Знаєте, що таке бути письменником? Це коли ти витрачаєш кілька годин на те, щоб написати одне речення, а потім його стираєш через три секунди, бо "все це не те". І ось цей процес повторюється, доки не починаєш сумніватися, чи не є ти насправді просто дуже креативним шизофреніком.
Письменництво — це коли в тебе є ідея, ти думаєш, що це геніально, і починаєш писати, а потім читаєш і думаєш: "Ну і що це взагалі було?" Ти пишеш, наче шеф-кухар, який спочатку готує страву, а потім бачить, що це навіть не їстівне. І ось ти вже стираєш все, що написав, і думаєш: "Ну, нічого, все вірно, за два роки я буду відомий письменник, це просто маленький крок назад перед великим стрибком."
Особливо смішно, коли ти читаєш "класиків", які, здавалося б, так легко писали. Ну і як, чорт візьми, вони це робили? Можливо, їхні гени були націлені на те, щоб написати хоча б один хороший роман, а твоя генетика — це більше схоже на спробу написати детектив про кота, який краде серце читача, але в результаті вийшов просто вбивця кошачих нервів.
Але найкраще — це процес пошуку ідеї. Письменник, уявіть, сидить і думає: "Що я, блін, хочу сказати?" А потім дивиться на годинник, і 12 годин пізніше він такий: "Ага, є ідея! Зроблю героя, який обожнює курей і пішов на ексцентричний розслідувальний шлях." І ось це ідея, а потім починаєш писати і розумієш, що не знаю, чому твій герой більше любить курей, ніж людей. Здається, я сам збожеволів.
І це ж не тільки писати — це ще й самовідчуття. Коли ти намагаєшся зробити свою роботу серйозною, а твій мозок під час написання раптом вирішує піти на прогулянку і залишити тебе одного з півсотнею порожніх сторінок. І ось тут на допомогу приходить тіло — ти починаєш відчувати "зниження інтелекту", бо кожен абзац в тебе виглядає, як спроба записати щось важливе, але в підсумку на виході — на жаль, "список покупок" для супермаркету.
А ще — це магія самообману! Ти сідаєш за комп'ютер і думаєш, що напишеш найкраще в історії людства. Через три години ти дивишся на екран, а там… шістдесят три слова. "Можливо, ще одна чашка кави?" І от ти вже намагаєшся виправдати себе, мовляв: "Ну, це ж тільки перший чернетковий варіант. Після 10 правок буде шедевр".
Але головне — це, звісно, "фінал". Ти пишеш останнє слово, натискаєш "зберегти", а потім раптово розумієш, що це просто було ще одне чернеткове варіантом, і далі йдеш писати ще 40 сторінок, які в кінці перетворяться в ще більшу безглуздість.
Але от коли твоя книга все ж таки виходить у світ і ти береш перший відгук, і тобі пишуть: "Це шедевр!" — ти думаєш: "Боже, скільки людей обманути можна?"
Так от, письменництво — це не про те, щоб створити шедевр. Це про те, щоб заплутатися у всіх цих смішних процесах і все одно вперто йти до кінця, бо один день твої дурниці перетворяться на цілу книгу. І, зрештою, головне — це не результат, а те, скільки веселощів ти пережив за цей шлях, намагаючись зрозуміти, що ж ти насправді хотів сказати.
