Ідеологічний дрифт / Нашу ідеологію обирають за нас?!

Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober

Хто в 25 років не був лібералом — у того немає серця. Хто до 35-ти не став консерватором — у того немає розуму.

В̶і̶н̶с̶т̶о̶н̶ ̶Ч̶е̶р̶ч̶и̶л̶л̶ь̶

Чули таке? Ну бо тільки хтось справді дурний не змінює своїх поглядів. А якщо вже змінювати, то лише в консервативний бік!

(Бог його зна, чому цьому пану приписують так багато цитат. І ця – теж не його, адже оригінал найімовірніше походить від англійського лорда Едмунда Берке з ХІХ ст.)

А втім, питання вкрай цікаве. Що визначає наші політичні уподобання? Ми самі чи наше оточення? Чи є шанс, що радикальні правачки/лівачки (підкресліть бажане) стають такими виключно через трагічний вплив родини й генетики?

У *ідеологія_нейм* щось не так  з головою? 

Так шо давайте від джерел: чи справді у лібералів проблеми з мозком? Дивимось на анатомію!

Бо що може бути краще ніж знайти кореляцію між певними ознаками й розмірами частин мозку?! Отут, наприклад, було знайдено зв’язок між об’ємом деяких частин мозку та схильністю до лібералізму/консерватизму. На групі з 90 дорослих людей показали, що чим більша передня поясна кора (ця штука частково відповідає за емоції, емпатію та контроль імпульсивності, а її більший розмір пов’язаний зі схильністю відходити від стандартних рішень), тим вищі шанси бути лібералом. Протилежне працює для правої амігдали, що має багато функцій, включно з обробкою страху (більша права амігдала = більше відчуття страху). Отак подивишся і хочеться сказати: 

Ну все ж зрозуміло: ліберали приємні й емпатичні, а консерватори просто бояться всього нового!

Але, бляха, з такою логікою є дофіга проблем!

По-перше, кореляція не означає каузальність (correlation doesn’t imply causation) і тим паче на вказує на її напрямок. Простими словами, можливо, окремі частини мозку збільшуються у відповідь на обрану ідеологію, а не навпаки. А ще можливо, що ці два фактори взагалі мають третю незалежну причину.

По-друге, зведення певної частини мозку до однісінької функції – доволі безглузда концепція. 

(Вчені – рібята порядні й у дослідженнях пишуть дисклеймери: мовляв, так і так, ми тут тільки дуже конкретну частину розглядаємо. Але популярні інтерпретації часто патологічно спрощують)

Бо подивіться на інші функції амігдали: формування складних соціальних зв’язків і емоційний інтелект. Чи це тепер означає, що всі консерватори краще будують складні соціальні зв’язки? Ну не дуже.

По-третє, на більших вибірках кореляції між ідеологіями та частинами мозку стають більш розмитими або й зовсім зникають.

Коротше, поінт ви зрозуміли: витягти прості прямі кореляції – це хірова ідея. Не робіть так:)

А що з генами?

Гени-ГеНи-ГЕНИ й вплив середовища

Моя проста відповідь з глибин моєї напівбіологічної освіти буде така: гени визначають дуже багато. Генотип (себто сукупність усього генетичного матеріалу організму), прямо як архітектурна схема, указує, як буде побудоване тіло з усіма його складними структурами. 

Рамка, у межах якої організм розвиватиметься, у будь-якому випадку задана генами. Вийти за неї ми зможемо хіба за допомогою імплантів, але до цього ще трохи далеко. А от місце всередині цієї дозволеної рамки визначається вже середовищем.

Кілька душних слів про те, як ці закономірності взагалі виявляються. У більшості випадків ви берете близнюків (майже однаковий геном), двійнят (50% однакового геному) і порівнюєте, як у них проявляються якісь ознаки. У близнюків однакові гени й однакове середовище; у двійнят - лише середовище. Особливо важливі випадки, коли близнюки живуть і ростуть окремо: тоді стає видно, як різні умови життя впливають на однаковий геном.

І от саме порівнюючи інформацію з близнюкових баз даних, науковці роблять висновки про вплив генів. З досліджень ми знаємо, що політичні уподобання приблизно на 40% визначаються спадковими факторами. Практично, це означає, що в дитина з шансом 40% буде поділяти ідеологію батьків. Тут і далі сприймайте відсотки впливу саме в такому контексті.

То шо, виходить, у нас є ген консерватизму? А фігушкі, нічо подібного! Ці наші поведінкові тенденції – надто складна історія, аби їх визначав якийсь один ген. Тож навіть якщо ми колись і визначимо конкретні гени з прямим впливом на ідеологію, то це буде група генів з якимись дофіга складними взаємодіями.

Що окрім генів?

З 40% розібралися, лишилося 60%. Вони – вплив середовища. Соціум, родина, друзі, війни, культурний простір і сонечко у віконці. Оце все. Вплив середовища логічно розбити на загальний та індивідуальний.

З індивідуальним очевидно: се ваш унікальний, особистий досвід. Загальний, у свою чергу, поєднує вплив родини й глобальні соціо-економічні явища (повномасштабка, Ковід, поширення інтернету, фінансові кризи тощо). Саме з останніх роздумів походить горезвісна* теорія поколінь із зумерами-бумерами (*але, працює вона тільки якщо викинути всі інші фактори розвитку людини і уявити, ніби досвід одного покоління ідентичний для всієї планети).

У контексті умов середовища найбільш цікаво подивитися на те, які фактори в дитинстві корелюють з майбутньою позицією. Там нижче багато йдеться про кореляції, тож малий дисклеймер щодо статистики. По-перше, статистично значуща кореляція в проміжку від 0,3 до 0 вважається слабкою (у нас вона вся буде така!). По-друге, аби зрозуміти, яку частину випадків описує кореляція, її значення треба взяти в квадраті – це R квадратне, воно ж коефіцієнт детермінації. Усьо, тепер можна їхати!

Найбільш сильною серед наших слабких кореляцій є кореляція між ідеологією в ранньому дорослому віці (18-21 років) і впливом родини. Авторитарні батьківські переконання (0,19/0,21);  егалітарне (рівне) виховання (-0,19); материнська чутливість (-0,15/-0,12); соціоекономічний стан в 4,5 роки (-0,17). Тож авторитарність у вихованні, нерівність у родині, менша материнська увага та гірше соціеконом. становище трохи збільшують шанси стати консерватором у 18. Як вже казав: кореляції слабкі, і, залежно від фактору, моделлю в нас тут буде пояснюватися лише 1,4-4,4% популяції. Коротше кажучи, певні закономірності є, але передбачати вашу ідеологію на основі поведінки ваших батьків з принаймні якоюсь адекватною точністю не вийде.

Там, де в дужках є дві різні цифри, вони були взяті з двох досліджень: раз, два.

Цікаво, що проблеми з фокусом мають незначну кореляцію в бік консерватизму (-0,14/-0,16). Але тут, знову таки, коефіцієнт детермінації буде якохось 1,96-2,56%. Є ще зовсім невиразна кореляція консерватизму з погіршеними когнітивними здібностями у віці 4,5 років (-0,12), але говорити щось на основі цього було б вже лютим натягуванням консервативної сови на ліберальний глобус.

А от лякливість (згадайте амігдали з початку статті) чи сором’язливість значущої кореляції з консервативністю не показують взагалі. 

Ну і діб’ємо остаточно однобічне сприйняття теорії поколінь: вплив загальних факторів середовища, про які ми отут наговорили, є найбільшим у період між 9 і 17 роками. Уже з раннього дорослого віку превалювати починають особистий досвід і генетичні фактори. Се дуже добре видно на графіку нижче. Доки молоді люди не покидають батьківські домівки у свої 20 років, ідеології лишаються подібними і в близнюків (монозиготні, MZ на графіку), і у двійнят (дизиготні, DZ). А от коли рібята починають роз’їжджатися, видно чітке зменшення в кореляції двійнят: це починають грати їх генетика й індивідуальний досвід.

З віком ми стаємо більш консервативними?

Як би там не було,  Ч̶е̶р̶ч̶и̶л̶л̶ь̶ Берке був правий. Але є нюанс! Якщо вже дивитися по-чесному, люди (їхня більшість у вигляді 51%) з віком поглядів не змінюють. Те саме підкреслюють й інші статті, що вже згадувалися вище. Але там, де ідеологічний дрифт відбувається, він буде радше в консервативний бік. Помірковані, хто свої позиції все-таки змінив, мали втричі більше шансів стати консерваторами, ніж стати лібералами…

До речі, 34% лібералів у віці 26 років ставали консерваторами у свої 50 років, але лише 14% оригінальних 26-річних консерваторів стали лібералами у віці 50. Отакої.

Але чи можна штучно спрямувати ідеологію людей в якомусь конкретному напрямку?

Вплив інститутів

Коли мова йде про стабільність і спрямування суспільства, то це буде значною мірою залежати від складних соціальних конструктів й інститутів і від того, наскільки якісно вони розроблені. Ну от якщо взяти й дозволити голосувати з 14 років, ми отримаємо добрячий такий зсув у бік радикальних і подекуди кумедних ідеологій. Бо не знаю, як у вас, а в мене на шкільних виборах кидалися зігі й обіцялися фонтани з шоколадом. Маніпулювати таким електоратом може бути доволі просто :) (Це ж не те, що населення старшого віку ніколи не б повелося на всяку єресь…). Тож без зайвого ейджизму: віковий ценз на вибори має свій сенс.

Коротше кажучи, інститути можуть впливати на те, як буде виглядати політичний ландшафт і куди суспільство буде рухатися. 

Просто прекрасний приклад в цьому контексті – це Верховний Суд США (щось типу нашого Конституційного). На відміну від глобального особистого тренду на консерватизм, парадоксальним чином судді в середньому “лівіють” з роками роботи! [Почитати можна тут і тут] От умовний Ніксон призначив до суду своїх радше консервативних суддів, а через 20 років – бум! – вони голосують як центристи або ліберали. Таким чином весь суд може взагалі підтримувати якийсь рівень адекватності у відповіді на виклики сучасності.

Просто як примітку залишу цікавий факт: хоча судді ВС загалом зсуваються ліворуч, з роками вони ще й дещо поляризуються й стають більш радикальними у своїх переконаннях (сіреньким  на графіку А). У контексті інституту, це не дуже добре.

Після виявлення оцієї історії з “полівінням суддів” американські республіканці придумали систему, за якою президенту дається список з умовно “перевірених” суддів (тих, хто працює вже давно, але не зміщується ліворуч). Свій сенс це має, хоча рібята, призначені Трампом за його першої каденції, тримають тренд і переповзають в центр. Хочеться вірити, що інститут виявиться сильнішим за фанатичного діда.

Що по висновках?

Підемо з кінця:

1. Інститути живуть довше людей. Вони стабільніші й забезпечують свого роду континуальність. Тому будьмо ласкаві, наші треба будувати й модифікувати таким чином, щоб тримати владу під контролем суспільства. Ну і щоб уся система не могла звалитися в єресь під впливом якоїсь купки фанатиків.

2. Життєвий тренд для кожної окремої людини (що б там не казала мудрість натовпу), у першу чергу, є на стабільність політичних поглядів. Але так, якщо хтось позиції міняє, то радше в консервативний бік. Шанси становлять приблизно 3:1, якщо порівнювати із зсувом ліворуч.

3. На ідеологію у віці 18-21 значно впливають умови в родині, стиль виховання й батьківська увага. Але вплив цих факторів обмежений і описує далеко не всі випадки. Після 21 більшу роль починають грати генетичні фактори та ваш особистий досвід.

4. Усякі інші показники, що можна заміряти в дитинстві (страх, сором’язливість, проблеми з фокусом, когнітивні здібності) показують доволі слабку або ніяку кореляцію й дуже погано передбачають ваші політичні уподобання.

5. Генетика має свій вплив на те, які позиції ви можете зайняти, але не визначає нічого зі 100%-імовірністю.

6. Не шукайте кореляції між розмірами частин мозку й ідеологіями. Зв’язки там якщо і є, то незначні та непрямі.

Наостанок, повернімося до цитати на початку. Якщо поглянути наскільки популярною є “цитата” Черчилля і як багато людей у неї вірять, то лишається тілько зробити висновок, що цей світ переповнений людьми без сердець і без мізків.

/⁠ᐠ⁠｡⁠ꞈ⁠｡⁠ᐟ⁠\