Ми звикли асоціювати комунізм із чимось негативним, зокрема через Радянський Союз, який за основну ціль республіканського розквіту ставив його побудову. Це уявлення не з’явилось із нічого: “шлях” до комунізму в СРСР супроводжувався геноцидами, обмеженнями прав і масовими розстрілами. Але чи справді відповідають засади цієї ідеології тому режиму, який був реалізований в СРСР?
��
Варто розпочати із зародження комунізму. По завершенню промислового перевороту в країнах Західної Європи зростає кількість машинного виробництва, великих підприємств і фабрик. Збільшується чисельність робітників, становище яких через надмірні навантаження та низьку оплату праці погіршується. Формується новий клас – пролетаріат, що розпочинає боротьбу за свої права шляхом збройних повстань. Висвітлення та рефлексії щодо зазначених суспільних подій ми знаходимо в працях багатьох мислителів, зокрема К.Маркса та Ф.Енгельса. Німецькі філософи згадують про комунізм у концепції історичного руху суспільства як про завершальний етап суспільно-економічних формацій. Також вони писали, що держава проходить 5 етапів: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, буржуазний та соціалістичний, які неминуче призведуть до відмирання держави. Звідси - встановлення комунізму. Кожен із цих етапів визначався способом виробництва і, виходячи з нього, поділом на класи. Мова велася й про взаємовідносини між експлуататорами та пригнобленими.
Пропоную поетапно розглянути цей історичний поступ, котрий описували Маркс та Енгельс. На первісно-общинному етапі вся власність (отари коней, верблюдів) належала народові. Згодом вона переходила у володіння сімей. Перший суспільний поділ праці відбувся, коли пастуші племена відділилися з усієї іншої маси варварів. Пастухи виробляли більший різновид товарів, ніж варвари: не тільки молочні продукти та м'ясо, а також шкури, вовну, козячий пух, пряжу і тканини. У рабовласницьких державах, наприклад в Афінах, поділ суспільства відбувався на основі майна, активно використовувалась праця рабів. У часи поширення феодальних держав приватна власність зосереджувалась у руках феодалів, а селяни виступали кріпаками. Із початком промислового перевороту і відтак - накопиченням капіталу, клас експлуататорів-феодалів змінився на буржуазію. На даному етапі робітники відчужуються від власного продукту праці на користь заможної меншості.
Перехід до соціалізму, натомість, розглядається як тип державно-політичної організації у період трансформації від капіталістичного суспільства до комуністичного. Саме на цьому етапі держава стає інструментом «диктатури пролетаріату» в інтересах суспільства, зникають класи, відповідно необхідність їх регулювання. Тоді, на думку Маркса та Енгельса, після проходження цих суспільно-економічних формацій настає останній етап, до якого згодом так “прагнув” Радянський Союз - комунізм. Це має бути суспільний лад без приватної власності та зі справедливим розподілом ресурсів.
Карл Маркс і Фрідріх Енгельс у праці “Маніфест комуністичної партії” що стала першим програмним документом комуністів, наголошують: комуністами є члени робітничої партії, які переслідують інтереси всього пролетаріату, незалежно від їх національності чи інших відмінностей. Тобто, вони виступають за припинення експлуатації робітників, скасування приватної власності та утворення безкласового суспільства з принципом «Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». Звідси можна зробити висновок, що комунізм — це кінцева мета, до якої прагнуть послідовники ідей Маркса (їх називають марксистами).
Якщо ж зосередити увагу на теоретичному аспекті розуміння комунізму, то це політична доктрина, спрямована на заміну вільного ринку державною власністю та контролем народу над основними засобами виробництва. Це можуть бути як шахти, так і фабрики. Таким чином комунізм – вища форма соціалізму".
Для комунізму притаманні такі ознаки:
Критика буржуазного суспільства. Незважаючи на те, що капіталізм був історично необхідною стадією розвитку, яка спричинила науково-технічний прогрес, К.Маркс вважає, що отримане з цього багатство було несправедливо розподілено. Капіталісти накопичують свої прибутки, виплачуючи робітникам низьку заробітну плату.
Централізована економіка – система, у якій відбувається розподіл ресурсів за принципом «кожному за потребами, від кожного за здібностями», незалежно від впливу ринку. Як бачимо, враховуються здатності людей виробляти ті чи інші товари.
Скасування приватної власності. За такого устрою держава на перехідному етапі матиме монополію на майно та засоби виробництва. Це, на думку, комуністів, зробить усіх людей рівними.
�����
Як саме втілити ці ідеї в життя, Маркс та Енгельс пояснювали у вже згадуваному мною «Маніфесті комуністичної партії».
1) Експропріація земельної власності та обернення земельної ренти на покриття державних видатків.
2) Високий прогресивний податок.
3) Скасування права успадкування.
4) Конфіскація власності всіх емігрантів і бунтівників.
5) Централізація кредитів в руках держави за допомогою національного банку з державним капіталом і виключною монополією.
6) Централізація всього транспорту в руках держави.
7) Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, розчистка під оранку і поліпшення земель за загальним планом
8) Однакова обов’язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства.
9) З’єднання землеробства з промисловістю, сприяння поступовому усуненню протилежності між містом і селом.
10) Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Заборона фабричної праці дітей в її нинішній формі».
Дані заходи будуть впроваджуватись поступово, кожен наступний випливатиме з попереднього. Пролетаріат перетвориться у пануючий клас. Він почне крок за кроком концентрувати у своїх руках виробництво, транспорт, сільське господарство, знищуючи приватну власність. Тим самим ліквідує різницю між класами, зруйнує класове суспільство як таке. Відповідно зникне потреба у державі як регуляторі відносин між класами.
Комунізм як і будь-які ідеології,має власні течії. Більшість походять від імен лідерів,які намагались реалізувати його на практиці,наприклад такі як: ленінізм, сталінізм,маоїзм.
Ленінізм – це течія, розроблена, вочевидь, Володимиром Леніним як результат його інтерпретації марксистської теорії в умовах здебільшого аграрної Російської імперії початку XX ст. Власне, вона стала ідейною основою доктрини радянського соціалізму. Ленін уточнив положення про “революційну диктатуру пролетаріату і селянства” як умову перемоги спочатку над царизмом, а далі – над буржуазією, перетворившись на «соціалістичну» державу. Основним внеском Леніна стало створення партії більшовиків як партії нового типу, для якої притаманна жорстка дисциплінованість і підкорення волі вождя. У жовтні 1917 року РСДРП (б) організувала збройне повстання проти Тимчасового уряду і захопила владу в Росії. Наступником Леніна став Й. Сталін, який також мав свій погляд на марксистську теорію. Сталінізм – це тоталітарний спосіб правління на засадах марксистсько-ленінської політики, яка реалізувалася в Радянському Союзі в час його правління з 1927 по 1953 роки. Він включає створення одноосібно правлячої поліцейської держави, швидку індустріалізацію (так звана “штурмовщина”), примусову колективізацію сільського господарства, загострення класового конфлікту, культ особи та підпорядкування інтересів іноземних комуністичних партій інтересам Комуністичної партії Радянського Союзу. Тільки внаслідок реалізації програми примусової колективізації загинуло від 7 до 12 млн.людей.
Видозмінені засади комунізму також реалізувалися в інших державах. У Китаї провідною ідеологією у 1943–1976 роках був маоїзм – теорія та практика в комуністичному русі, заснована на ідеологічних поглядах голови Комуністичної партії Китаю Мао Цзедуна. Він розкритикував радянську модель побудови соціалізму та розірвав відносини з СРСР. Мао керувався власним розумінням «диктатури пролетаріату» як «демократичної диктатури народу». Її втілювала селянська армія Китаю, а «правильний шлях взяття політичної влади» – це партизанська війна «трудящого населення» проти «міста». Тобто «начальства й ледачих чиновників»
Існують і менш відомі загалу течії, що комбінують у собі інші ідеологічні спрямування. Серед них – анархо-комунізм. Він базується на запереченні держави й будь-якої політичної влади, на соціально-економічних переконаннях комуністичного характеру. Представниками та теоретиками анархо-комунізму є російські діячі Михайло Бакунін та Петро Кропоткін.
Незважаючи на те, що Карл Маркс відомий своєю фразою про релігію, яка “є опіумом для народу”, це не завадило з’явитися, на перший погляд, суперечливій течії. Християнський комунізм трактується як форма комунізму, яка включає в себе релігійні принципи. Прихильники наводять докази з Біблії, які нібито свідчать про те, що перші християни, включно з апостолами в Новому Завіті, створили власне комуністичне суспільство після смерті та воскресіння Ісуса. Дізнатися більше про дане відгалуження комунізму можна, до прикладу, у працях американської журналістки та письменниці Дороті Дей.
Серед відгалужень комунізму виділяють і єврокомунізм. Мав місце серед комуністичних партій країн Європи, які не входили до Радянського Союзу – Італії, Франції, Іспанії, Швеції, Великої Британії. Ідейні витоки єврокомунізму пов’язані з засновником Італійської комуністичної партії А. Ґрамші. Він зазначав, що панування класу тримається не лише на власності та контролі за засобами виробництва, а й на «гегемонії цінностей». Диктатура пролетаріату як пряме насилля не може бути пріоритетним засобом утримання влади. Перемагає той клас, який пропонує кращу систему цінностей, причому не тільки економічних і політико-ідеологічних, а й загальнокультурних. Причинами появи єврокомунізму стали економічні успіхи в Європі, поява концепції «соціальної держави», зміни в соціальній структурі населення: зменшення кількості «традиційного пролетаріату», що знижувало актуальність суто революційних методів, та активізація нових соціальних груп, розчарування в радянській моделі соціалізму та негативна реакція на силові дії СРСР в Угорщині, Польщі, Чехословаччині. Також ослаблення монополії КПРС у міжнародному комуністичному русі після засудження політики Й. Сталіна, бажання лідерів компартій Європи самостійно осмислити вчення марксизму в нових історичних та національних умовах.
Отже, можна зробити висновок, що течій комунізму дійсно багато. Вони хоч і витікають з ідей Маркса та Енгельса, але мають яскраво виражені, притаманні тільки для них, особливості.
Прикладом діючого видозміненого комунізму сьогодні є: Китаї, Північна Корея,Куба та деякі країни Африки.
Отже, розглядаючи комунізм, не можна повністю вважати даний суспільний лад поганим чи хорошим, а сприймати на рівні з іншими. Фанатичне впровадження принципів чи то лібералізму, консерватизму чи комунізму неодмінно призводить до згубних наслідків. Також можна зробити висновок, що суспільний лад в СРСР не був комунізмом, а реалізованою інтерпретацією марксистської теорії радянськими вождями. Обов’язково варто зазначити, що дана ідеологія є важливою, адже активно поширює та наголошує на рівності людей, недопустимості експлуатації. Проте, повністю реалізувати кожен з його принципів, про які зазначають К.Маркс і Ф.Енгельс - неможливо. Ідея комунізму є утопічна з огляду на те, що абсолютну рівність і справедливий розподіл ресурсів забезпечити неможливо, адже здібності та можливості людей від природи різні. Також суспільством завжди повинен хтось керувати і в будь-якому випадку – це організована меншість.
