«Сповідь маски» (яп. 假面の告白, камен но кокухаку) — перший роман японського письменника Юкіо Місіми (справжнє ім'я Хіраока Кімітаке), написаний у традиційному для Японії біографічному жанрі — «ватакусісесецу», який приніс його автору популярність і визнання. У романі автор із нечулістю досвідченого патологоанатома препарував власні почуття і юнацькі переживання, пропонуючи читачеві зазирнути туди, куди чужинців зазвичай не впускають — у свій внутрішній світ. Уперше опублікований у 1949 році, цей твір вразив японського(а потім і європейського) читача не лише сміливою відвертістю автора, що признається у своїх гомосексуально-садистських фантазіях, але і незвичайною для 24-річного прозаїка зрілістю стилю, віртуозністю письма. Твір є автобіагрофічним.
Головний герой Кочан (це ім'я згадується в романі лише одного разу і посилає читача до справжнього імені самого Місіми) ще в ранньому дитинстві виявляє у себе гомосексуальні й садо-мазохістські нахили. Сексуальність головного героя роману надихається образами сильних чоловічих тіл, що на них падає тінь смерті та болю. Одним із таких збудників стають репродукції картин зі святим Себастьяном, прикутим до дерева гострими стрілами, іншим — запах поту солдат, що маршувають токійськими вулицями.
Втеча від себе та світу
У романі Юкіо Мішіми «Сповідь маски» головний герой, Кочан, веде постійну боротьбу з собою та навколишнім світом. Від самого дитинства він відчуває, що відрізняється від інших. Кімі починає усвідомлювати свою гомосексуальність і водночас розуміє, що світ навколо нього не готовий сприйняти цю істину. Втеча від себе виражається через маску, яку він одягає, щоб відповідати суспільним нормам. Маска стає символом його самозаперечення та спроби пристосуватися до зовнішніх очікувань.
Мішіма майстерно показує цей конфлікт внутрішньої і зовнішньої особистості, описуючи, як Кочан змушений ховати свої справжні бажання та почуття, щоб вижити у світі, який не визнає його ідентичності. Він говорить: «Мені здавалося, що я був покараний за те, що мав бути собою». Ця фраза відображає глибоке відчуття дисонансу між його справжньою природою і світом, у якому він змушений жити.
Гетеронормативність
«Постійні потуги зобразити себе нормальною людиною призвели до того, що та частка нормальності, яка була дарована мені природою, виявилася роз'їденою іржею, і згодом я став і цю, природну, частину своєї душі вважати удаванням. Інакше кажучи, я перетворився на людину, яка не вірить ні в що, окрім брехні.»
Кочан живе у суспільстві, де гетеронормативність є домінуючою ідеологією, яка не допускає інших форм сексуальності. Його спроби відповідати цим нормам стають головною драмою його життя. Стосунки з Соноко — дівчиною, яку він намагається полюбити, — ілюструють безнадійність його прагнення до гетеросексуальних стосунків. Кочан розуміє, що він не здатен відчувати до неї справжнього кохання, але суспільство тисне на нього, змушуючи його грати роль «нормального» чоловіка. Він зізнається: «Я намагався любити Соноко так, як повинно було, але це було неможливо».
«Мій біль сказав мені: Ти не людина. Тебе не можна і близько підпускати до інших людей. Ти - сумна і ні на що не схожа тварина».»
Гетеронормативність у романі виступає потужним механізмом примусу, що змушує Кочан не тільки вдавати іншу особистість, а й відчувати провину та сором за свої природні почуття. У цьому сенсі, твір критикує суспільство, яке відкидає інші форми ідентичності, створюючи для таких людей безвихідну ситуацію.
Самогубство
«Нормальна людина ніколи не знає до ладу: чи він веселий, чи щасливий він. Що ж, сумнів – річ природна, щастя без неї не буває.»
Тема самогубства у творі Мішіми має двояке значення. З одного боку, вона відображає бажання Кочан втекти від власної ідентичності та болю, який приносить йому необхідність приховувати себе від світу. З іншого боку, самогубство стає символом Мішіми як автора, який також мав складні відносини зі своїм суспільством і його моральними нормами.
«... Іноді безпочуття буває болісним за самий гострий біль.»
Кочан роздумує про смерть і зізнається, що вона здається йому єдиним виходом із ситуації. «Я думав, що тільки смерть може звільнити мене від цієї маски». Ця цитата підкреслює глибину його внутрішнього конфлікту та відчуття безвиході. Самогубство стає логічним завершенням життя, у якому герой не може бути самим собою.
Аморальність
«Міф про Прометея символічно висловлює ту думку, що вся світова скорбота залежить від хворої печінки.»
Мішіма у своїй творчості часто піднімає питання моральності, зокрема, конфлікт між особистими почуттями та суспільними нормами. Для Кочана аморальність полягає не в його сексуальності, а в необхідності приховувати її, граючи роль, яка суперечить його справжній природі. Він не вважає свої бажання неправильними, але суспільство навколо нього вимагає від нього моральної поведінки, визначеної гетеронормативністю.
«Мені було абсолютно байдуже, чим ця війна закінчиться – перемогою чи поразкою. Я хотів тільки одного – народитися заново.»
Роман пропонує критичний погляд на концепцію моральності як такої. Мішіма ставить під сумнів суспільні правила, що примушують людей жити подвійним життям і вдавати тих, ким вони не є. В одному з моментів твору Кочан розмірковує про аморальність: «Моральність світу була лише інструментом контролю над тими, хто був надто слабким, щоб жити за своїми правилами». Це твердження підкреслює конфлікт між особистою свободою та суспільними вимогами.
У романі «Сповідь маски» Юкіо Мішіма майстерно розкриває тему втечі від себе та світу, гетеронормативності, самогубства та аморальності. Кочан, як і сам автор, знаходиться у постійному конфлікті між власною ідентичністю та очікуваннями суспільства. Внутрішня драма героя є відображенням ширших суспільних проблем, які продовжують бути актуальними і сьогодні. Мішіма ставить важливі питання про природу людської особистості, соціальні маски та справжню моральність, що робить твір потужним соціальним коментарем на тему особистої свободи та самопізнання.
You'll change your name or change your mind. And leave this fucked up place behind. But I'll know, I'll know
Roar - Christmas Kids
