На фоні подій, які зараз відбуваються в Ізраїлі, де напруженість у різних регіонах лише зростає через збройні конфлікти з різними державами арабського сходу, постає багато запитань. Що таке сіонізм? Чи все-таки можна сіонізм вважати політикою окупації Палестини? Що ж є головним на меті у цієї ідеології? Які насправді були передумови до створення сіонізму? Та в чому ж полягає різниця між антисемітизмом та антисіонізмом? Про все це - у сьогоднішньому матеріалі!
Історія зародження сіонізму
У 70 році нашої ери римляни повністю зруйнували Другий храм і знищили Єрусалим, релігійний і адміністративний центр єврейського народу. Єврейська держава втратила свою незалежність. Протягом наступних десятиліть більшість євреїв були вигнані з Ерец Ісраель (Землі Ізраїль). Проте люди ніколи не втрачали надії на повернення, і ця мрія часто відображалась у молитвах, літературі та культурі загалом. Наприклад, на свято Песах (переважно святкується у квітні-травні) євреї в усьому світі виголошують обіцянку зустрітися «наступного року в Єрусалимі».
Саме тому Єрусалим відігравав дуже важливе значення у творенні Держави Ізраїль.
Термін «сіонізм» походить від назви міста та від гори Сіон, яка є уособленням Землі обітованої та всієї історії єврейського народу.
У XIX столітті, коли в Європі активно розвивався націоналізм, а також посилювалась роль права, яке наголошувало на рівності всіх перед законом, поширюється таке поняття як антисемітизм - нетерпимість, що виражається у ворожому ставленні до євреїв як до етнічної групи. Євреї з усього світу починають говорити про відновлення своєї держави на історичній території.
В єврейському середовищі формуються дві позиції стосовно вирішення питання їх майбутнього місця проживання:
Автономісти - прагнули створення національно-культурних автономій, переважно у країнах Європи, де проживала значна частина євреїв;
Сіоністи - відстоювали право євреїв на побудову власної держави в Ерец Ісраель.
Уперше ідею необхідності створення власної незалежної держави обґрунтував Л.Пінскер. Він видав брошуру, де описував усі проблеми, із якими зіштовхувалися євреї, про їх дискримінацію та розпорошеність проживання.
Головну роль у становленні сіонізму відіграв Теодор Герцль - австрійський журналіст єврейського походження. У своїй праці «Єврейська держава» він писав про те, що головна мета єврейського національного руху - отримати міжнародні гарантії на те, що євреї зможуть створити власну державу після їх переселення на нову територію. На його думку, необхідно було створити «Єврейську кампанію», яка буде займатись обговоренням цього питання з урядами різних країн, процесом отримання фінансування для переселення та будівництва інфраструктури на новій території.
31 серпня 1897 року у місті Базель, Швейцарія, відбувся Перший сіоністський конгрес, де затвердили Базельську програму, у якій сформували мету сіоністського руху:
Створення фонду, який буде забезпечувати переселення євреїв-землеробів, робітників і ремісників на територію тогочасної Палестини (Ерец Ісраель) завдяки закупівлі земель, де згодом будуватимуть будинки, школи;
Обʼєднання єврейського народу та зміцнення національних почуттів.
Течії сіонізму
Після зазначених подій зʼявляються різні течії сіонізму:Соціалістичний сіонізм - прихильники цього напряму були засновниками кібуців - тісне проживання людей, які є членами комуни, займались переважно виробництвом сільськогосподарської продукції; через декілька років стають самостійними соціально-економічними одиницями в державі Ізраїль. Також представники соціалістичного сіонізму заперечували приватну власність і ринкову економіку. Згодом кібуци відіграли дуже важливу роль у переселенні великої кількості євреїв на нові куплені території.
МІЗРАХІ - рух, що наголошував на важливості релігійної складової при створенні нової держави. Згідно з його принципами, державні закони повинні ґрунтуватись на Торі (перша частина Танаху, або Старого Заповіту).
Сіоністи-ревізіоністи - представники цієї течії відкидали на другий план розвиток економіки та інфраструктури, натомість, наголошували на першочерговості отримання міжнародного визнання та гарантій у формуванні незалежної держави. Також відстоювали ідею формування окремого легіону для боротьби із фашизмом під час Другої світової війни, що згодом могло б допомогти єврейській армії для захисту своєї території.
«Синтетичний сіонізм» - суть цього руху полягала в обʼєднанні усіх течій, які будуть доповнювати одна одну.
Отримання незалежності Держави Ізраїль і трансформація сіонізму
У 1942 році на сіоністській конференції у Нью-Йорку прийняли рішення, що метою євреїв у війні є перетворення Ерец Ісраелю в єврейську республіку.
Друга світова війна та масове знищення євреїв показали, що немає інших варіантів, окрім як створення своєї держави.
29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, у якій передбачалось створення на території Палестини двох незалежних держав: єврейської та арабської.
Вже 14 травня 1948 року було проголошено незалежність Держави Ізраїль.
Після проголошення незалежності Держави Ізраїль починається занепад сіонізму як національного руху, проте він починає трансформуватись у повноцінну ідеологію. Тепер головними принципами сіонізму були наступні складові:
Єдність єврейського народу та звʼязок із історичною Батьківщиною;
Репатріація усіх євреїв до Ізраїлю та їх інтеграція в ізраїльське суспільство;
Зміцнення Ізраїлю як демократичної та сіоністської держави;
Вивчення культури, івриту та історії народу для подальшого зміцнення та розвитку єврейства;
Збереження прав усіх євреїв, відображення їх сіоністських інтересів;
Боротьба проти антисемітизму.
США за декілька годин від проголошення визнали незалежність Ізраїля, що показало підтримку сіоністського руху з боку американського правління, оскільки вони, у свою чергу, бачили стратегічний інтерес у регіоні.
Проте, реакція арабського світу була надзвичайно негативною. Єгипет разом із іншими членами Ліги арабських держав не визнав Ізраїль, а тому розпочав військову кампанію проти нього. Уже наступного дня після проголошення незалежності почалась Перша арабо-ізраїльська війна.
Армія Єгипту вступила на територію Ізраїлю з метою захистити арабське населення та перешкодити створенню єврейської держави. Проте ізраїльська армія мала потужну оборону, тому війна закінчилась підписанням перемирʼя у 1949 році, унаслідок чого Ізраїль не лише зберіг свої території 1948 року, але й значно розширив кордон держави.
Хто проти концепції сіонізму в наш час?
Від часів створення Держави Ізраїль пройшло вже близько 70 років, проте у світі досі залишаються прихильники антисіонізму - руху, який заперечує право євреїв на національне самовизначення шляхом створення власної держави.
Мартін Лютер Кінг вважав антисіонізм проявом антисемітизму.
Дуже яскраво антисіонізм поширений серед арабського населення, що призвело до збройного нападу та частих ракетних обстрілів різних регіонів Ізраїлю. На сьогоднішній день Ізраїль має дипломатичні стосунки з багатьма арабськими державами, такими як ОАЕ, Бахрейн, Марокко, Йорданія та Єгипет. Проте збройні конфлікти досі тривають із радикально налаштованими терористичними організаціями ХАМАС (сектор Газа) та Хезболла (Ліван). Вони прагнуть повного знищення Держави Ізраїль та знищення єврейського народу.
Висновки
Сіонізм варто розглядати як національний рух, що за дуже короткий проміжок часу перетворився в повноцінну ідеологію та завдяки зусиллям євреїв із різних куточків світу створив за 50 років демократичну державу, яка й надалі продовжує активно розвиватись.
