Те, що російські/совєтські перейменування на території України це погано й від них треба позбавлятися – дуже очевидна думка. Але, на жаль, не для всіх. Хтось тримається за псевдодавньогрецькій Ольвіополь, хоча є раніший козацький Орлик, хтось за Вознесенськ, хоча є раніші козацькі Соколи й взагалі "Вознесенськ" не дуже в'яжеться з українським "вознесіння", а хтось за Червоноград чи Павлоград, тут взагалі без коментарів.
Мабуть, під 90% цих перейменувань треба скасовувати. 90, бо є, наприклад, назва Запоріжжя, що з'явилося у 1921 році замість Олександрівська (точніше Алєксандрівська). Підозрюю цю назву підказав хтось з тодішніх українських націонал-комуністів, і беззаперечно це дуже хороша назва.
В Криму ж треба скасовувати всі 99% російських/совєтскіх перейменувань, з поодинокими винятками. Якими, і які з цим є проблеми – про це тут і буде.
Колонізація: перейменування назв
Але спочатку історичний екскурс.
Російські перейменування назв у Криму можна розділити на два етапи: російський і совєтській.
Перший почався після анексії російською імперією Кримського ханату у 1783 році. В перші ж роки Акмєсджит став псевдодавньогрецьким Сімферополем на честь девізу єкатєріни (рос. полєзноє, "корисне"), Ак'яр/Ахтіяр отримав вкрадену назву Севастополь, Кафі "повернули" назву давньогрецької Теодосії, хоча між ними нема тяглості, і так далі.
Також були населені пункти, що міняли назву більш "природно". Наприклад, коли у село заселялися умовні німецькі колоністи, то воно могло змінити назву, так, Джайлав-Сарай стало Цюрихталем.
Другий етап – совєтський, і у ньому було кілька хвиль. Перші намагання почалися одразу ж після совєтської окупації, так, вже у 1921 році місцевий революційний совєт перейменував Ялту в Красноармєйск. Щоправда, у наступному році центральна влада скасувала це рішення, і масової хвилі перейменувань не сталося. Але з'являлися нові переселенські колонії, які часто отримували назви по типу Калініндорф, Сталінвег чи Сталінштадт.
Перша хвиля перейменувань прийшла одразу після депортації у 1944 кримських татар, вірмен, болгар, греків та чінґене - кримських ромів. За кілька років до того, у 1941, з Криму депортували німців та італійців. Тому під ніж пішли всі місцеві умовно неслов'янські назви. Друга хвиля була у 1945, третя в 1948, і остання масова хвиля в 1952 році – тоді вже перейменовували залізничні станції. З оригінальних назв після цього залишилися лише великі та середні міста та назви річок та гір.
У 1953 році мала бути ще одна хвиля, остаточна. Про неї не так багато збереглося документів, але відомо, що Бахчисарай міг стати Пушкіним, Джанкой – Сєвєрним, Відрадним, Вузловим або Степовим, Саки – Озерним, Кореїз – Маяковським, Ґаспра – Горькім, Ґурзуф – ще одним Пушкіним. Також це стосувалося й назв гір та річок, так Ай-Петрі могла стати Пєтровими скалами, Демірджі – Обвальною, Орман-Кош (Роман-Кош) – Високою, Шайтан-Бурун – Лисициною горою, водоспад Джур-Джур – Шумним, а Салгир – Кримкою.
Але тут стався світлий день і помер Сталін, то ж це все звернули. Однак, точкові перейменування продовжувалися й далі: так у 1971 році селище Нікіта стало Ботанічним, а у 1976 році Інкерман перейменували у Білокам'янськ.
Деколонізація: повернення назв
Як це не дивно, намагання повернути історичні назви були ще за російської імперії. У 1796 році російський імператор павєл I, що замінив на троні єкатєріну, повернув дещо зросійщені версії історичних назв: Ак-Мечеть, Ахтіяр, Кафа, Козлов тощо. Однак, це протривало недовго, і російські перейменування були повернуті.
Назавжди повертати історичні назви у Криму почали у дев'яності, з поверненням незалежності. У 1991-1993 роках Білокам'янську повернули назву Інкерман, Ботанічному назву Нікіта, селу Таніне назву Сари-Баш, Планерському назву Коктебель, а Фрунзенському назву Партеніт. Зараз мабуть мало хто взагалі знає, що й вони мали совєтські назви.
Але це всього кілька випадків на весь Крим. Щоправда, були ще історії на кшталт Коджи Сали – коли після депортації село було закинуте, і відроджене в 1993 році під старою назвою.
Єдина масова хвиля повернення назв була вже під час декомунізації, і розтягнулася на сім років. 12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1352-VIII було декомунізовано сімдесят населених пунктів в Криму, серед яких були як історичні назви, такі як Албат, умовно історичні, такі як Кайгадор, і нові, такі як Яни Капу. Тоді дію постанови відтермінували до моменту деокупації, однак, у вересні 2023 року вона нарешті набрала чинності.
Процес повернення назв буде продовжуватися, оскільки у прийнятому у 2021 році Законі "Про корінні народи України" окремо зазначено про "відновлення своєї історичної топоніміки" для корінних народів.
Так от, тепер нарешті про проблеми повернення назв.
Проблеми повернення історичних назв у Криму
Перша проблема – це однакові назви населених пунктів. Вона не така велика як є з совєтськими назвами, коли у Криму є три Берегових, три Ізобільних, чотири Пушкіних тощо, однак, зустрічається й з історичними назвами.
Наприклад, дуже популярною назвою в степовому Криму є Джанкой, «нове село» степовим діалектом кримськотатарської мови. Окрім всім відомого міста, це історична назва села Підгірне Феодосійського району, та історична назва колишнього села, а зараз району Керчі Кам'янка. Всі три у різних частинах Криму, це місто, село і район міста, переплутати важко, проблеми нема.
Але ще назва Джанкой зустрічається в історичних назвах Тюп-Джанкой села Передмістне, Немсе-Джанкой (Джанкой Німецький) села Ближньогородське та Яни-Джанкой (Ново-Джанкой) села Новостепове Джанкойського району. Останні два мало того що в одному районі, та ще й поруч з містом Джанкой. Так, назви різні, але це вже може ввести в оману.
Або назва Акшейх, «білий керівник/пастир». Це історична назва селища Роздольне та села Червоне Перекопського району, села Красна Зоря Бахчисарайського району та села Новосільцеве Джанкойського району. Є проблема? Не зовсім.
Перші два хоч в одному районі й розташовані поряд, але історично перший було німецькою колонією Акшейх Німецький, а друге селом Акшейх Татарський, то ж окрема назва для другого вже є. З селом Красна Зоря теж є варіанти, у його склад увійшло село Малодворне (Чоткара), і це дає простір для вибору назви.
Або найвідоміший випадок, Акмєсджит (Сімферополь) та Акмечит (Чорноморське). Назви різні, з різними формами слова "мечеть": літературною mescit та діалектною meçit, однак є побоювання, що цього недостатньо. Але й тут є вихід, історична версія назви останнього – Акмечит-Ліман, від кримськотатарського liman – порт. То ж там де ця проблема і є, вона доволі легко вирішується.
Друга проблема – відсутність нормальних історичних назв. Наприклад, це села Осипенко та Полюшко, названі на честь совєтської льотчиці Поліни Осипенко. Вона звісно українка, але... Одне з них можна назвати Бердянським, бо вона була з Бердянщини, і такої назви у Криму нема, але над другим треба подумати.
Або колишнє село, а зараз поки що незрозуміло населений пункт з яким статусом Ушаковка. Чи села Коломенське, Ломоносово, Передове та Танкове, місто Щолкіне, селище Аерофлотський, і деякі інші.
Для більшості з них я знайшов нормальні назви, коли писав свою Концепцію деколонізації населених пунктів АР Крим та міста Севастополя, але щодо деяких досі маю сумніви.
То ж буду радий, якщо залишите свої коментарі щодо цього.
А поки дякую за увагу, підтримати мене ви можете на buymeacoffee.
