Перед тим, як почати оповідь про першу велику битву у кампанії Джексона в Долині, варто зробити пару ремарок. (Всі ці ремарки є у вигляді дописів на нашому телеграм-каналі). Весною 1862-го року стан справ Конфедерації бажав кращого: на Західному Театрі їх витиснули Кентуккі, Міссурі та значної частини Теннессі; на Східному Театрі же Головнокомандувач Армій США Джордж Макклеллан реорганізував і підготував понад 100,000 Армію Потомаку для наступальних операцій на Річмонд. І, якщо відкинути зимові маневри і сутички, саме весною почалися основні бойові дії. Війська Союзу в долині Шенандоа, якими командував генерал Бенкс, уже 12 березня зайняли Вінчестер, тим самим відкинувши Джексона дальше в долину і фактично ізолювавши від союзних сил генерала Джонстона. В 20-х числах Бенкс відбув до Вашингтона на нараду зі генералом Макклелланом. В планах Макклеллана військам Бенкса відводилася другорядна роль в операціях проти Річмонда: вони мусили відволікати противника у Долині і за першим же наказом вирушати до станції Манассас, аби підтримати генеральний наступ на столицю Конфедерації.
Кавалерія починає велику битву… знову
Що в цей час робив Джексон? Його ар’єргард складався зі чотирьох рот піхоти та 7-го Вірджинського кавалерійського (силою у 300 шабель). 20 березня командир ар’єргарду – полковник 7-го Вірджинського кавалерійського Ешбі доповідав про призупинення руху противника. Його передові частини стояли у Страсбурзі, а основні війська відступали тим часом до Вінчестера. Підтвердженням цієї інформації були свідчення шпигунів про відправку великого федерального обозу до Каслменс-Феррі Саме на цю нагоду чекав Джексон. Як тільки почалася весна, він тільки і думав про наступ, на це було декілька поважних причин. По-перше, надати підтримку військам Джонстона біля Річмонда, які мусили зіткнутися з самим Макклеланом, відволікши Бенкса. По-друге, більшість вояків Джексона були родом з Долини Шенандоа і для них було важливо прогнати «янкі» з рідної землі. Отож, Джексон наказав Ешбі діяти агресивно і переслідувати противника за нагоди. Тим часом як піхота Джексона, числом до 3,500, мала зробити обхідний маневр на північ від Вінчестера.
22 березня, о 16 годині, Ешбі розпочав бій зі пікетами 1-го Мічиганського кавалерійського полку. Конфедератів супроводжував успіх, тому командувач Дугої дивізії, яка була розташована у Вінчестері, бригадний генерал Джеймс Шілдс відправив на підкріплення Першу бригаду полковника Натана Кімбалла і дві артилерійські батареї. В ході перестрілки генерал Шілдс отримав поранення і командування перейняв командир Першої бригади – полковник Кімбалл. До ночі перестрілка вщухла і Перша бригада ночувала на Фермі Притчарда, що на пів милі північніше від Вінчестера. Решта підрозділів Другої дивізії були розташовані наступним чином: Друга бригада полковника Саллівана біля застави Хіллмана, що на Веллі-Пайк, а Третя бригада полковника Тайлера була на північних околицях Вінчестера.
На той момент сили Джексона були в Страсбурзі, 16 миль на південь від Кернстауна. На світанку 23 числа конфедерати продовжили марш. Попередньо Ешбі оцінював сили федералів під Кернстауном у 3,000 багнетів (умовних чотири полки). Тож генерал Конфедерації впевнено йшов на звуки бою.
“… під таким вогнем, що навіть ветерани тремтіли.”
О 9:00 кавалерія Ешбі продовжила свій наступ по Веллі-Пайк, де вступив у бій зі стрільцями Першої бригади. Наступ вівся за підтримки Вірджинської батареї Ч’ю, але вона складалася з гармат системи Блейклі, які не нанесли великої шкоди. Тим часом їхні противники мали у своєму розпорядженні батарею Е 4-го артилерійського полку США, яка була оснащена 10-фунтовими гарматами системи Паррота. До того ж янкі розташували свою батарею на панівній висоті – Висота Притчарда, яка відкривала чудовий огляд на захід від Веллі-Пайк і ховала від ворожих очей Третю бригаду. Тож, Ешбі пробував спершу обійти противника з його лівого флангу, але його щоразу відкидали.
О 13:00 прибула піхота Джексона. Спершу генерал не бажав давати бій: вояки пройшли 35 миль за два дні і до того ж неділя. Проте після рекогностування поля бою, він швидко змінив свою думку. З Висоти Притчарда війська Джексона були як на долоні, тож переносити битву на наступний день не можна. Ешбі отримав наказ продовжувати відволікати супротивника на Веллі-Пайк і послати на прикриття лівого крила піхоти половину своїх сил. Тоді ж бригада полковника Фулкерсона починала обхід правого флангу противника, їх мала підтримувати сили Гарнетта – сама бригада “Кам’яної стіни”. Фулкерсон особисто повів бригаду, ставши на чолі 37-го Вірджинського. Марш сповільнювала весняна багнюка та артилерійський вогонь противника, що навіть сколихнув ветеранів.
О 14:15 бригада Фулкерсона зайняла свої позиції на 600 ярдів на захід від Висоти Притчарда, бригада Гарнетта стала на 600 ярдів південніше від них. Тоді ж комбриги пішли на пошуки одне одного і зустрілися між своїми підрозділами, тоді ж Фулкерсон доповів Джексону про розташування своєї бригади.
Наступними діями Джексона була контрабарейна боротьба з янкі гарматами Рокбрідзької артилерія і наступ на Висоту Сенді з метою її зайняти. Висота Сенді була розташована на захід від сусідки Претчерд і могла надати Джексону як переваги для наступу, так і для оборони. Кімбалл вчасно помітив наростаючий тиск на праве крило і перекинув туди 84-й Пенсільванський, 5-й та 67-й Огайський полки зі Третьої бригади.
В цей час бригада Фулкерсона наступала західніше від Мідл-Роуд через ліс на Висоту Сенді. Гарнетт же так само був у підтримці на дистнації 600 ярдів. На той момент обидва комбрига втратили зв’язок зі генералом Джексоном. Джексон тоді відправив одного зі своїх ад’ютантів для налагодженя комунікації і розвідування становища. Це був лейтенант Сенді Пендлтон, син заснвоника Рокбрідзької артилерії полковника Віллема Пендлтона, який на той момент був шефом артилерії Армії Північної Вірджинії. Сенді виїхав на найвищу точку однойменної висоти і повернувшись до генерала, доповів, що вони ведуть бій проти 10,000 сил противника.
“Ні слова більше. Саме за цим ми і тут.” — генерал Джексон
Коли вірджинська піхота Фулкерсона вже зайняла позиції за кам’яним валом і Гарнетт теж вже був нам місці, то на Висоту Сенді відправилася секція Рокбрідзької артилерії з двох далекобійних гармат, де і відкрила вогонь по федералах.
Кімбалл наказав Тайлеру почати заходити противнику з правого крила і відтіснити його до батареї. О 16:00 стрільці зі 7-го Огайського вступили у перестрілку зі діксі. Тоді 1-й Західно-Вірджинський полк здійснив спробу прорвати позиції діксі через ряди 27-го Вірджинського, який був в центрі оборонної лінії Гарнетта і Фулкерсона, і був без прикриття. Щойно федерали вийшли з лісу, як їх накрили вогнем сусідні до 27-го полки бригади Фулкерсона: 23-й та 37-й Вірджинські. Під вечір комбриги з обох сторін підтягували сили: конфедерати, аби укріпити позиції, федерали же для прориву.
Для наступу мав застосовуватися зокрема і 1-й Мічиганський кавалерійський полк. Вогневий бій тривав годину, федерали хвилею за хвилею намагалися прорвати позиції “Кам’яної стіни”, але їх відкидали. Тоді вже Кімбалл наказав 8-му Огайському зі своєї бригади піти на підтримку бригаді Тайлері. Ще через годину Кімбалл кинув у бій 13-й полк Індіани зі Другої бригади і 14-й полк Індіани з рештками своєї бригади теж. Ці війська якраз наступали на праве крило Гарнетта, де закінчувався кам’яний мур. Тиск підсилювався, у бійців кінчалися патрони і Гарнетт, без відома Джексона, наказав своїй бригаді відступати. Фулкерсон бачив це і теж взявся відходити. Джексон, який нагадаю не мав зв’язку зі фронтовими частинами, розумів, що бій йде несприятливо для нього. Він мав лише три незадіяних полки: 5-й, 42-й і 48-й Вірджинські. Їх вже було кинуто уперед, як доповіли, що Гарнетт відступає. Джексон підмітив, що його війська билися у невигідному становищі, але надіявся звести все у тактичну нічию.
Пат
До 19:00 війська Кімбалла зайняли всі утримані конфедератами позиції. Але вони були виснажені і до того ж кавалерія Ешбі, з підтримкою артилерії, весь час контратакувала федералів, коли вони намагалися розпочати переслідування.
Загалом весь бій вівся конфедератами у меншості, їм навіть не зарадив кам’яний мур та перевага у висоті над наступаючим противником. Проте вся битва проявила найкращі якості вояків та офіцерів військ Джекесона. Ешбі, чиї сили складали 300 кавалеристів розпочали бій, а потім були розділені на половину, для прикриття обох крил армії. Піхота Гарнетта і Фулкерсона теж діяло мужньо. Проте, варто віддати і належне діям янкі. Полковник Кімбалл не тільки налагодив комунікацію після поранення командувача, а й успішно стримував противника і зрештою зумів його відкинути. Цей малий тактичний успіх янкі давав великі стратегічні переваги для діксі. Бенкс припинив свій відхід з Долини, а 30,000 багнетів Макдавелл були відправлені йому на підтримку, замість підмоги для Макклеллана.
