Михайло Міходуй — військовослужбовець інженерного підрозділу Збройних сил України. Він служив сапером, згодом механіком-водієм гусеничної техніки, пройшов кілька спеціалізованих навчань і отримав звання молодшого сержанта, ставши командиром відділення. Його підрозділ займався інженерним забезпеченням — від копання траншей до евакуації техніки та роботи саперних груп.
У 2022 році Михайла відправили у складі роти на передові позиції під Бахмутом. Саме там він потрапив під мінометний обстріл калібром 120 мм.
"Мене відкинуло вбік. Одразу — руки відірвало, ноги перебито, пів обличчя розірвало. Шість побратимів несли мене два кілометри під обстрілами. У машині я вже заплющував очі, але товариш повторював: "Не спи! Тримайся"", — згадав Михайло Міходуй.
Його евакуювали до лікарні, де почалася тривала боротьба за життя.
«Перша операція тривала п’ять годин, далі були десятки втручань. Переніс інфекції. Лікарі попередили: або ампутація зараз, або пізніше — інакше не виживу», — розповів він.
Михайло провів понад рік у київських лікарнях, потім у Львові, а згодом у Дніпрі на протезному заводі. Загалом він переніс 66 операцій. Попри виснаження, залишався активним і налаштованим на відновлення.
«Я не можу сидіти на місці: треба щось робити щодня — інакше прогресу не буде», — зазначив він.
На етапі підготовки до протезування Михайло звернувся по допомогу до «Фундації Течія», де благодійники підтримали його фінансово. У результаті він отримав праву біонічну руку з індивідуальними режимами захватів, які програмуються через застосунок.
«В один день одразу вдягнув протези і почав їх тестувати. Спершу — прості рухи: взяти кружку, підняти дрібний предмет. Згодом — складніші речі: ремонт машини, робота з інструментами. Тепер можу навіть сісти на гусянку і поїхати. Але головне — не зупинятися. Протез — це не річ, яку можна поставити на полицю. Це щоденна робота, інакше сенсу від нього не буде», — наголосив Михайло Міходуй.
За його словами, процес адаптації вимагає терпіння та дисципліни.
«Хлопці, якщо не лінуєтесь і займаєтесь собою, то обов’язково буде прогрес. Маленькі кроки щодня — і ви знову відчуєте, що можете більше», — порадив він іншим пораненим військовим, які готуються до протезування.
Попри всі випробування, Михайло залишається оптимістом.
«Найбільше бажання — щоб війна закінчилася і настав мир. А далі роботи в мене вистачить: є техніка, трактори — буду займатися тим, що вмію і люблю», — сказав він.
Чи повернеться у стрій — вирішуватимуть лікарі та комісії після повного циклу адаптації, але вже зараз він довів, що може вести активне життя, працювати і навіть тренуватися зі зброєю.
В Україні вже понад 100 тисяч людей, які отримали ампутації — і військові, і цивільні, що постраждали від російських обстрілів. Держава розгортає програми протезування, але масштаби проблеми величезні.Саме тому допомога благодійних організацій, таких як «Фундація Течія» Олега Крота, має вирішальне значення.
Фонд допоміг не одному військовому повернутися до життя після поранень.
«Коли я дивлюся на свої протези і те, що вже можу робити самостійно — від дрібниць до складних речей — я вдячний усім, хто допоміг пройти цей шлях», — підсумував Михайло Міходуй.
Такі історії повертають віру, зміцнюють суспільство і нагадують: кожен крок до відновлення — це також крок до нашої спільної Перемоги.
