Чому Україна вічно потерпає у кровопролитних війнах?
Роздуми та короткий висновок про боротьбу України.

Роздуми та короткий висновок про боротьбу України.

Давайте так, коли ми говоримо про “перші згадки України” в давніх джерелах, важливо не змішувати кілька різних речей. Одне питання — коли джерела вперше описують території, які сьогодні входять до України. Інше — коли вперше з’являється сама назва “Україна”.

Державні ідеології часто створюють легітимізуючі історичні міти з випадкових фактів минулого, перетворюючи фрагментарні дані на фундамент власної величі. Одним із найбільш стійких та політизованих прикладів цієї маніпуляції є так зване Тмутороканське князівство.

Нещодавно прочитала розслідування «Викриття російської мережі впливу„, і мене зачепили навіть не гучні імена чи політичні деталі. Мене змусила замислитися інша думка: великі проблеми починаються не завжди з гучних подій.
5 червня народився Микола Плав’юк — останній Президент Української Народної Республіки в екзилі, багаторічний голова ОУН та один з найвизначніших діячів українського державницького руху ХХ століття.

Саме в московському полоні доля звела Андрія Мельника з Євгеном Коновальцем. Там вони змужніли, зміцнили свій світогляд і ще більш скріпилися у вірі в українську справу.

У жовтні 1921 року більшовицька Москва створила у Криму автономію. Проте це рішення не мало нічого спільного із самовизначенням корінних народів і стало виключно прагматичним політичним інструментом.

25 травня — у 100-ту річницю з дня вбивства згадуємо постать Симон Петлюра — Голови Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Армії УНР, до якого сформувалося неоднозначне ставлення як з боку сучасників, так і істориків через його політичні рішення.

Щорічно 23 травня ми згадуємо з великою пошаною і невимовною тугою видатного сина України — славного Полковника УНР, Першого Голови ОУН, українського військового і політичного діяча ХХ ст. — Євгена Коновальця.

Історія про чин, подвиг та славу воїнів-соборників, які відстоювали український Катеринослав (сучасний Дніпро) у 1918-1919 роках

"Коли, я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обовʼязок сповнила до кінця." — Олена Теліга

Більшість текстів про Сюрґунлік, акт геноциду та насильницьке виселення кримських татар із Криму, починаються з цифр. Але трагедія 18 травня 1944 року — це не цифри.

Історія має властивість повторюватися для тих, хто не засвоїв її уроки. Циклічність та замкнуте коло доти триватимуть, доки ми з них не вийдемо. Але чи недостатньо підіймаємо потрібних тем для обговорення, чи не розуміємо цінне значення історії??

Протягом десятиліть слово “автономія” в Україні викликало тривогу, асоціюючись із ризиком розколу держави. Проте досвід 2014 року показав: справжня загроза прийшла не від прагнення корінних народів до самовизначення, а від агресивного сусіда.

«Українець - не лише той, чиї діди і прадіди були українцями, але й той, чиї діти будуть українцями». Ділюся архівною рецензією на книгу.

Альтернатива історія, що складається у період українських національно-визвольних змагань та громадянської війни на територіях колишньої Імперії.

Поки пишу текст про Кєрич як найстарше місто України (або ні), дуже кумедно бачити поряд з ним в цьому списку не тільки Аккерман, а ще й Кілію. З нею міт "найстаршості" виникає через існування двох однойменних поселень на різних берегах Дунаю та нашарування локальних легенд.

Історіографія зазвичай ставить крапку в історії Кримського ханства 1783 роком — моментом анексії півострова росією. Проте де-юре та в політичній реальності того часу Кримське ханство не зникло миттєво, протягом наступного десятиліття воно продовжувало існувати у Буджаку.

Docendo discimus