Перший посвист куль. Пролог до другої радянсько-української війни.

«Реляція бою в Камінській слободі.

8-го Жовтня 1918-го року.

8-го жовтня о 4 годині ранку варта, стоявша на Гремячськім, Очкінськім та Каменськім напрямках, донесла, що велика сила большовиків насуває на Каменську слободу. К часу бою наш бойовий склад був такий: в двох сотнях по 45 багнетів (в тому числі і 20 чоловік молодих необучених некрутів), при 6 кулеметах „Максіма", 4 — „Левіса" та 2 гар­матах. Пан Курінний Зелінський наказав заняти позіцію за слободою: 1-й сотні на Камен-Очкінськім, а 4-й сотні — на Камен-Гремячськім на­прямках, де і трималися до одержання від п. Курінного наказу про від­хід за слободу в напрямках на Колпінську; цей наказ був одержан о 5 го­дині ранку. В мент відходу большовики почали тіснити нас з трьох бо­ків (з боку Очкіна, Камня, Гремяча та Михальчиної слободи); до цьо­го часу большовики з боку Михальчиної слободи замічені не бу­ли, позаяк ця сторона находить ся за бугром. Відходити приходилося з боєм, бо з боку Очкіна большовики зайняли Колпінський шляхо­вий путь, по котрому 1-а сотня могла прорватись з найменьшим уроном. 4-а сотня прорватись-же без урону не могла, дякуючи тому, що їй прийшлось би три рукопашниї схватки з набігшими зо всіх сторін в великій кількості большовиками; все-ж таки решта зохопивши 3 ку­лемети „Максіма" пробилась до водяного млина, де Сотник Гоженко і Півсотенний Ольшановський, подавши зразок сміливості та стойкості, були важно поранені. Сотник Гоженко, не бажаючи віддатися живим в полон большовикам, взірвав себе рушною гранатою, а півсотенного Ольшановського, козаки поспіли вивести по за межі бою. 1-а сотня до­сягнувши половини дороги на Колпінку, була затримана наблизивши­мися з двох сторін Очкінській та Михальчинській — красногвардейцями, але кинувшись в атаку, вона пробилась, зробивши два прори­ви на Колпінську та на Михальчину слободу. Підводи з кулеметами та набоями вивезти не представлялось можливим, бо всі стримлення до цього були паралізовані тим, що старі загартовані в боях та традіціях Запорожці замітно вибували з рядів, а коні, запряжені в підводи були перебиті як большовиками, так і козаками, котрі стріляли з винтовок та лишившегося цілим кулемета „Левіса“ по большовиках ховавших­ся за підводами. Гарматчики, немаючи змоги стріляти з міста стоянки в слободі, дякуючи тактическим свойствам гармат, думали прорватись за слободу, але це успіла зробити прислуга тілько першої гармати, а прислуга другої гармати, обрізавши постронки, вивела тільки коней з гар­матним замком, а сама гармата лишилась у руках большовиків.

Після прориву за слободу були зібрані послідки 1-ї та 4-ї сотен, віль­ні гарматчики, телефоністи, фельшера і т. инш. приведені до бойової поготівлі і всі рушили назад на слободу, з метою виручити зіставле­не майно та козаків, котрі, дякуючи поранам та иньшим причинам, не вспіли або-ж не змогли пробитись через великі сили большовиків, але цей план змінило появлення сотні німців з боку Колпінки. Як тільки надійшли німці, то по між п. Курінним та Комендантом сотні був вироблен новий плян, по котрому німці мусили ідти з того боку, з ко­трого раніш поришили йти ми, себто з боку Колпинки, а ми в обхід большовикам в тил по маршруту: в напрямку на Михальчину слобо­ду через глибокий яр, потім за яром змінити напрям на Гремяч, вийти на Гремячсько-Каменський шлях, пройти в поперек Каменської слобо­ди на проти лежащий бік. Цей плян точно виконан; большовики, помі­тивші обхід, почали спішно відходить по ріжним напрямкам: Камень, Михальчину слободу та Гремяч. Тоді, аби пересікти ім усі шляхи для відвороту, решта зайняла західний вихід із Каменської слободи, звідки зручно вже було обстрілювати усі ці шляхи. Під час заняття цього виходу фізично потомившимися козаками, їх моральне почування не­ можно описати. Таке тяжке становище виясняється тим, що з само­го ранку ніхто з них проковтнути ні хліба не води, аби знищити голос та жадобу, позаяк цілий день приходилось робити ріжні маневри, по мающимся навколо слободу горах та ярах, де б зайняти найвигіднішу позіцію, аби меньше затратити людей при такому колосальному чис­лу большовиків, кількисть котрих була майже в двадцать два рази біль­ше кількисті козаків. Большовики виходили по двом напрямкам: через Камень вздовш яру, та на Михальчину слободу через горб на шлях, котріх вів з Каменської слободи на Михальчину. Як ті, так і другі були об­стріляні нами з великим для них уроном, бо дезорганізовані обходом їх в тил большовицької банди йшли купами, а не лавою. Одна з таких банд, на половину одягнена в свитки та лапті і маючи на меті просковзнути на Камень, заховалась в рівчаку біля греблі і з відти почала стрі­ляти по засівших козаках. Аби вибити цю банду, треба було обійти їх крила, бо з фронта вони були захищені маленьким горбком, уявляв­шим собою ніби-то брусфер і рівночасно відтягати їх увагу фронтовим огнем. Виконати це завдання було не легко, бо значні купи большови­ків безперестанно йшли на нашу лаву, з метою прорватися на Камень.

Тоді п. Курінний Зелінській почав обстрілювати банду з фронту. Сотник 1-ї сотні Шепель — з крила, а козаки складали лаву, котра загроджувала шлях для відвороту большовикам. З числа засівших бандитів бу­ла перебита тілько половина, а останні не знищені тілько тому, що було одержано донесення о тяжком пораненні п. Курінного Зелінського, а після цієї сумної звістки операція була препинена, бо убиті горім Запорожці були зайняті другим важним ділом — ділом ратування свого орла-старшини, під керуванням котрого з дня сходу зірки визволення України бу­ло зроблено так богато славних діл для її слави і самостійности, а також для слави рідного полку.

Становище не великіх послідків було трогичне, бо окрім ранення Курінного моральне почуваннє козаків було пригнічено невистачею набоїв, як у кулемета „Левіса", так і у стрильців. Тоді не зріла грізна проблема перед самим, виносу важко пораненого п. Курінного і виводу двох легко пораненніх козаків. Лава була направлена на дві наближавшіся пар­тії большовиків силою приблизно коло 150 людей кожна, з метою рішити багнетом: бути чи не бути. Курінний Зелінській, помітивши з носилок, зробленних з двох шинелей, таке становище, почав прохати, аби його, під час прориву, не лишали, а застрелили або ж закололи. Був один вихід: по­класти пораненого п. Курінного на землю, продовжити лаву козаками, котри несли його, легким пораненнім та побільшими інтервали поміж коза­ками лави, щоб примусити більшовиків думати о великій кількості укра­їнців. Дійсно, після випущених козаками останніх набоїв, большовики змінили під простим кутом напрямок на Михальчину слободу, і кину­лись тікати, лишивши декілька забитих. Після цього лава з Паном курін­ним на носилках рушила до яру на з’єднання з німцями, але з’єднались не доходя до яру, бо німці показались на тім боці яру, до котрого рушили й ми. Пану курінному і іншим пораненим була зроблена перевязка, а піс­ля перевязки всі поранені о 6 годині вечера були відправлені до перев'язочного пункту в село Будіще. Після відправки пана курінного, сотник 1-ї сотні Шепель з 23 козаками пристав до надійшедшого німецького батальону і війшов під владу коменданта батальону. В 18:30 по дорученні Коменданта батальону сотник Шепель з козаками ходив в розвідку в Михальчину слободу для утвердження міста большовицької лави, а після виконання цього завдання був відозван в Каменську слободу. По приході в слободу було приступлено до збору вбитих за весь день козаків. Усі тіла були знівичині озвірілими большовиками до непознаваємости; у де котрих були відняті носи, вуха, поколоті багнетами, та порубані шаблями груди, руки, ноги, виколоті очі, перебиті черепи і т. инш. Більшість козаків була опізнана по обмундірованію, бо кишені у всіх були вивернуті. Після допиту жителів, та полонених, виявилось, що в на­ступу на Каменську слободу приймав участь в повному складі 1-й червоно-козацтва полк, 2 батальони 2-го червоно-козацтва полку при 20 ку­леметах, численністью до 1500 чоловік, артілерія стріляла до Очкіна і випустила всього 10 знарядів. Жителі Каменської слободи охоче допо­магали большовикам в вивозі зіставленого нами майна, а також указува­ли міста, де лежали важко поранені козаки. Ця пригода виясняється, що в ряди большовицьких банд до 40 чоловік с цієї слободи було мобілізо­вано большовиками ще до приходу Українців. В сім з половиною вечера cотник Шепель зо всіма козаками направився в Колпінку для слідування далі в Костобобр, де одержавши распорядження Пана Отамана, висту­пив в Воронок по маршруту: Костобобр-Азарівка-Демьянки-Панурівка-Воронок; в останній прибув 10 жовтня ц.р. о 8-й годині ранку.»

Сотенний 1 сотні 2 пішого полку Запорожського полку Хорунжий Шепель.