Для багатьох українців тимчасово окупований Крим є темною зоною. Наприклад, не всі знають, що попри окупацію, декомунізація населених пунктів 2016 року чи адміністративна реформа 2020 року відбулися і в Криму. Звісно, поки лише на папері, але все ж.
І коли українські медії пишуть про умовне враження об'єктів окупантів десь під Кіровським — вони не мають так писати, бо офіційно Україна повернула назву Іслям-Терек, і немає причин користуватися застарілою совєтською назвою. І це не так важко перевірити, бо в українські вікі всі назви та районування вже давно оновлені.
А як справи з деколонізацією, яка розпочалася у нас у 2023 році, у тимчасово окупованому Криму?
Історичний екскурс перейменувань я робив у цій публікації, а тут розповім які деколонізаційні процеси в топоніміці вже відбулися, і які з цим справи на сьогодні.
Перейменування початку дев'яностих
Як це не дивно, декомунізація у Криму почалася ще у дев'яності, хоча тоді її так не називали.
У 1991 році Білокам'янську повернули назву Інкерман, Ботанічному — назву Нікіта, а селу Таніне — назву Сари-Баш (технічно це було наприкінці грудня 1990 року, але указ опублікували вже у 1991 році).
Як можна помітити, у перших двох випадках міські ради повертали відомі назви, пов'язані конкретно з шампанським "Інкерман" та з Нікітським ботанічним садом. Також думаю повпливало те, що історичні назви на той момент не забулися — Нікіта отримала совєтську назву лише у 1971, а Інкерман у 1976 році.
Інша справа Сари-Баш, йому назву повернула Верховна Рада, тоді ще УРСР, на звернення кримськотатарської більшості сільської ради. Але це єдиний подібний випадок, адже це була єдина сільрада у Криму, де кримські татари становили більшість.
Так само у 1992 році Планерському повернули назву Коктебель (згадуємо однойменний винний завод), а у 1993 році Фрунзенському — назву Партеніт (тут не знаю мотивацію повернення назви). Зараз, мабуть, мало хто взагалі знає, що й ці селища колись мали совєтські назви.
На цьому все й зупинилося аж до 2016. Хоча не зовсім.
Пропозиції перейменувань у період до 2014
До самої окупації 2014 року у Криму з'являлися окремі пропозиції по перейменуваннях.
Так, у 2007 році місцева влада висувала ідею перейменувати селище Орджонікідзе на Зурбаґан. Це вигадане місто з творів російського письменника Алєксандра Ґріна, який з 1924 року жив у Криму. Добре, що ця жахлива ідея тоді не пройшла.
Або у 2012 році місцева журналістка запропонувала перейменувати місто Щолкіне на Казантип, на честь однойменного фестивалю, якій отримав назву від мису Казан-Тіп, якій розташований неподалік. Однак містяни тоді не підтримали цю ідею.
Декомунізація
Після Революції Гідності Україна нарешті дійшла до системної декомунізації, і у 2015 році Верховна Рада ухвалила так званий "декомунізаційний пакет" законів.
12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1352-VIII було декомунізовано сімдесят населених пунктів у Криму: 69 в АРК та один в місті Севастополь, та п'ять районів. Це рішення розтягнулося на сім років: дію постанови відтермінували до моменту деокупації, однак, у вересні 2023 року вона нарешті набула чинності.
Більшість декомунізованих назв були історичними, з деякими виключеннями, коли історичних назв не було. Так Красноперекопськ, заснований у 1932 році, отримав нову назву Яни Капу, а те саме Орджонікідзе отримало історичну назву Кайгадор на честь середньовічного поселення, хоча сучасне селище не має від нього сталості й з'явилося лише на початку XX століття.
У прийнятому у 2021 році Законі "Про корінні народи України" окремо було зазначено про "відновлення своєї історичної топоніміки" для корінних народів, і це дало знак, що повернення історичних назв буде продовжуватися.
Деколонізація
З повномасштабним вторгненням росії у 2022 році у нас розпочалися й деколонізаційні процеси.
21 березня 2023 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії", 21 квітня його підписав Президент України, а 27 липня 2023 року він набув чинності.
В законі була зазначено:
27 липня 2023 — 27 січня 2024: Кабінет Міністрів України повинен провести консультації з представниками корінних народів і подати пропозиції щодо перейменування назв у Криму.
30 червня 2023 року Національна комісія зі стандартів державної мови оприлюднила "Перелік сіл, селищ, міст, назви яких не відповідають стандартам державної мови, та рекомендації щодо приведення назв таких сіл, селищ, міст у відповідність до стандартів державної мови", де були зібрані такі назви у Криму як Уютне чи Апрелівка. При тому частині з них були запропоновані рекомендовані назви, наприклад для села Передущельне була запропонована назва Передущелинне, хоча у нього є історична назва Кош-Деґірмєн.
Це був не дуже вдалий приклад конкретно для Криму, бо умовні назви Рівне чи Плодове відповідають правилам української мови, але це все одно совєтські колоніальні назви, які з'явилися у 1940-х роках замість історичних автентичних назв.
19 грудня 2023 року було оприлюднено проєкт Постанови Верховної Ради України "Про перейменування деяких населених пунктів Автономної Республіки Крим", де зібрано майже 120 російських назв.
Проєкт хороший, у ньому здебільшого запропоновано повернути історичні назви, а де їх нема, запропоновані нейтральні варіанти, такі як Авіаційне замість Аерофлотський, Степове замість Ломоносове та Придорожнє замість Некрасове. Для Щолкіного знову запропонована назва Казан-Тип, попри те, що це історична назва сусіднього села Мисове.
До цього проєкту вносилися і нові пропозиції.
Так, 3 січня 2024 року представники українських громадських організацій та Координаційної Ради Українців Криму (КРУК) запропонували для міста Щолкіне варіанти Сонячне (знайдіть відмінність від тих самих совєтських назв 1940-х), Кемське (на честь Героя Небесної Сотні, уродженця міста Керчі Сергія Кемського) та Гераклій (на честь античного міста Гераклій, одне з гіпотетичних місць розташування якого знаходиться поруч з Щолкіним).
Вони ж запропонували перейменувати селище Гвардійське на селище Болбочан (на честь полковника Армії УНР Петра Болбочана, очільника Кримської операції 1918 року, попри наявність у селища історичної назви Сарабуз), село Нижня Кутузівка на Горянське (на честь консула УНР у Криму Павла Горянського, попри існування історичної назви Ашаги-Шума), село Мічурінівка на Симиренкове (на честь українського науковця-садівника Левка Симиренка).
Як можна побачити, ці представники не дуже поважно ставляться до історичних назв, і замість того, щоб обрати населені пункти, у яких нема історичних назв, і де дійсно варто придумати нові назви, вони обирали об'єкти для своїх варіантів перейменувань рандомно.
Також 25 Березня 2024 Кабінету Міністрів України оприлюднив проєкт постанови "Про перейменування деяких географічних об’єктів", де була і частина топонімів у Криму. Було запропоновано перейменувати ряд географічних російських назв: залізничних станцій, урочищ, пам'яток природи. Більшости з них було запропоновано повернути історичні назви.
І так само до цього проєкту внесли зауваження редакція газети "Кримська світлиця", рух "Простір свободи" та ГО "Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»", які виступили проти залізничної станції Яни Капу замість Красноперекопської та запропонували варіант Перекопська. Також вони виступили проти повернення Червоному каменю оригінальної назви Кизил-Таш, і запропонували залишити совєтську назву Червоний камінь.
Здавалося що от, вже зовсім скоро повернеться хоча б частина історичних назв, і Крим позбавиться хоча б на папері назв на честь російських та совєтських діячів.
Але у квітні 2024 року народний депутат України Максим Саврасов повідомив, що деколонізація топонімів Криму буде розглядатись вже після деокупації, щоб співпрацювати з місцевою владою, яка буде переобрана після деокупації. Невідомо, чи це його власна позиція, чи позиція Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, членом якого він є.
Тому, на жаль, деколонізація топонімів у Криму може відкластися на невизначений час, бо між деокупацією та місцевими виборами має бути ще перехідний період з військово-цивільними адміністраціями, і ми будемо ще роками жити з Суворовими та Ушаковими.
Бо робити місцеві вибори одразу ж після понад десяти років окупації — це ризик отримати більшість умовних партій "за мир та порядок" з колишніх колаборантів.
Я сподіваюся у Комітеті Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування знайдуться розумні люди, і деколонізація продовжиться вже зараз. Бо з поверненням історичних назв та вибором нових чудово впорається інститут Нацпам'яті та Меджліс, і це вже перевірено під час декомунізації — Яни Капу та Курман прекрасно перейменували без місцевої влади.
Дякую за увагу! Підписуйтесь на мій канал у тґ, а підтримати мене копійчиною ви можете на donatello.
