Чінґєнє: кримські роми на перехресті культур

Кримський півострів протягом століть був місцем зустрічі та взаємодії різних народів і культур, що сформувало його унікальну багатонаціональну спадщину. Однією з таких самобутніх етнічних груп є кримські роми, відомі як чінґєнє. Їхня історія, мова, традиції та трагічна доля є невіддільною частиною кримської історії.

Розповідаю про історичний шлях кримських ромів, їхню культурну інтеграцію з кримськотатарським середовищем, особливості побуту та мови, а також сучасний стан цієї унікальної спільноти.

Різноманіття назв та етнічних груп кримських ромів

Кримські роми відомі під кількома назвами, що відображають їхню ідентичність та взаємодію з іншими культурами регіону.

Найбільш поширеною є кримськотатарська назва чінґєнє (çingeneler). Самі ж представники цієї етнічної групи використовують самоназви киримітика рома (krymitká romá) та кримуря (krymurâ).

У степовому Криму була поширена назва дайфу (dayfular) або тайфа (tayfalar). Крім того, їх також називали урмачєль (urmaçel), крими (qrımı) та татарчє (tataçe), що підкреслює їхню тісну історичну та культурну взаємодію з кримськими татарами.

Дослідники виділяють щонайменше дві етнічні групи: урмачєль та тайфа/дайфа. Перші вважаються особливою етнічною групою в межах кримськотатарського народу, тоді як питання самоідентифікації тайфа/дайфа набагато складніше. Однак, через депортацію 1944 року та подальші міграції, дослідження етнічних груп кримських ромів зараз ускладнене.

Історичні корені та формування етносу

Кримські роми є нащадками двох основних ромських гілок: гурбетів, що прийшли з Сирії (іхніми нащадками вважаються тайфа/дайфа), та ромів, чиї предки мігрували з територій сучасної Болгарії та Румунії у Середньовіччі (їхнімі нащадками вважаються урмачєль), де зазнавали переслідувань.

У Кримському ханаті вони оселилися переважно у східній та північній частинах півострова, а також на Кубані.

До XVIII століття іслам став їхньою традиційною релігією, а кримський діалект ромської почала формуватися під значним впливом кримськотатарської мови, а згодом і російської та української.

Побут та ремесла кримських ромів

Чінґєнє вели переважно осілий або напівосілий спосіб життя, концентруючись в окремих кварталах ("чінґєнє маалесі", çingene maallesı) на околицях великих міст Криму, таких як Карасувбазар (Білогірськ), Акмєсджит (Сімферополь), Багчасарай (Бахчисарай), Ермєні-Базар (Армянськ), Кєзлєв (Євпаторія), Кєфє (Феодосія) та Ескі-Кирим (Старий Крим).

Тайфа/дайфа були переважно возниками або конярми та жили переважно в Карасувбазарському та Оркапинському (Перекопському) каймаканствах.

Їхні заняття були різноманітними, включаючи догляд за худобою, металообробку, ювелірство, ковальство та дрібну торгівлю. Особливу роль кримські роми відіграли у збереженні та популяризації кримськотатарської музичної спадщини, виступаючи на святах та урочистостях.

Мова та культурна інтеграція

У процесі тривалої взаємодії з кримськотатарським населенням, багато кримських ромів до XIX століття перейшли на кримськотатарську мову як основну, хоча зберігали і свій унікальний діалект.

Внаслідок тісної культурної інтеграції, кримські роми часто розглядаються як один із субетносів кримських татар, і багато з них самоідентифікуються саме так, зберігаючи при цьому свою окрему ромську ідентичність.

Друга світова війна та депортація

У часи Другої світової війни та німецько-румунської окупації Криму кримські роми опинилися під загрозою винищення, як і інші ромські групи на окупованих територіях. Однак, завдяки тому, що вони були мусульманами та часто були записані як кримські татари, багатьом вдалося уникнути цієї долі.

Проте, у травні 1944 року вони разом з кримськими татарами були незаконно депортовані з рідного Криму. 

Після повернення з місць депортації, починаючи з 1950-х років, вони розселялися у великих містах європейської частини СРСР, інтегруючись в різні ромські громади.

Сучасний стан

В Україні на сьогодні це найменша за чисельністю група ромської діаспори, оскільки її представники здебільшого проживають в інших країнах. У світі ця етнічна група має приблизну кількість 20-25 тисяч осіб, і входить до західної, "європейської", групи ромів.

За переписом 2001 року в АРК проживало 1.9 тисяч ромів, у тому числі й чінґєнє, що складало 0,1% від всього населення. Також вони живуть у ромських спільнотах у великих містах поза межами Криму — у Києві, Житомирі, Вінниці, Херсоні, Павлограді.

Однак, їхня історія та культура є важливою частиною багатонаціональної спадщини Криму. Варто також зазначити, що нащадки кримських ромів, які проживають на Кубані, ідентифікують себе як окрему ромську групу — кубанські роми.

***

Історія кримських ромів — чінґєнє — є яскравим прикладом складної етнокультурної мозаїки Кримського півострова. Пройшовши довгий шлях формування власної ідентичності на перехресті різних культур, вони тісно переплелися з історією кримських татар, зробивши значний внесок у музичну та культурну спадщину регіону.

Дякую за увагу! Долучайтесь до мого каналу у тґ або у вотсапі, а підтримати мене копійчиною ви можете на donatello.