Вступ. Спогади і попередження
(Нічого цікавого, особисті записи під час нападів тривожності чи панічних приступів, перефокусовую увагу)
Я чула що коли ти хочеш померти треба взяти ручку і написати прощальний лист для тих кого покидаєш. Здається просто але писати потрібно не тільки банальне «прощавай цей світ», а і те як вони повинні прожити твою втрату. Це легкий прийом психології аби надавити на емоції спихуючи переживання чужих поки не існуючих емоцій на і так пораненого себе. Бажаним результатом буде відмовити від «дурних» імпульсивних дій на майбутнє по можливості залякати щоб не утнув знову «дурню»
Дааа… колись і я таке писала. Зараз вже не пам'ятаю але напевно саме в тих діях були зародки моїх майбутніх панічних атак. Листи ще на моменті прощання душили мене сльозами і соплями що я не могла продовжувати писати мамі… Голос в голові ж казав «Пиши, прощайся, викажи все бо потім вже нічого не буде, а вони ще житимуть,…» Емоції брали верх і хоч я хотіла багато чого написати але ментально була виснажена, та і фізичного. «Наступного разу допишу…» - так відкладалася моя смерть.
Іронічний момент що лист раніше викликав так багато емоцій а зараз я намагаюся сфокусувати свої думки і заспокоїти тряску тіла записом чогось. Звісно приємніше роботи це ручкою по паперу але в певний момент література начинають пливти а слова йти непомітно через скорочення і потім на рахунок уже не можна прочитати.
Дивно одначе згадувати минуле зараз. Зараз мені 24. Виповнилося буквально на тій неділі (почала це писати 15.11.2024 о першій ночі) Дивно обертатися назад і бачити лише поранену дитину у якої рана лише час від часу роздирається і пече коли зараз відчуваєш себе повністю переломною і потухшою. Без цих думок в голові коли раптом всі інші голоси стихли і один той таракан зараз наче в мікрофон через великі динаміки шепоче думки про смерть, смерті та чому живі. Хоч такі роздуми були і раніше але внутрішній діалог стих і цей монолог спочатку непомітно накалює тривогу, накручує а потім тіло починає трусити наче організм відчуває величезну небезпеку. Небезпека від своїх же думок контроль над якими втрачений… Лише в момент послаблення голосу хапаєшся за соломинку свідомості і змушуєш насильно перемкнути увагу і розгудіти вулик в голові аби не було тієї тиші знову.
Депресія страшна, вона відібрала у мене багато і придавила. В цьому стані коли нічого не хочеш а просто існуєш, тиша несе головну загрозу. Вона гучніша, на неї складно не звертати уваги, її важко заглушити. Лише коли я пишу, намагаюся передати потік різностороннього одночасно відбувається наче перевантаження і вентилятори створюють шум. Дивно, так, намагаюся передати аналогію з охолодженням ноутбуку підчас роботи, вентилятори знизу гудять…
Вдень це й стан переживається мені легше адже дуже багато подразників що переключать увагу але якщо я не встигну заснути вночі то все може початися швидше… Якщо сон не йде і перемкнути увагу на щось не виходить то фантазію що показує мені історію мого вигаданого твору поступово витісняє роздум…
Іноді мені навіть здається що той голос що відмовляв мене від “дуростей” то мій який під час тривожності чи панічки просочився крізь час…
То до чого ж цей депресивний текст? Напевно само рефлексія, думки в голос або той треклятий лист прощання. Сама не знаю. Назва в голову прийшла першою а от інше в моїй голові вінігретом… тому тут буде намішано все. На правильність написання мені всеодно але якщо комусь буде боляче читати – краще киньте, не виправлюсь (хіба що якщо буду книгу випускати то найму людину що виправе, що навряд трапиться)
А тепер важливий дисклеймер: Даний текс є лише моїм внутрішнім станом який я через букви викладаю сюдой не для того аби загнати когось в депресію, підбурити піти з життя чи мірятися кому зараз гірше (останнє мене прям бісить! Кожен відчуває лише свій біль і це не привід іншим судити кому більш боляче та на основі цього принижувати іншого . Не подобається що я нию, мовчки вийшли і пішли читати інше), також не маю на меті приниження когось за будь якою ознакою окрім «рашизма головного мозку» і «ватника всього організму» тож якщо я в історії когось окремого обзиваю чи неправильно висловлююся це не означає що наїжаю на всіх на планеті .
Наче все, що забула то допишу як згадаю. Буду вдячна за дотримання авторських прав і нерозповсюдженню без дозволу
Хочу відмітити що моя супер здібність то антишвидкість. Таак спати хочеться тому записи про моє бажання не прокинувся завтра а бути стертою Таносом і спогади як на емоціях хотілося роздерти собі вени але голос в голові відвішував пиздюлин буде пізніше. Як згадає склероз так ще напишу потім))
