Американіст Міхаель Буттер про рептилоїдів і привабливу магію теорій змов.
Час від часу до нашої редакції телефонують люди, які стверджують, що їх «пригощають» мікрохвильовими випромінюваннями або що їм вживили передавач і тепер вони перебувають під контролем ззовні. Чи варто нам всерйоз сприймати такі страхи?
До таких страхів у будь-якому разі треба ставитися серйозно. Хоча теорії змови в переважній більшості не є в прямому сенсі слова правдивими, вони функціонують як симптоми, які можуть вказувати на реальні проблеми. У ситуаціях, які ви описали, це, природно, можуть бути психічні проблеми людини. Однак також і ті теорії змови, під час яких не відчуваєш під загрозою особисто себе, а скоріше порядок чи країну, в якій ти живеш, можуть бути зрозумілими як симптоми кризи репрезентативної демократії, як ознаки страхів людей втратити свій статус, чи щось аналогічне.
А як би ви визначили теорії змови власне по суті?
Існує досить багато різних дефініцій для теорій змови. Абсолютно принципово можна було б сказати так: теорія змови стверджує, що якась група акторів, яка діє таємно, домагається або вже домоглася того, щоб підірвати наявний порядок, завдати комусь шкоди, контролювати яку-небудь організацію або країну, або навіть увесь світ, тиранити або навіть зруйнувати їх. Таким чином, вирішальним є те, що ми маємо групу, яка діє в умовах цілковитої секретності і дотримується свого плану. Без плану немає теорії змови. Звісно ж, на кожному кроці трапляються ситуації, коли люди просто діють схоже, бо мають схожий тип поведінки, тому що подібним чином соціалізовані, але водночас не домовлялися і не дотримуються жодного плану - тоді це не вважатиметься змовою.
Ми спостерігали скандал з NSA (National Security Agency, Агентство національної безпеки, АНБ), пов'язаний з імовірним втручанням Росії в передвиборчу кампанію в США. Чи свідчать ці ознаки секретних дій про те, що ми - принаймні в суб'єктивному відчутті - переживаємо період відродження теорій змови?
Теорії змови в останні роки стали знову помітними. Але кілька десятиліть тому в США, Німеччині та решті країн Європи вони були набагато популярнішими, ніж зараз. Тобто колись вони були повністю легітимним, загальноприйнятим знанням. Потім тривалий час вони були делегітимізовані, зсунуті на околиці духовності суспільства, існували насамперед у субкультурах і не помічалися як явище. Через Інтернет ці теорії знову набули популярності. Якби 20 чи 30 років тому хто-небудь захотів опублікувати свої дослідження з теорії змови, то йому треба було б видавати книжку власним коштом, і при цьому автор навряд чи зміг би знайти широке коло читачів. Сьогодні через мережу справа просувається значно легше і швидше. Теорії змови завдяки їхній візуалізації знову користуються успіхом. Проте цей успіх не є стрімким, він не різкий і не раптовий, як нам іноді могло б здатися. Це перший фактор.
Іншим чинником є те, що наразі ми спостерігаємо в багатьох суспільствах фрагментування громадської думки, дезінтеграцію на сегментні та протиборчі точки зору. У деяких суспільствах, особливо в тому, яке ми досі характеризуємо як мейнстрим і в якому перебуває більшість журналістів і науковців, теорії змови, як і раніше, стигматизовані й делегітимізовані. Але є й інші суспільства, в яких теорії змови знову досягли того статусу, який вони мали кілька десятиліть тому. Тут у теорії змови, ймовірно, вірять не завжди всі, але зрештою сприймають як легітимне знання. Коли ці громадські думки стикаються між собою, тоді одні непокояться з приводу абсолютно всіх змов, які інші не хочуть бачити, а інші стурбовані всіма теоріями змови, яких дотримуються перші.
Для багатьох людей легше погодитися, що десь є погані хлопці, які всім керують, ніж визнати те, що ніхто не керує справами зі злим наміром
Ви коротенько торкнулися питання про те, що теорії змови треба сприймати серйозно, оскільки вони частково вказують на стан суспільства. У чому ж полягає привабливість теорій змови? Зрештою це, безсумнівно, системи інтерпретації. Релігія теж пояснює людині устрій світу і, ймовірно, теж заспокоює. Яку функцію виконує тут якась теорія змови?
Ви маєте рацію. Як у минулому, так і в сьогоденні існують теорії змови, які тісно пов'язані з релігією або є свого роду ерзац-релігією. Тому епоха Просвітництва також відіграє таку велику роль в історії теорій змови. Якщо ми розглядаємо сучасність, то тут можна розмежувати кілька функцій. З одного боку, теорії змови є пропозицією пояснення. Тобто світ більше не хаотичний. Це не якісь структурно невідворотні чинники відповідальні за те, що відбувається, а люди. Для багатьох людей легше погодитися, що десь є погані хлопці, які всім керують, аніж визнати те, що ніхто не керує справами зі злим наміром.
У той же час люди, які вірять у теорії змови, і особливо ті, хто ці теорії артикулює і поширює, використовують для себе шанс виділитися з сірої маси. Якщо інші, які не зрозуміли, що тут на повну силу діє змова, біжать по світу засліплені й сплячі, то теоретики теорій змови бачать наскрізь, що ж відбувається фактично.
Водночас можна сказати, що коли ідентифікуєш винних, то, природно, наближаєшся до іншої функції, а саме до функції визначення цапа-відбувайла. Я можу вказувати пальцем на когось. Також у нас є ідея, що якщо існує змова, то, природно, її можна перемогти. Неважливо, наскільки неспроможними в деякі моменти відчувають себе численні теоретики змов, оскільки теорії змови майже завжди мають оптимістичну складову. Тому що все-таки можна вважати, що якусь змову не тільки буде викрито, а й переможено, і що колесо історії можна повернути назад, тобто все знову буде так, як було до цієї змови.
Це і забезпечує привабливість теорій змови. Якщо, наприклад, прихильники PEGIDA (Patriotische Europäer gegen die Islamisierung des Abendlandes, ПЕГІДА, «Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу») вийдуть на вулиці й протестуватимуть проти всього, що змінюється в цій країні - від неоліберальних економічних структур, зрівняння в правах гомосексуалістів і лесбійок і до того факту, що на вулиці більше не всі люди білі, - і скажуть при цьому, що причина перебуває десь у масштабних структурних змінах, за які ніхто насправді не відповідальний, тоді не залишається жодного шансу, що це зміниться. Якщо ж вони кажуть, що це результат змови, що потоком біженців керують, що гендерний мейнстримінг - частина цієї змови тощо, тоді на горизонті з'являється принаймні можливість знову все виправити і повернути на свої місця.
Теоретики змов завжди можуть перетворити докази відсутності змови на докази існування змови
Чи можливо «взламувати» теорії змов? Вони у своїй більшості проявляються як дуже резистентні. Якщо їх ставлять під сумнів, то спливають нові зразки пояснень, щоб можна було триматися за початкове тлумачення.
Якраз саме це і характеризує теорії змови. У цьому полягає також і докір, який часто висувають проти теорії змови, і те, що відрізняє їх від істинних теорій: їх неможливо заперечити.
Теоретики змов завжди можуть перетворити докази відсутності змови на докази існування змови. Ось лише один приклад. Якщо 2 тис. архітекторів кажуть: «Всесвітній торговий центр (World Trade Center) не міг бути зруйнований тільки через те, що в нього влетіли літаки, для цього його треба було підірвати», тоді ви кажете, що вони говорять правду. Якщо ж 200 тис. архітекторів кажуть: «Ні, це цілковита нісенітниця», тоді ви кажете: «Вони брешуть, бо є частиною системи. Вони не хочуть бачити цього, або навіть їм платять за те, щоб вони таку брехню поширювали». Тобто в цей момент ви перетворили голоси за і проти на аргументи на захист наявності змови.
Є навіть емпіричні дослідження, які показали, що якщо люди стикаються з переконливими доказами проти їхніх теорій змови, після цього ще сильніше в них вірять.
Таким чином, виходить, що будь-яку теорію змови абсолютно неможливо заперечити?
Заперечити теорію змови виявляється неймовірно важко. Причина в тому, що ви атакуєте також ідентичність людей, виступаючи проти їхньої теорії змови. Я вважаю, що для вас і для мене той факт, що ми віримо - щонайменше в загальних рисах - офіційній версії терористичних актів 11 вересня 2001 року, не обов'язково важливий для визначення нашої ідентичності. Але для тієї людини, яка каже, що за всім цим ховається американський уряд, це надзвичайно важливо. І в той момент, коли виступають проти такого посилу, нападають також на ідентичність цієї людини, і тому спрацьовують згадані вище захисні механізми.
Давайте розглянемо актуальний приклад і питання, чи лежить у його основі теорія змови, чи ні. У Туреччині дорікають «Руху Гюлена» (Gülen Cemaati) в тому, що минулого літа він нібито ініціював переворот. Мали і мають місце акції зачистки, під час яких було звільнено десятки тисяч держслужбовців. Як можна доведені факти - цей рух справді існує - відділити від того, що є теорією змови?
У цьому випадку я можу необ'єктивно оцінити ситуацію. Але тут впадає в око той факт, що турецький уряд уже тоді, коли ще взагалі нічого не було доведено, встав і заявив, що це була велика змова, щоб використати таке звинувачення в політичних цілях.
Тоді виходить, що ті, хто розробляє теорії змови і вірить у них, - це не лише нібито тільки безвладні громадяни, а й відповідальні особи, а також наділені владою політики.
Тут немає нічого дивного. Хіба тільки те, що цього не було протягом попередніх десятиліть у Німеччині, Франції чи у США. Допоки теорії змови залишалися цілковито легітимним мейнстрим-знанням, їх завжди поширювали еліти та можновладці, також і в західному світі. Кожен американський президент - від Джорджа Вашингтона до Дуайта Девіда Ейзенхауера був теоретиком змов. Це відмінно доведено всім. Тому Дональд Трамп не є жодним винятком, він у принципі тільки знову демонструє повернення до цього зразка. За межами західного світу, де ця делегітимізація теорій змови, які ми спостерігаємо, не відбувалася, як у Східній Європі, так і на Близькому Сході з 1950-х років, ситуація така, що теорії змови завжди залишалися інструментом можновладців. Це ми спостерігали масштабно в Ірані за президента Махмуда Ахмадінежада. Сьогодні ми це бачимо в Росії, де і Володимир Путін, і, звісно, всі ті, хто працює в Кремлі, досить часто проговорюють тему теорії змови. І ми спостерігаємо це в Туреччині. Питання, на яке дуже складно в конкретному випадку відповісти: до якої межі ця тема є цинічним маніпулюванням?
З історії нам відомі люди, які маніпулювали теоріями змови і самі в них не вірили. І в нас щоразу знаходилися такі, які вельми віртуозно застосовували теорії змови й водночас були абсолютно переконані в їхній вірогідності. Американський сенатор Джозеф Маккарті (Joe McCarthy) - приклад останнього. Він тривалий час дуже майстерно застосовував теорію комуністичної інфільтрації Америки, добре знав, коли, що і де він має говорити, і водночас було відносно однозначно зрозуміло, що він твердо переконаний у тому, що комуністична інфільтрація справді мала місце.
Що ви пропонуєте як золоту середину при поводженні з теоріями змови?
Золотої середини не існує - принаймні, я не зміг би таку запропонувати. Нині є мало досліджень на цю тему. Це складно тому, що необхідно розрізняти різноманітні теорії змови і відповідним чином визначати, як з ними поводитися. Тут є різні точки зору. Одна з них така: якщо хтось поширює справді расистські, сексистські, антисемітські теорії змови і, в принципі, дедалі далі зміщує межі того, що в нашому суспільстві припустимо, тоді я не хотів би, власне кажучи, вступати в цей дискурс. Водночас можна поставити питання про те, що ж відбувається з суспільством, яке так фрагментоване, що навряд чи стає можливим спільний дискурс. Тому принципово важливо залишатися в діалозі, тобто сигналізувати, що серйозно сприймаєш проблему, навіть якщо віриш не всьому, що говориться.
Невже коли-небудь в історії існувала справді грандіозна змова, де держава, політика, армія, спецслужби - всі переслідували б однакові цілі?
Мені нічого невідомо про таку, яка б функціонувала і справді існувала. Аргумент, який знову і знову висловлюється проти цих теорій великих змов, цих концепцій, звучить так: є, власне кажучи, так багато дрібних змов різноманітних угруповань, що нема такої однієї-єдиної, яка б керувала всіма. Крім того, людям не вдається протягом тривалого часу зберігати таємницю задуму у великих угрупованнях. Треба додати, що неможливо абсолютно точно втілити свої наміри в життя. Але тут теоретики змови і скептики, як їх іноді називають, радикально відрізняються один від одного у своїх тлумаченнях. Якщо подивитися на Вотергейтський скандал (Watergate), то теоретик змови може сказати: «Це, однак, ультимативний доказ, це просто тільки вершина айсберга; під нею ховається значно більше». Скептик скаже: «Якщо навіть сам американський президент, якого ми знаємо як наймогутнішу людину у світі, не може за допомогою двох-трьох помічників пошпигувати за політичним супротивником у його партійному офісі так, щоб це не спливло, і він має піти у відставку, то як же тоді можуть бути правдою ці сценарії змов?
Якби вам треба було скласти рейтинг, що в ньому було б найуспішнішою політичною теорією змови?
Найуспішнішою теорією змови - в її різних варіаціях - ймовірно, є антисемітська теорія змови. У Німеччині вона привела до влади і довго підтримувала режим, з відомими фатальними наслідками. Але вона дуже «успішно» функціонувала і в інших країнах, в інших варіаціях.
Поряд із такими расистськими теоріями змови існують також нешкідливі, екзотичні теорії. Якщо придивитися на них уважно, то яку можна було б назвати найновішою і найзахопливішою?
Тим потягом, на який, імовірно, ще можна встигнути в Німеччині, була б, в принципі, віра в рептилоїдів, у те, що нами правлять позаземні ящери. Вона буквально заповнила англо-американські простори; у Німеччині, по-моєму, ще залишається трохи місця.
Джерело — Ipg-journal
