🇪🇺 Днями Euronews опублікували огляд важливого дослідження вчених з Університету Шарджі (ОАЕ). Їхній підхід цінний тим, що проблему пластику вони розглянули системно, пов’язавши мікропластик і кліматичну кризу в єдину картину.
🔷 У чому цінність цієї публікації?
Автори виходять за межі звичного наративу «пластик як сміття, небезпечне для тварин». Вони роблять обґрунтоване припущення: мікропластик може бути значущим, але раніше недооціненим фактором кліматичних змін.
🔹 Суть проста.
🏝️ Океан - наш головний «кондиціонер» і захисний щит. Він поглинає 90% надлишкового тепла і 30% CO₂ завдяки «біологічному вуглецевому насосу» (роботі фітопланктону та інших організмів).
❗️ Дослідження показує: мікропластик ламає цей насос. Він пригнічує фотосинтез фітопланктону та порушує метаболізм зоопланктону.
Підсумок: океан поступово втрачає здатність охолоджувати планету. Ба більше, автори попереджають, що океан може втрачати ефективність накопичення вуглецю, а це здатне прискорювати глобальні кліматичні процеси.
🔹 У фіналі автори роблять логічний висновок:
💬 «Наслідки зміни клімату можна було б зменшити, вживши заходів для уповільнення виробництва мікропластику».
⚠️ Але дані, представлені у документальному фільмі "Nanoplastics. Life Threat", дозволяють подивитися ширше (незабаром фільм вийде і українською мовою: “НАНОПЛАСТИК. ЗАГРОЗА ЖИТТЮ”).
Щоб реально вирішувати проблему пластикового забруднення, важливо розуміти: навіть правильне зменшення виробництва пластику вже не знімає катастрофічний вплив того, що накопичено за десятиліття. Ми в точці, де перекриття нового потоку не прибирає «спадщину», яка вже працює проти нас.
🔷 Фактор накопичення і «спадщина» пластику
За наявними оцінками, близько 90% всього пластику, виробленого з 1950-х років, не було перероблено. У різних формах ця колосальна маса продовжує перебувати в біосфері: у ґрунті та водах Світового океану.
Як слушно зазначає професор Ганатра, навіть повна зупинка заводів сьогодні не вирішить проблему миттєво.
💬 «Навіть якщо ми прямо сьогодні припинимо виробництво пластику і викинемо останню пластикову пляшку, вона буде знаходитися в наших океанах не менше 400 років. А потім почнеться подорож мікро- і нанопластику. Тому в нашому кафе висить плакат, на якому написано: "Ви, можливо, не побачите своїх онуків чи правнуків, а я побачу", - каже пластикова пляшка. І я думаю, це правда», - коментує професор.
🔷 Математика очищення: чому механічний збір не врятує
Якщо подивитися на цифри, картина стає жорсткою:
❗️ У Світовому океані, за різними оцінками, вже близько 200 мільйонів тонн пластикових відходів.
Щороку людству вдається витягти лише близько 20 тисяч тонн.
Це менше 0,01% від загального обсягу.
За збереження поточних темпів, навіть за умови повної зупинки нових викидів, на повне очищення може знадобитися близько 10 000 років.
Навіть якщо уявити фантастичний сценарій, де ефективність очищення зросте у 5 разів, процес займе 2 000 років.
Крім того, значна частина пластику вже фрагментувалася до стану мікро- і наночастинок. Вони розподілені в товщі води, донних відкладеннях та інтегровані в харчові ланцюги. Механічне вилучення таких частинок виглядає просто неможливим.
🔷⚡ Прихований механізм впливу: електростатика
Останні дані свідчать, що вплив нанопластику може бути набагато глобальнішим, ніж просто «засмічення» біосфери. Проблема лежить у фізиці: мікро- і нанопластик здатні накопичувати й утримувати на поверхні потужний електростатичний заряд.
Саме тому все частіше звучить думка: механічне забруднення - лише вершина айсберга. Основна загроза може бути у зміні фізичних властивостей середовища.
Дослідники з Політехнічної школи в Лозанні зазначають, що лише одна частинка нанопластику з електростатичним зарядом може змінювати властивості мільйонів молекул води, знижуючи її загальну теплоємність. Наслідок - прискорення потепління океану.
Але загроза стосується не лише води. Усе життя на Землі, від бактерії до людини, спілкується «мовою життя», тобто мовою слабких електричних імпульсів. Нервові сигнали, робота клітинних мембран, рух крові, биття серця - усе це електрохімічні процеси. Коли в організм потрапляють мільярди заряджених наночастинок, вони можуть працювати як «глушилки», втручаючись у тонкі налаштування живих систем.
Завдяки малому розміру та заряду нанопластик здатний долати захисні бар’єри організму.
Вчені з Китаю встановили, що ці фактори дозволяють частинкам проникати вглиб клітини й накопичуватися навіть у мітохондріях (біологічних електростанціях людини), порушуючи їхню роботу та руйнуючи клітину зсередини.
⚡️ Заряджений нанопластик буквально «коротить» біосферу. Саме тому він може бути руйнівним одночасно і для клімату, і для екології, і для здоров'я людини.
🔷 Висновок
Навіть якби гіпотетично вдалося зібрати весь великий пластик (хоча ми не маємо безпечних технологій для його утилізації), ми все одно залишаємося сам на сам з наночастинками, які вже стали частиною навколишнього середовища.
Висновок дослідників з ОАЕ важливий: пластик впливає на клімат. Але пропозиція «уповільнити виробництво» - це радше боротьба із симптомами, а не з причиною.
Основні ресурси та увага світового наукового співтовариства мають бути перенаправлені на нове ключове завдання: зрозуміти, як нейтралізувати електростатичний заряд нанопластику. Нам потрібні технології, здатні позбавити нанопластик його здатності втручатися в електричні імпульси та сигнали живих організмів. Саме тут може бути ключ до порятунку екосистем.
#Екологія #Клімат #Мікропластик #Нанопластик #Океан #ЗмінаКлімату #Наука #Довкілля #NanoplasticsLifeThreat #МайбутнєПланети #Забруднення #Euronews
