Алжирський прецедент — це класичний та найбільш досліджений приклад того, як імперська спроба інтегрувати загарбану територію до національного ядра під гаслом “це наша споконвічна земля” неминуче ламається об опір корінного населення.
Навіть якщо питання історичної справедливости чи співчуття не є для вас вирішальними, й ви не розумієте бажання кримських татар, кримчаків та караїмів мати власну національно-територіальну автономію у складі унітарної України, у вас є щонайменше кілька причин її підтримати.
Дискусії довкола деколонізації назв в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі часто наштовхуються на застереження: мовляв, залишаться тільки кримськотатарські топоніми, запанує “тюркська монополія”, яка витре античну, грецьку, готську чи українську спадщину.
У дискусіях довкола деколонізації кримської топонімії регулярно виринає один і той самий псевдоісторичний аргумент — звинувачення кримських татар у “знищенні” античної спадщини півострова.
Екранізація “Одіссеї” Нолана поновила давню дискусію про те, де саме розгорталися події Гомерового епосу. Цю поему можна назвати найдавнішою ментальною картою занотованого еллінами світу.
Сьогодні, коли йдеться про деколонізацію Криму, у патріотичному середовищі регулярно виникає щира, але небезпечна ілюзія: “Навіщо повертати складні історичні назви, якщо можна назвати селища й міста на честь генералів Армії УНР чи сучасних героїв російсько-української війни?”
В українському законодавстві статус корінних народів мають автохтонні етнічні спільноти, які сформувалися на цій землі, мають самобутню культуру і не мають власного державотворення поза межами України.
Коли законопроєкт №15439 про перейменування топонімів у тимчасово окупованому Криму тільки-но вийшов у публічний простір, було цілком очевидно: фахові коментатори відреагують миттєво. Так і сталося.
На березі солоного Актаського озера височіє занедбаний бетонний скелет Кримської АЕС — монумент збанкрутілій совєтській утопії. Поруч розташоване місто Щолкіне, яке створювали як закритий технократичний рай для інженерів-ядерників.
Наша державна традиція має три чіткі епохи: середньовічну — Русь, ранньомодерну — Військо Запорозьке та новітню — Україну. Проте цей вимір історично ширший — він охоплює й політичний досвід Кримського ханства.
Ми звикли бачити в грецьких назвах міст півдня України ознаку глибокої європейської традиції та зв'язку з колискою демократії. Але за вивісками “Нікополь”, “Мелітополь” чи “Севастополь” стоїть не історична тяглість, а імперська канцелярія кінця XVIII — початку XIX століття.
Чи був пам’ятник Булгакову символом імперіалізму чи радше радянської культурної політики? Про декомунізацію, переосмислення історичних постатей та небезпеку монополізації політики пам’яті лівими радикальними підходами.
Процес релігійної колонізації Криму російською імперією у XVIII–XIX століттях був не просто експансією, а складником стратегії легітимізації загарбань. Її мета полягала в тому, щоб представити Крим як “споконвічно російську” землю, стерши при цьому багатовікову спадщину.
Російська імперія вибудовувала свій культурний капітал, систематично привласнюючи геніїв підкорених народів. Так було й у Криму.
Під час громадського обговорення проєкту Постанови Верховної Ради України про перейменування населених пунктів Криму низка суб’єктів виступила із закликом вилучити з переліку на перейменування десятки назв, які, на їхню думку, не містять символіки російської імперської політики.
На відміну від нав'язаних пізніх імперських образів, справжніми символами Кєфє (Феодосії) є його архітектурні пам'ятки, які свідчать про багатовікове співіснування різних народів і релігій. Ми пропонуємо два такі символи: мечеть Муфті-Джамі та вірменську церкву Сурб-Геворг.
"Біла пляма" на карті децентралізації України знаходиться у Криму. АР Крим та Севастополь залишаються єдиними двома регіонами, де не створено спроможних територіальних громад. Аналізую цю запізнілу главу реформи, й пропоную конкретний план — проєкт 38 громад для Криму.
Попри свою нібито візуальну привабливість і беззаперечну впізнаваність як туристичного об'єкта, Ластівчине гніздо є символом російської імперської апропріації, який штучно затирає справжню багатошарову культурну та історичну ідентичність Криму, що належить його корінним народам.
У нас останні роки дуже часто фактично ігнорують існування окремого регіону України "місто Севастополь". Нагадую, що поки він є в Конституції, хоча сподіваюся, його там колись не буде і він повернеться до складу АРК.
Крим, історія, деколонізація.
Deus Historia Praesens Futurum
