Автор: Allesagna
США є стратегічним союзником Японії, починаючи з кінця періоду окупації з 1952 року, однак за рік до того, для забезпечення стратегічної безпеки Японії та гарантій того, що вона не піде тим ж самим шляхом, що й раніше було укладено вже згаданий «Сан-Франциський мирний договір» 1951 року. Даний мирний договір викликав багато суперечок серед японських еліт, однак все ж таки був ратифікований та вступив у силу 28 квітня 1952 році, чим затвердив кінець американської окупації.
Слід розпочати аналіз договору з виокремлення основних його положень та статей. Згідно Статті 1 Сан-Франциського мирного договору, між Японією та країнами-союзниками припиняється стан війни та встановлюється мир. Також слід зазначити, що країнами-союзниками вважаються представлені у Статті 23 мирного договору суб’єкти, а саме: Сполучені Штати Америки як головну окупаційну державу, Австралія, Канада, Цейлон (сучасна назва Шрі-Ланка), Франція, Індонезія, Королівство Нідерландів, Нова Зеландія, Пакистан, Республіка Філіппіни, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Франція.
Також згідно Статті 2 вищезазначеного договору:
1. Японія визнає незалежність Кореї та відмовляється від усіх прав, претензій та вимог до Кореї, включаючи острови Куелпарт (сучасний острів Джеджу), Порт-Гамільтон (сучасні острова Комундо) та Дажелет (сучасний острів Уллиндо).
2. Японія відмовляється від усіх прав, претензій та вимог до Тайваню та Пескадорських островів.
3. Японія відмовляється від усіх прав, претензій та вимог до Курильських островів, а також до частини Сахаліну та прилеглих до нього островів, над якими вона здобула суверенітет внаслідок Портсмутського мирного договору 5 вересня 1905 року.
4. Японія відмовляється від усіх прав, претензій та вимог у зв'язку з системою мандатів Ліги Націй, та приймає рішення Ради Безпеки ООН від 2 квітня 1947 року, що розширює систему опіки на Тихоокеанські острови, що раніше знаходилися під мандатом Японії.
5. Японія відмовляється від будь-яких претензій на права, титули або інтереси в зв'язку з будь-якою частиною антарктичної зони.
6. Японія відмовляється від усіх прав, титулів та претензій до островів Спратлі та Параселл.
Також згідно Статті 3 Японія зобов’язується погоджуватися з будь-якими пропозиціями США з приводу передачі під систему опіки ООН островів Нансей Шото на південь від 29 північної широти, Нанпо Шото на півлень від Софу-Ган, а також острови Паресе-Вела (сучасний Окіноторішіма) та острів Маркус (сучасний Мінміторі), згодом ці острови згідно «Угоди між Японією та Сполученими Штатами Америки щодо островів Нанпо Шото та інших островів» 1968 року були повернуті під юрисдикцію Японії.
Відповідно до Статті 5 Японія зобов’язується виконувати статтю 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй, яка визначає вирішення конфліктів та спорів мирним шляхом без застосування сили. Одночасно з цим Союзні держави визнають суверенне право японського народу на індивідуальну або колективну самооборону згідно Статті 51 Статуту ООН. Цікавим фактом є те, що при прийнятті Конституції Японії 1947 року та внесені до неї Статті 9, описаної вище, Японія відмовилася від права на індивідуальну та колективну самооборону, хоч й згодом змінила своє рішення.
Згідно Статті 10 Японія відмовляється від усіх претензій та особливих прав на території Китаю, включаючи із підписаним 7 вересня 1901 року у Пекіні протоколом. Представлений протокол став частиною ширшої системи нерівних угод між Китаєм і західними державами та Японією, яка відображала великий вплив та імперські амбіції останніх у Китаї в кінці 19-го та на початку 20-го століть.
Необхідно також зазначити Статтю 11, за умовами якої японська сторона зобов’язується визнати усі винесені Міжнародним військовим трибуналом рішення.
Статті 12 та 13 визнають готовність Японії до ведення міжнародної договірної політики щодо угод між Союзниками з приводу налагодження дружніх стосунків, включаючи торгівельні, морські та комерційні відносини, а також зобов’язують Японію до ратифікації Чиказької конвенції про цивільне повітряне сполучення.
Статті 14 – 20 визначають процес і механізм репарацій та повернення боргів, таким чином згідно статті 14
«Японія визнає свою зобов'язаність виплатити репарації союзним силам за завдані своїми діями під час війни збитки та страждання. Проте визнається, що поточні ресурси Японії недостатні для повного відшкодування всіх таких збитків при збереженні життєздатної економіки.
Японія буде проводити переговори з зацікавленими союзними силами, території яких були окуповані японськими військами та пошкоджені під час війни, щоб допомогти компенсувати цим країнам витрати на відновлення завданого збитку. Ця допомога передбачатиме надання послуг японського народу у виробництві, відновленні та інших роботах для зазначених союзних сил. Угоди будуть забезпечувати відсутність додаткових фінансових обтяжень для інших союзних сил, а необхідні сировинні матеріали будуть надаватися зазначеними союзними силами для уникнення валютних обтяжень для Японії».
Загалом договір визначає основні механізми, які потрібно імплементувати Японії задля повернення на міжнародну арену як індивідуального суб’єкта міжнародного права. Також цей договір визначав права держава-союзниць на японське майно за межами її території та дозволяв привласнення даного майна у якості репарацій, винятком слугували дипломатична або консульська власність, релігійна та благодійна власність, а також активи, набуті в результаті торговельних та фінансових відносин після війни.
У підсумку можна зазначити, що представлений договір є гарним прикладом добре складеного мирного договору про що свідчить відносно легке його сприйняття японський народом, даний мирний договір у подальшому був переглянутий та через втрату актуальності на тлі відродження Японії був замінений на «Договір про взаємне співробітництво та гарантії безпеки між США та Японією».
Заради повного розуміння контексту договору, перед тим як безпосередньо переходити до його характеристики, необхідно вказати положення із організаційного договору, який забезпечує виконання основних положень вищенаведеного договору.
Згідно зі статтею 1 існує три терміни, які характеризують громадянина США, який підпадає під дію «Договору про взаємне співробітництво та гарантії безпеки між США та Японією». Ними є:
1. Військовослужбовець збройних сил Сполучених Штатів Америки;
2. Цивільний компонент, під це поняття підпадають цивільні особи, які мають громадянство США, перебувають на службі у ЗС США в Японії на цивільних посадах. Також при підписанні цього договору була внесена норма про подвійне громадянство, якщо особа має громадянство обох Сторін, однак ця особа приїхала до Японії із США, то згідно цього договору вона вважається громадянином США та підпадає під її першочергову юрисдикцію у разі порушення норм законодавства обох Сторін.
3. «Утриманці», під цим поняттям мається на увазі чоловік/дружина старше 21 року; батьки та діти старше 21 року, якщо вони більше ніж наполовину залежать від двох вищезазначених категорій осіб.
Під терміном «Сторони» мається на увазі сторони, які підписали та ратифікували договір, у цьому випадку США та Японія.
Вищенаведений договір є оборонним договором між США та Японією, згідно нього США мають право на розташування своїх збройних сил на території Японії, однак зобов’язуються не обкладати Японію додатковими виплатами, якщо це не стосується спільних об’єктів користування.
Відповідно статті 25 вищенаведеного договору був створений комітет, який надавав консультаційні угоди щодо умов договору, зокрема згідно пункту А статті 2, комітет відповідав за проведення консультацій щодо визначення об’єктів і території в Японії, необхідних для використання Сполученими Штатами Америки. Комітет збирався по запиту однієї зі сторін-підписантів договору. Виникає необхідність детальної характеристики видів та методів експлуатування японської території американської стороною.
Відповідно статті 2 договору про взаємну безпеку, об’єкти, якими Сполучені Штати Америки користувалися до вступу у дії договору залишаються під управлінням США. У випадку, якщо Уряд Японії захоче повернути ці об’єкти або США запросить додаткові території або об’єкти, необхідним є скликання вищезазначеного комітету. Також американці зобов’язуються повернути об’єкти, які перестали бути необхідними згідно Угоди. У зобов’язання Сполучених Штатів додатково входив догляд за об’єктами, включаючи інфраструктуру, однак згідно статті 4, американська сторона не брала на себе відповідальність щодо повернення об’єкта у тому стані, який був при отриманні, у той самий момент Уряд Японії не обтяжується наданням компенсації за поліпшення умов на виділених об’єктах.
Щодо функцій, які будуть виконуватися на територіях, виділених згідно договору:
1. В межах об'єктів та районів, Сполучені Штати можуть вживати всіх заходів, необхідних для їх створення, експлуатації, охорони та контролю. Уряд Японії, на прохання ЗС Сполучених Штатів Америки та після консультацій між урядами через Спільний комітет, забезпечує доступ до об'єктів і районів для підтримки, охорони та контролю, виконуючи необхідні заходи відповідно до чинних законів і правил щодо суші, територіальних вод і повітряного простору, прилеглих до об'єктів і районів або в їхніх околицях. Також Сполучені Штати можуть вживати необхідних заходів з цією метою після консультацій між урядами через Спільний комітет.
2. Сполучені Штати зобов'язуються не вживати заходів, згаданих у пункті 1, таким чином, щоб не перешкоджати судноплавству, авіації, зв'язку або наземним перевезенням на територію Японії, з неї або в її межах.
Операції на об'єктах і територіях, що використовуються Збройними Силами Сполучених Штатів Америки, проводитимуться з належною увагою до громадської безпеки.
Стосовно майна сторін-підписантів, то у разі його пошкодження/знищення та якщо його сума перевищує суму, зазначену у пункті F, Статті 18 даного договору, а саме 1400 (на сьогодні ця сума складає 14.772$) доларів або 540.000 єн на момент підписання, призначений за пунктом B тієї ж статті Арбітр встановлює розмір компенсації, якщо сторони не домовились про інше. Також згідно пункту С Статті 18 рішення Арбітра є обов’язковим і остаточним. Винятками, за які сторони не несуть фінансові обтяження є:
Якщо сторона нанесла збитки майну у наслідок завдання військовослужбовцем або працівником оборонних служб іншої Сторони при виконанні ним своїх службових обов'язків; або виникла внаслідок використання будь-якого транспортного засобу, судна або літального апарату, що належить іншій Стороні і використовується її оборонними службами, за умови, що транспортний засіб, судно або літальний апарат, що спричинив шкоду, використовується в офіційних цілях, або що шкода була заподіяна майну, яке використовується таким чином. Претензії однієї Сторони до іншої Сторони щодо морської рятувальної операції будуть відхилені за умови, що судно або вантаж, які були врятовані, належали одній із Сторін і використовувалися її оборонними службами в офіційних цілях.
Необхідно також зазначити, що згідно Статті 16 договору про гарантії безпеки між США та Японії, резиденти, які підпадають під дію договору мають поважати законодавство Японії та утриматися від будь-якої діяльності, яка не передбачена договором. Ця норма, зокрема, була ухвалена задля уникнення поширення політичного агітування та пропаганди зі сторони Сполучених Штатів Америки, адже заборона політичної діяльності у статті 16 окреслена окремим пунктом.
Після огляду організаційної частини договору можна переходити безпосередньо до його тексту, який викладений на офіційній сторінці МЗС Японії.
Всього основний текст договору включає десять статей, які передбачають норми та гарантії взаємної безпеки між США та Японією.
Відповідно статтям 1 і 2 Сторони зобов'язуються вирішувати міжнародні спори мирними засобами згідно Статуту ООН, щоб не загрожувати міжнародному миру, безпеці та справедливості. Додатково Сторони зобов’язаються не допускати загрози силою проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави. Також відповідно договору Сторони прагнуть спільно з іншими миролюбними країнами зміцнити Організацію Об'єднаних Націй для підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяти розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин та, що не менш важливо, зміцнення вільних інститутів і створення умов стабільності і добробуту.
У вищезгаданих статтях є пункт який вказує на необхідність усунення конфліктів у міжнародній економічній політиці і заохочення економічного співробітництва. Саме ця норма стала основоположною для здійснення майбутньої політики економічного зростання.
Також даний договір, а саме стаття 5, закріпив право Японії на використання Статті 51 Статуту ООН про самооборону.
Необхідно приділити увагу наступній статті 6, текст даної статті визначає право США користуватися територією Японії задля розміщення власних військових об’єктів.
«З метою сприяння безпеці Японії та підтримання міжнародного миру і безпеки на Далекому Сході Сполученим Штатам Америки надається право використовувати свої сухопутні, військово-повітряні та військово-морські сили на об'єктах і територіях в Японії. Використання цих об'єктів і територій, а також статус збройних сил Сполучених Штатів Америки в Японії регулюються окремою угодою, яка замінює Адміністративну угоду відповідно до статті III Договору про безпеку між Японією і Сполученими Штатами Америки, підписаного в Токіо 28 лютого 1952 року, з поправками, а також іншими домовленостями, які можуть бути досягнуті», – текст Стаття 6 «Договору про взаємне співробітництво та гарантії безпеки між США та Японією».
Отже, це основні статті, які варті уваги у контексті розгляду та подальшого розуміння безпекової політики Японії та у яких напрямах вона буде розвиватися у подальшому.
Підводячи підсумки можна зауважити, що «Договір про взаємне співробітництво та гарантії безпеки між США та Японією», укладений у 1960 році, був історичним кроком у встановленні стратегічного партнерства між Японією та США. Основні підсумки цього договору включають гарантії безпеки для Японії, військове співробітництво, заборону використання сили у міжнародних відносинах, сприяння стабільності та миру на Тихоокеанському регіоні та взаємну допомогу та консультації в разі загрози безпеці. Усе це створило фундамент для довгострокових стратегічних відносин між обома країнами, сприяючи зміцненню безпеки та стабільності в регіоні.
