Є така Крайова Рада Українців Криму (КРУК), громадська організація, що називає себе “інститутом самоорганізації української громади Криму”. З інститутом ще нехай, але незрозуміло, що вони мають під громадою. Але все по черзі.

Ми звикли бачити в грецьких назвах міст півдня України ознаку глибокої європейської традиції та зв'язку з колискою демократії. Але за вивісками “Нікополь”, “Мелітополь” чи “Севастополь” стоїть не історична тяглість, а імперська канцелярія кінця XVIII — початку XIX століття.

Історіографія часто подає релігійні війни XVII століття як суто західноєвропейське явище, фокусуючись лише на Франції, Нідерландах чи німецьких князівствах. Проте ці конфлікти перетворили на арену прагматичних союзів і Східну Європу, де ключовим гравцем стало Кримське ханство.

Державні ідеології часто створюють легітимізуючі історичні міти з випадкових фактів минулого, перетворюючи фрагментарні дані на фундамент власної величі. Одним із найбільш стійких та політизованих прикладів цієї маніпуляції є так зване Тмутороканське князівство.

У жовтні 1921 року більшовицька Москва створила у Криму автономію. Проте це рішення не мало нічого спільного із самовизначенням корінних народів і стало виключно прагматичним політичним інструментом.

Більшість текстів про Сюрґунлік, акт геноциду та насильницьке виселення кримських татар із Криму, починаються з цифр. Але трагедія 18 травня 1944 року — це не цифри.

Протягом десятиліть слово “автономія” в Україні викликало тривогу, асоціюючись із ризиком розколу держави. Проте досвід 2014 року показав: справжня загроза прийшла не від прагнення корінних народів до самовизначення, а від агресивного сусіда.

Поки пишу текст про Кєрич як найстарше місто України (або ні), дуже кумедно бачити поряд з ним в цьому списку не тільки Аккерман, а ще й Кілію. З нею міт "найстаршості" виникає через існування двох однойменних поселень на різних берегах Дунаю та нашарування локальних легенд.

Історіографія зазвичай ставить крапку в історії Кримського ханства 1783 роком — моментом анексії півострова росією. Проте де-юре та в політичній реальності того часу Кримське ханство не зникло миттєво, протягом наступного десятиліття воно продовжувало існувати у Буджаку.

Ханський палац у Бахчисараї називають єдиним свідком палацової культури Кримського ханства. Він дійсно символізує державну владу Ґераїв, проте насправді був лише ядром розгалуженої мережі резиденцій. Але чому з них усіх до нас дійшов тільки Хансарай?