Вороги народу у СРСР

Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober

Поняття ворог народу є одним із найбільш сумнозвісних термінів радянської епохи. Воно використовувалося в СРСР як політичний інструмент для позначення осіб, які нібито становили загрозу для радянської влади та ідеології. Цей термін набув широкого вжитку за часів Йосипа Сталіна та став основою для масових репресій, які залишили глибокий слід у радянській історії.

Термін ворог народу з'явився у перші роки після Жовтневої революції 1917-го року. Його використовували більшовики для позначення тих, хто протестував щодо їхньої політики: як-от царських чиновників, офіцерів, представників буржуазії та інтелігенції.

Проте найбільш широкого вжитку цей термін набув у 1930-х роках. Після прийняття Конституції СРСР у 1936 році, яка формально проголошувала демократичні права громадян, термін ворог народу став інструментом боротьби проти політичних супротивників – реальних чи вигаданих.

Масові репресії та роль НКВС

У період Великого терору 1936-1938 років ворогами народу проголошували широке коло осіб: колишніх партійних лідерів, військових керівників, звичайних громадян, яких звинувачували у шпіонажі, саботажі чи антисистемній діяльності.

До “ворогів народу” якраз і належав Нагрищенко Олексій Григорович, який народився 1905 року.

“Нагрищенко Олексій Григорович, 1905 р. н., м-ко Ушомир Ушомирської вол. Житомирського пов. Волинської губ. Українець, освіта початкова, колгоспник. Проживав у м-ку Ушомир Коростенської міськради Житомирської обл. Заарештований 11 травня 1938 р. Обвинувачувався за ст. 54-1a KK УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл. від 3 жовтня 1938 р. розстріляний 4 жовтня 1938 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1962 р.”

Ключовим виконавчим органом у цьому процесі став Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) під керівництвом таких діячів, як-от Генріх Ягода, Микола Єжов і Лаврентій Берія. НКВС проводив масштабні арешти й допити із застосуванням тортур та організовував масові страти. 

Репресії торкнулися мільйонів громадян. За офіційними даними, під час Великого терору було репресовано понад 1,5 млн людей, з яких приблизно 680 тис. були розстріляні. Справжня кількість жертв, ймовірно, ще вища. 

Наслідки боротьби з ворогами народу мали катастрофічний вплив на радянське суспільство. Репресії знищили значну частину наукової та творчої еліти країни. Атмосфера постійної загрози створила серед населення недовіру навіть до близьких, адже більшість, щоби щось заробити, здавали своїх же братів, сестер, матерів і батьків. 

Відсутність альтернативної думки та концентрація влади в руках вузького кола осіб призвели до застою та відставання СРСР у багатьох сферах. Після смерти Сталіна в 1953 році нове керівництво країни на чолі з Микитою Хрущовим розпочало реабілітувати жертв репресій. Так, у 1956 році на ХХ з'їзді КПРС Хрущов виступив із засудженням культу особи Сталіна, що стало першим кроком до визнання масштабів трагедії.

У подальші роки реабілітація продовжувалася, однак повне осмислення цієї трагічної сторінки історії відбулося вже після розпаду СРСР.

Геноцид українців

Сталінські репресії включали геноцид українців, особливо під час Голодомору 1932-1933 років. Це було спробою придушити український націоналізм та підтримати радянську владу. 

Чистки в рядах ВКП(б) і НКВС

Репресії також включали чистки в рядах ВКП(б) (пізніше КПРС) і НКВС. Це були масові арешти та страти членів даних організацій, які вважалися неблагонадійними.

Розкуркулення й депортації 

Репресії включали розкуркулення: у заможних селян забирали їхні землі й майно, буквально залишаючи людей жити на вулиці. А депортації передбачали переселення цілих етнічних груп, ось-як кримських татар у 1944-му році. Багато людей було ув'язнено в таборах ГУЛАГу, де умови життя були надзвичайно важкими. За підрахунками, у 1950 році в ГУЛАГах перебувало 2,56 мільйона осіб. Згідно з критеріями міжнародного права сталінські репресії класифікуються як злочини проти людяності. Це означає, що вони вважаються одними з найтяжчих злочинів. Оцінити кількість жертв сталінських репресій майже неможливо, але деякі історики вважають, що від 45 до 80 мільйонів людей були постраждалими.

Як жили діти ворогів народу в СРСР?

Діти ворогів народу в СРСР зазнавали важких випробувань, стаючи жертвами репресивної політики сталінського режиму. Вони піддавалися дискримінації та стигматизації, а їхнє життя часто перетворювалося на боротьбу за виживання. Коли батьків оголошували ворогами народу, це автоматично ставило під загрозу долю їхніх дітей. Діти репресованих буквально позбавлялися права на нормальне життя. Вони втрачали сім’ю, оскільки батьків часто розстрілювали або відправляли до таборів ГУЛАГу. Нерідко дітей розлучали з батьками примусово. На них навішували ярлик “діти ворогів народу”, що означало соціальну ізоляцію. У школах і суспільстві їх переслідували, принижували, піддавали дискримінації, сторонилися. Їм забороняли вступати до вищих навчальних закладів, працювати на престижних посадах або жити у великих містах.

Радянська влада використовувала кілька способів, аби певним чином перевиховати дітей репресованих. Неповнолітніх вилучали з сімей і направляли до дитячих будинків для ворогів народу. І в цих установах виховання було не те що жорстоким, а прирівнювалося до тюремних закладів. До дітей ставилися як до неблагонадійних і в принципі за людей не вважали. Їх нерідко усиновлювали або передавали до прийомних сімей, іноді змінюючи їхні імена, щоб приховати походження. Адже зміна імені, прізвища й по батькові могла повністю переписати долю дитини ворога народу. У деяких випадках дітей депортовували разом із батьками до віддалених районів або ГУЛАГів, де вони росли в крайній бідності. Для дітей, які росли в умовах таборів або спецпоселень, життя було надзвичайно важким. Там не було шкіл, тож діти не отримували належної освіти. Вони працювали день і ніч разом із дорослими й страждали від голоду, холоду і хвороб. Постійне відчуття страху й ізоляції залишило глибокий слід у психіці дітей. Реабілітували таких дітей і їхніх батьків лише після смерті Сталіна у 1953 році. Багатьом дітям ворогів народу повернули права, проте психологічні травми залишилися з ними на все життя.

У 1990-х роках, після розпаду СРСР, в Україні були ухвалені закони, які визнавали дітей репресованих жертвами політичних репресій. У деяких випадках їм виплачували компенсації та надавали підтримку.

Дізнатися про своїх репресованих родичів Ви можете в архівах за пошуком прізвища, імені й по батькові. Ви дізнаєтеся, коли, за що та яку міру покарання отримали Ваші родичі.

Але геноцид українців продовжується й далі. Сьогодні, під час російсько-української війни, ми знову бачимо політичні переслідування, вбивства та викрадення людей. Майбутні покоління ще вивчатимуть цю сторінку історії так само, як ми сьогодні досліджуємо жахіття сталінських репресій.

Список джерел:

Конквест Р. Великий терор: Сталінські чистки 30-х років (The Great Terror, 1968).

Хлевнюк О. Сталін і терор: нові архівні матеріали (Stalin and the Terror: New Archival Materials).

Документи та свідчення з архівів "Меморіалу".

Applebaum A. ГУЛАГ: історія радянських таборів (Gulag: A History, 2003).

“Реабілітовані історією. Житомир”