Я не можу жити без двох речей: без хорошої музики, яка дає мені мотивацію і трохи дофаміну, а також без сарказму, який я використовую в будь-якій відповідній ситуації. Незважаючи на те, що я обожнюю ці дві речі, я не можу терпіти м'юзикли і стендапи. Точніше сказати, ненавидів - саме до того моменту, поки я не дізнався, хто такий Бо Бернем і чому його геніальна творчість, що поєднує в собі все, що я так люблю в сучасній культурі, сильно недооцінена.
Роберт Пікерінг "Бо" Бернем став відомим завдяки своєму дотепному і проникливому почуттю гумору, а також завдяки своїм пісням, які часто зачіпають актуальні проблеми. Бернем - це справжній феномен, який справив величезний вплив на поп-культуру, і навіть встиг кілька разів стати вірусним мемом.
Роберт розпочав свою кар'єру в 2006 році, коли виклав на Youtube-канал свої пісні для того, щоб показати їх своїм родичам, але згодом ці відео було опубліковано на Break.com, що привернуло увагу до персони талановитого хлопця. Бо продовжив записувати пісні просто в батьківській спальні та викладати їх у мережу, збираючи велику кількість переглядів. Юний Роберт став записувати і гумористичні відео, в яких жартував над інвалідністю, орієнтацією та іншими гострими темами. Сам же Бо вважає свій сценічний образ "зухвалішою версією самого себе".
Варто також додати, що деякі його виступи й оригінальні відео все ще доступні на його каналі, і я наполегливо раджу вам із ними ознайомитися. Виступи Бернема завжди грамотно прописані, а жарти подаються вишукано з легким відтінком сатири, змішаної із сарказмом. Навіть скрізь роки стендапи Бо не здаються безглуздими або застарілими: якщо ви не фанат помийної ями під назвою ЧБД і ваш інтелект перевищує значення кімнатної температури, то ви неодмінно отримаєте задоволення від перегляду.
Через два роки Бернем почав виступати наживо, на першому ж виступі зібравши велику як для гумориста-початківця аудиторію, і, за словами свідків, шоу обернулося повним успіхом; ті, кому забракло місця в залі, влаштовувалися в коридорі, і навіть не думали розходитися. Юний харизматичний комік не міг залишитися поза увагою з боку відомих продюсерів, і підписав контракт з Comedy Central Records, ставши наймолодшим учасником лейблу. Приблизно в цьому ж часовому проміжку вийшов і дебютний EP Роберта під назвою "Bo fo Sho", що складається з шести пісень. Перший же повноцінний альбом, "Bo Burnham", з'явився роком пізніше, і містив у собі як музичні відео, так і версії його виступів без цензури, відео з ютуб-каналу і живий десятихвилинний виступ. Тоді ще культура скасування не набрала таких обертів, з якими абсолютно кожен може бути викинутий на смітник історії за один невірно витлумачений вислів, і Роберту вдавалося вийти сухим з води.
Але все було не так гладко, як може здатися на перший погляд: 3 березня 2009 року 15 студентів Вестмінстерського коледжу протестували проти його концерту того вечора через використання ним гомофобних і расистських жартів під час виступів. З приводу суперечок сам Бо висловився коротко:
"Це так іронічно, тому що саме гей-башери навішували на мене ярлики в старших класах. ... Я намагаюся писати сатиру з добрими намірами. Але ці наміри мають бути приховані. Вони не можуть бути повністю явними, і саме це робить їх комедійними".
Попри зізнання коледжу в тому, що вони замовили Бернема, не знаючи про матеріал його шоу, декан із роботи зі студентами Джон Комерфорд високо оцінив можливості для дискусії, що відкрилися перед школою внаслідок цієї суперечки. Згодом Бо випустить пісню "Unpaid intern", у якій критикує культуру кенселингу.
Bo Burnham: Inside. Одна кімната, одна камера, три "Еммі".
Наприкінці весни 2021 року на Нетфліксі виходить черговий спецвипуск Бо, який він записав, сидячи удома в самий розпал пандемії. Робота над проєктом завершилася через понад рік зйомок, під час яких Бернем безліч разів вигоряв, скочувався в апатію, що майже перейшла в депресію, кричав від відчаю й емоцій, що нахлинули, а потім повертався до роботи. Сам Роберт думав, що він ніколи не закінчить знімати цей спецвипуск, але у долі були на це свої плани. Також ця робота відкриває нам завісу таємниці, чому Бо свого часу перестав виступати на сцені. У цій роботі Бо використовує гумор і сатиру, щоб досліджувати складні теми, як-от депресія, самотність і важливість психічного здоров'я.
Спецвипуск "Inside" - це унікальний і провокаційний досвід, який кидає виклик глядачеві та змушує його замислитися про багато важливих речей. Бернем з вражаючою чесністю та відкритістю ділиться своїми думками та почуттями, що робить його виступи водночас кумедними та несамовитими. Виставу можна розглядати як дослідження самотності, ізоляції та психічного здоров'я в епоху пандемії COVID-19. Бернем показує, як ці фактори можуть чинити руйнівний вплив на людину, але так само, як вони можуть сприяти творчому зростанню. "Inside" - це також критика сучасної культури, яка заохочує людей бути постійно на зв'язку й ділитися своїми думками та почуттями зі світом. Бернем показує, як ця культура може бути токсичною і руйнівною для психічного здоров'я людей. Зрештою, "Inside" - це просто історія про людину, яка намагається зрозуміти себе і своє місце у світі. Це історія, яка може знайти відгук у кожного, хто коли-небудь почувався самотнім, ізольованим або загубленим.
Зйомки "Inside" проходили в гостьовому будиночку лос-анджелеського будинку, який Бернем ділив зі своєю давньою подругою, до того, як вони переїхали до іншого будинку за кілька місяців після виходу спецвипуску; гостьовий будиночок також використовували для зйомок "Жаху на вулиці В'язів".
Увесь спецвипуск буквально пронизаний дрібними деталями й особливостями, які створюють особливу атмосферу, схожу на ту, що відчуваєш, коли розмовляєш на відверті теми з малознайомою людиною, поки ви обидва сидите на кухні рано вранці. Роберт уміло використовує у своїй роботі велику кількість метафор і образів, у яких кожен глядач може знайти себе. Мабуть, його музику можна сприймати як дзеркало сучасного суспільства.
Бо періодично повідомляє нам про те, що час минає, поки він працює над спецвипуском, а його волосся і борода ростуть упродовж усього часу. Після виконання пісні "Content" і сатири на білих чоловіків-коміків у "Comedy" він знаходить мотивацію для початку роботи над спецвипуском. Він виконує "FaceTime with My Mom (Tonight)", пісню про розчарування, пов'язані з відеочатом з його матір'ю. Він виконує пісню "Як влаштований світ", щоб розповісти дітям про природу, але персонаж у вигляді ляльки-шкарпетки на його руці починає співати про історичний геноцид і сучасну експлуатацію робітників, корпоративні еліти і кровожерливий уряд, а потім критикує Бернема за те, що він намагається допомогти тільки для власного прославлення.
Пародіюючи консультанта з товарних брендів, Бернем розповідає про компанії, що мають моральні переваги, а потім співає "White Woman's Instagram" про дописи в Instagram. У форматі стенд-апу він ставить питання про необхідність висловлення кожною людиною своєї думки. Бернем записує відео з реакцією на "Unpaid Intern", свою коротку пісню про одноразовість неоплачуваних стажувань, але починає реагувати на вкладений цикл своїх коментарів. Потім він виконує пісню "Bezos I", в якій вихваляє Джеффа Безоса.
Бернем співає про секстинг в однойменній пісні, а потім пародіює відео "Спасибі" одного з користувачів YouTube, тримаючи в руках ніж. Він виконує пісні "Look Who's Inside Again" і "Problematic", остання присвячена поведінці з його минулого, про яку він шкодує. Він звертається до глядача за кілька хвилин до свого 30-річчя, розповідаючи, що сподівався закінчити спецвипуск до цієї дати; потім він співає "30", нарікаючи на своє старіння. Наприкінці пісні він заявляє, що накладе на себе руки в 40 років, але потім закликає глядачів не вбивати себе, хоча сам зізнається, що хотів би тимчасово померти. Ця антисуїцидальна промова проектується на його футболку, коли він переглядає її пізніше.
В антракті Бернем чистить камеру. У "Don't Wanna Know" він риторично запитує глядачів, що вони думають про спецвипуск. Пародіюючи стримера відеоігор, він дає коментар до гри, який складається з його власних ридань у своїй кімнаті. За нею слідує іронічно-піднесена "Shit", що розповідає про депресивний епізод, і опис його психічного здоров'я в "All Time Low". У "Welcome to the Internet" він виступає в ролі злісного гіда по інтернету, пропонуючи глядачеві різноманітний контент, від підбадьорливого до нездорового, з яким можна нескінченно спілкуватися.
Потім, заявивши, що він ніколи не закінчить спецвипуск, тому що йому не буде на що відволіктися, Бернхем знову сатиризує Безоса в "Bezos II", а потім виконує "That Funny Feeling", якою він описує відчуття безнадійності та тривоги, яке багато людей випробовували під час пандемії. Він намагається поговорити з глядачем, але не витримує і починає громити навколо себе в пориві істерики.
У пісні "All Eyes On Me" Бернхем співає для наперед записаної аудиторії: він розповідає, що п'ять років тому відійшов від комедійних виступів, бо страждав від панічних атак на сцені; до січня 2020 року його психічне здоров'я досить покращало, щоб він міг подумати про повернення, перш ніж "трапилося найсмішніше". Пісня закликає глядачів підвестися, підняти руки вгору і помолитися за нього. Розлютившись на глядача, він піднімає камеру і танцює з нею, а потім кидає її на землю.
Після звичайних ранкових справ та перегляду кадрів попередньої сцени на своєму ноутбуці Бернхем каже, що з ним "покінчено". У флешбеку звучить пісня "Goodbye", в якій молодий і літній Бернем упокорюються зі своєю ізоляцією, а в текст включено кілька слів із попередніх пісень. У монтажі показано, як Бернем налаштовує кімнату для кожної пісні зі спецвипуску, а потім знімає себе оголеним у світлі прожектора. Після пісні він, нарешті, виходить із кімнати в білому вбранні, але виявляється замкнений, а невидимі глядачі аплодують, а потім сміються з нього за спробу повернутися всередину. Повернувшись до кімнати, він дивиться відео на проекторі і починає посміхатися. На фінальних титрах звучить фінальна пісня "Any Day Now", що складається із завуженої мелодії та повторюваного тексту "It'll stop any day now".
Через кілька тижнів після виходу “Inside” Бо випускає однойменний альбом, який містить у собі всі пісні, які були виконані у спецвипуску, і він відразу ж опиняється у топ 10 у США, Канаді, Данії, Великій Британії та ще кількох країнах. До того ж його пісня “All eyes on me”, яка вважається сатиричною класикою, стає першою гумористичною піснею, що потрапила до Billboard Top 200.
Крім цього, Бо встиг знятися у кількох фільмах: знайомство на одному з фестивалів із Джуддом Апатоу привело Бернема до співпраці з цим режисером та продюсером у картині «Приколісти», де знімалися Адам Сендлер, Сет Роген, Джона Хілл. Потім Бо запросила на головну роль у комедії «Американська незаймана» Клер Кіллнер, де він чудово зіграв свою роль. Як то кажуть, талановита людина - талановита у всьому. Крім цього, Роберт знявся у дюжині фільмів і взяв участь у створенні багатьох шоу на телебаченні як редактор, сценарист чи продюсер.
Критики завжди високо оцінювали творчість Роберта: середній бал його робіт на Rotten Tomatoes – 9.2 із 10 балів, а глядачі залишають 95 відсотків позитивних відгуків. На Metacritic і зовсім – його „Inside“ входить у топ вісім найкращих фільмів, і також є другим найвищим спешлом в історії.
На жаль, в поза американським сегментом інтернету досить мало згадують про настільки талановиту і харизматичну людину, яка здатна закохати в себе навіть найдосвідченішого і найприскіпливішого глядача. Бо може, і, що найголовніше, схиляє себе і дивує кожною своєю дією, кожним словом і жартом. Наполегливо рекомендую до перегляду Inside, але будьте обережні, якщо ви знаходитесь в підвішеному емоційному стані, філософські роздуми про сенс життя, пошук себе і самотність, про швидкоплинність часу і нікчемність однієї людини, завуальовані в гуморі і прикрашені бадьорим ритмом можуть занурити вас сковують роздуми про буквально все, що вас оточує.
