Існує в світі така весела, цікава, всепоглинаюча хуйня під назвою «американоненависництво». Всім, хто народився, жив та визрів у американоцентричному світі, має бути зрозуміло, що це за хєрня. Якщо вам незрозуміло, чи ви народилися у іншому світи, чи ще якось щось із вами не так, то я поясню. Америка довго була центром цієї нещасної планети, рівень життя там був найкращий з найкращих, бути американцем було найпрестижніше з найпрестижнішого, тому американці охуїли насмерть, і бути схожими на решту населення цієї нещасної планети ніхуя в них не виходило, то й вони робили вигляд, що вони ніїбаццо шо, то ж бути як нормальні люди, вони ніхуя вже не можуть.
А можуть бути якимись незрозумілими їбаньками, на котрих і дивитися гидкувато, і, беручи до уваги звідки вони (суки такі!) приїхали, то не заздрити неможливо.
Що стосується мене особисто, то я люто фанатів від американської музики (джаз-блюз-рок-н-рол), американського спорту (NBA, MLB (більшість з вас ніхуя не розуміє, що ці три літери означають – хотів написати: ну, і хуй з вами, але, ОК, поясню, це назва найвищої з усіх в світі бейсбольних ліг, що є, звичайно, американською)), американського кіно (про Голівуд нема чого розповідати – самі все бачили), ну, і власне кажучи, американського всього. Окрім, мабуть, їжі, вона в них – гівно, і це правда.
Але поряд із заздрістю до всього «made in USA» існувала у всьому світі прихована ненависть, що часто ставала вапщє ніхуя не прихованою, а настільки явною, що навіть Курт Воннегут (теж, до речі, американський письменник, ще й майже класик) колись у своєму романі «Колискова для кішки» описав американського дипломата, що впав у немилість до госдепу за те, що казав, що зовнішню політику госдепові варто будувати, виходячи з беззаперечної ненависті, що існує в світі до всього американського, а не виходячи з попередньо уявної (госдепом) всесвітньої любові до США.
Це трохи схоже на те, як позиціонують себе у світі москалі: нам всє завідуют і баяцца, паєтаму нінавідят… Вони їбанати, то їх бажано знищити… перепрошую, вирвалося, я про Америку загалом.
А про безпосередньо Америку… то можна багато чого цікавого пригадати. Найбільш цікаве, що мені прийшло на ум, це славетний вислів Черчілла, що, мовляв, американці у будь якій ситуації обов’язково знайдуть єдине правильне рішення, після того, як перепробують всі решту. А женераль де Голль нічого анітрохи не соромлячись ставився до них приблизно так, як ти до москалів. Не всі про це чули, але він колись їм повний океанський лайнер долярів привіз з Франції із метою негайно обміняти на золото. Ви ж, мовляв, американці, обіцяли у Бреттон-Вудсі, що кожен доляр без будь яких затримок обов’язково обміняєте на золото. Ну, то, алєзі! Тобто, камон, міняйте! Он, вам цілий корабель ваших бумажок… я, до речі, досі не знаю, чим ця історія скінчилася. Як американці відмазалися від цього обміну.
А ще досі існує пиздувата американська традиція допомагати москалям, чи навіть рятувати це підарське сім’я за якимсь хуєм. Хто їх вмовив цю хуйню започаткувати та регулярно подовжувати, історія відповідає невпевнено. Мовляв, колись там за часів війни за незалежність Катерина Друга (аби насрати англійцям у кишеню) підтримала американські колонії у їхньому опорі Брітіш імперії, то й підтримала. Потім за часів американської громадянської війни цілих дві москалячі ескадри прибули до Америки, щоби підтримати янкі, бо брітіші та французи вже готували інтервенційні корпуси для вторгнення на підтримку конфедератів. Отаке я чув пояснення. Не те, щоби воно мене надто переконало, але у якості робочого варіанту пояснення може підійти.
Ну, а потім на ознаку вдячності була вже «Роздача продовольствія» (це назва картини Айвазовського, якщо не бачив – загуглі, а також обов’язково знайди у Вікіпєдії, чого це вони його роздавали), потім знов роздача продовольствія вже за часів отого, що в нас називали громадянською війною у росії, потім допомога Сталіну вже у часи індустріалізації (ну, там не зовсім щоби безкорисна допомога, але дууууже прям вчасна та величезна), а потім ленд-ліз (справжній, не таке ото, як нам, а з наданням Сталіну всілякого добра на хуїліарди грошей. Там надавали стільки всього, що нормальному полководцю вистачило б не тільки Гітлера перемогти, а все людство знищити. До речі, совєти з цим добром вже після кінця тої війни проти Америки озброюватися почали). А потім у 91-му році, коли совок гавкнувся, знов Америці засвербіло москалям продовольствіє роздавати нахаляву. Україна – ну її нахуй, подумали американці, нема такої традиції українцям щось там роздавати, а москалям треба «ніжок Буша» підкинути, бо, традиція – нічого не вдієш!
Ну, а тепер же ж тобі кортить дізнатися, що ж це таке Трамп пиздить? Відповідаю, Трамп пиздить та робить традиційну американську хуйню: «У будь якій ситуації перш за все спробувати допомогти якось москалям. А коли допомогли, то подивимося, як з ними боротимемося надалі. Спершу треба спробувати допомогти.»
Ще одна цікава річ у цьому є. Ми, як колишні співкамерники москалів по соцлагєрю, після того, як зрозумілі ще у кінці 80-х, що таке той соцлагєрь, а згодом, що таке москалі у цілому, кинулися любити тих, хто проти москалів. Чи нам здавалося, що вони проти, чи, скоріш навіть, якщо москалі кажуть, що вони проти них, то ми маємо бути за них. А от, хто такі ті вони розбиратися не на часі було. А варто! Бо у них справді є абсолютно дебільна традиція допомагати москалям. Нахуя? Не знаю. Правда, не знаю. Але вона є, і буде доволі довго.
От, серйозно. Уяви собі, що колись наші серйозно візьмуться пиздить ракетами по москальських містах. Ми поки що про це тільки мріємо, а воно ж на часі! На часі, аж пищить! І я тобі присягаюся, перше, що ми почуємо від американців, це буде: save Russian children from Ukrainian missiles! Присягаюся тобі, так і буде! Ти знаєш, що пиздити москалів всіх до сьомого коліна варто, чеченці-дагестанці знають, прибалти, чехи, поляки, навіть угорці попри Орбана отого підораса знають. Навіть самі москалі знають, що їх пиздить треба безпощадно! Але американці за якимсь хуєм намагатимуться допомогти…
Що ж, вітаємо тебе у новому дивному світі! У якому прислухатися до американців вже зовсім не обов’язково. Тим більше, що далеко не для всіх вони завжди були авторитетами. Для багатьох і не були ніколи. Вітаємо нас з дорослішанням. Дорослі, починаючи з мсьє де Голля, на Америку клали, кладуть та кластимуть у майбутньому.
Ну, а хулі, у цікаві часи живемо, їх не обирають ті часи! Ми ще багато разів авторитетів своїх переглянемо-переоцінимо… щоб тобі було зрозуміло, особисто для мене такий цікавий хуй на ім’я Александр Ф. Скляр колись вважався людиною… він москалячий ватний підар зараз. Але ще до того, як саме поняття ватності було винайдене, він не тільки для мене, а ще й для багатьо-о-ох інших людиною вважався. Якщо не знаєш, шо це за хуй, можеш загуглити…
Такі вони ці цікаві часи, кожний, хто здавався тобі людиною, будь якої миті може виявитися підорасом чи довбойобом. Будь що може трапитися. От, єдине, чого ніколи не трапиться, це щоби підорас виявився людиною. От такого ні у які часи трапитися не може! Нізащо! Але країна-підорас у світі тільки одна-єдина! Нею була, нею є і нею буде, скільки існуватиме! Сподіватимемось, що не надто довго.
А Америка? Спробує всі дурні рішення, та й знайде правильне. Теж традиція. Ще Черчілл казав.
