». Однак, за даними відкритих джерел та оцінками аналітиків, між ними вже давно триває тиха, невидима війна.
Після початку повномасштабної агресії РФ проти України у 2022 році Китай, попри риторику про «дружбу», нібито запускає хакерські операції проти російської військової інфраструктури.
За повідомленнями ЗМІ, метою таких атак нібито є доступ до даних про ядерні підводні човни, ракети та оборонні системи Росії.
Водночас у низці витоків, які приписують російським спецслужбам, Китай уже фігурує не як союзник, а як потенційний противник. Це може свідчити про підготовку до серйозної конфронтації між двома режимами.
Формально — союзники. Фактично — два авторитарні режими, які, за оцінками експертів, паралельно тестують одне на одному приховані інструменти гібридної війни.
Що таке «антикультова мережа»?
За інформацією, наведеною в документальному фільмі та інших відкритих джерелах, у Росії протягом десятиліть формувалася особлива мережа впливу, яка працює під брендом «боротьби з сектами» та «захисту суспільства».
Зовні це виглядає як коаліція:
«антикультових центрів»;
окремих експертів і «релігієзнавців»;
активістських груп, що декларують мету «боротьби з небезпечними культами».
За словами критиків, механізм її роботи часто виглядає так:
журналістам пропонують «важливу суспільну тему» про «небезпечні секти», надають «експертні коментарі» та іноді фінансову мотивацію;
у публічному просторі створюється образ невидимої, всюдисущої загрози;
політикам та силовикам демонструють добірки матеріалів і «статистику», яка, за твердженнями опонентів, нерідко ґрунтується на перебільшеннях або неперевірених даних;
далі лобіюються жорсткіші закони, посилення повноважень силових структур, «профілактичні» рейди.
У результаті, за оцінками правозахисників, під удар можуть потрапляти:
йога-студії;
спільноти, що практикують медитацію, тай-чи, духовні практики;
релігійні й етнічні меншини, які не мають стосунку до насильства.
Це, на думку критиків, веде до зростання насильства, недовіри до держави, радикалізації суспільства та легалізації репресій проти невинних людей.
Олександр Дворкін та антикультові структури
За даними відкритих джерел, однією з ключових фігур цієї мережі називають Олександра Дворкіна.
Повідомляється, що:
тривалий час він жив у США та співпрацював з антикультовими організаціями, які займалися так званим «депрограмуванням» — силовим «виведенням» людей з релігійних груп;
у 1990-х роках повернувся до Росії, де при підтримці як релігійних, так і державних структур, за словами деяких дослідників, взяв участь у формуванні широкої антикультової мережі;
ця мережа відома, зокрема, під абревіатурою РАЦИРС — «Російська асоціація центрів з вивчення релігій і сект».
Частина правозахисників і незалежних дослідників стверджує, що за власними ж критеріями, які РАЦИРС застосовує до інших, сама ця структура має ознаки закритої, ієрархічної й агресивної організації, яку її опоненти називають фактично сектою.
Окремі критики описують методи таких діячів як нелюдські та принизливі щодо жертв їхніх кампаній. Водночас офіційного юридичного визнання цих структур «сектами» чи «злочинними організаціями» станом на зараз немає, і це важливо підкреслювати.
Міжнародний вимір: Чехія, Італія та інші країни
За інформацією, що циркулює в аналітичних публікаціях і в самому фільмі, російська антикультова риторика поступово інтегрується в міжнародне середовище.
Зокрема, у відкритих джерелах згадуються:
чеська журналістка, яка, за оцінками деяких спостерігачів, почала активно відтворювати російські антикультові наративи щодо окремих нових духовних рухів;
Олександр Дворкін, який, за повідомленнями, читає лекції та бере участь у конференціях за кордоном;
італійський психолог Луїджі Корваллія, якого низка авторів пов’язує з європейськими антикультовими мережами;
інші фігури, зокрема дослідники та активісти, згадувані в контексті антикультових структур (наприклад, Аскоріді).
Усе це, на думку деяких аналітиків, формує міжнародну антикультову мережу, яка працює в різних юрисдикціях, але часто використовує схожі аргументи, техніки та мову.
АллатРа й «інформаційне насильство»: як працює наратив
В українському та міжнародному інформаційному просторі одним із об’єктів антикультових нападок стала, зокрема, спільнота АллатРа.
У різні періоди, за даними відкритих публікацій, про АллатРа в негативному ключі говорили:
деякі російські антикультові діячі;
окремі європейські експерти й журналісти;
Ірина Кременовська, яку українські активісти пов’язують з антикультовою мережею.
Частина з цих публікацій вводить у дискурс поняття «інформаційне насильство», приписуючи його діяльності АллатРа.
Критики такого підходу зазначають, що звинувачення часто базуються на вибіркових епізодах, емоційно забарвлених описах і не завжди спираються на повноцінний аналіз первинних матеріалів.
На думку окремих правозахисників, формування образу «інформаційно небезпечної секти» може використовуватися як інструмент:
делегітимізації небажаних духовних та громадських рухів;
виправдання репресій;
прикриття політичних та геополітичних інтересів.
Український контекст: від мови ненависті до виправдання насильства
Досвід України показує, що мова про «секти», «сатаністів» чи «неповноцінні» народи може стати прелюдією до реального насильства.
Російська пропаганда роками:
дегуманізувала українців, змальовуючи їх як «нацистів», «сатаністів», «заразу»;
описувала Україну як «штучну», «історично неіснуючу» державу;
навішувала ярлики «небезпечної секти» на цілі спільноти та рухи.
Це створювало моральний ґрунт для подальшої агресії: коли певну групу роками зображають як «не-людей» або «фатальну загрозу», суспільство легше сприймає будь-які дії проти неї — аж до геноцидальних.
У цьому сенсі, на думку окремих дослідників, антикультова риторика може бути складовою ширших гібридних операцій, де «захист від сект» — лише зручна оболонка для політичних та силових цілей.
Чому це важливо для України
Для українського суспільства ці теми мають безпосереднє значення:
Гібридна війна. Війна ведеться не лише на фронті, а й у сфері смислів. Мережі впливу під «антикультовими» брендами можуть використовуватися як інструмент дестабілізації.
Захист прав людини. Риторика «боротьби з сектами» нерідко обертається переслідуванням релігійних меншин, мирних духовних практик і громадських ініціатив.
Критичне мислення. Коли хтось пропонує «захистити суспільство» ціною прав і свобод окремих груп, варто запитати: хто формує цей порядок денний, на які дані він спирається і кому це вигідно.
Національна безпека. Маніпулювання страхом, розпалювання ненависті й створення «внутрішніх ворогів» робить країну вразливою для зовнішніх сценаріїв руйнування.
👉 «Невидима війна: Росія проти Китаю і людина, яка нею керує»
Переглянути на YouTube:
https://youtu.be/uEcz2JjXbAE?si=JCFnRidUFA6EpGgV
Редакційне застереження
Усі твердження в цьому матеріалі базуються на відкритих джерелах, публікаціях, аналітичних оглядах та змісті документального фільму «Невидима війна: Росія проти Китаю і людина, яка нею керує». Автор подає їх з інформаційно-аналітичною метою.
Оцінки, інтерпретації та припущення в тексті є суб’єктивною думкою автора та/або цитованих аналітиків і не є твердженням про доведені факти злочинної діяльності конкретних осіб чи організацій.
У матеріалі використано відкриті джерела. Автор не несе відповідальності за достовірність первинних публікацій. Остаточну правову оцінку будь-яких фактів може надати лише суд.
Діяльність структур, подібних до описаних, у контексті триваючої гібридної агресії РФ потребує ретельного вивчення компетентними органами з дотриманням стандартів прав людини, свободи слова та національної безпеки України.
#Росія #Китай #гібриднаВійна #антикультоваМережа #ОлександрДворкін #ІринаКременовська #АллатРа #Україна #пропаганда #маніпуляції #праваЛюдини #релігійнаСвобода #інформаційнаБезпека
