Трамп не хоче сфер впливу. Він хоче все.
У ЗМІ та в аналітичних публікаціях з’явилася версія, що Дональд Трамп нібито прагне поділити світ на «сфери впливу» спільно з автократичними лідерами – наприклад, виділити по зоні для США, Росії та Китаю.
Таку ідею популяризували журналістка Енн Епплбаум і Time Magazine, а в соцмережах навіть поширювалася розділена на три зони карта світу для Трампа, Сі та Путіна. Однак важливо зрозуміти, що у сучасній міжнародній системі «сфера впливу» не сприймається як нейтральний факт, а має швидше негативний відтінок. З одного боку, великі держави природно мають значний вплив на сусідів, як це було за часів Холодної війни. Але з іншого — у ліберальній системі маленькі країни повинні мати право самостійно обирати свій шлях розвитку, союзників та політичний курс без примусу з боку «домінуючих» сусідів. Але Трамп не ділить світ на зони між великими державами, а намагається посилити позиції США вдома і водночас стримувати Росію та Китай, щоб вони не домінували у своїх регіонах.
Доктрина Донро та Західна півкуля
Трамп справді проголосив так звану «Донро доктрину» – видозмінену доктрину Монро – метою якої є відновлення домінування США у Західній півкулі. На практиці це означало низку агресивних кроків. Наприклад, адміністрація Трампа прагнула витіснити китайські компанії з Панами, відібрати владу у президента Мадуро у Венесуелі та погрожувала «готовністю покласти край» кубинському режиму. Словом, Вашингтон чітко демонструє посилення контролю над країнами Америки, відновлюючи роль США як головної сили в цьому регіоні.
Чи надає Трамп сферу впливу Росії?
Якщо б Трамп дійсно хотів розв’язати руки Росії в її «сфері впливу», йому потрібно було б вчинити радикально протилежне тому, що він робить. Наприклад:
Вийти з НАТО і припинити військову підтримку України.
Перестати постачати зброю Україні (навіть через європейських партнерів).
Відмовитися від санкцій проти російських енергокомпаній.
Натомість Трамп чинить інакше: він заохочує союзників по НАТО суттєво нарощувати зброю, схвалює військові поставки Україні (а Європа фактично за них платить) і розширює санкції проти російських компаній. Така політика більше схожа на стримування Росії, ніж на поступки. У нацбезпеці США прямо зазначено, що пріоритет – не допустити домінування ворожих держав у ключових регіонах. Тож дії Трампа (підсилення НАТО та підтримка України) скоріше спрямовані на захист союзників і стримування Путіна.
Чи надає Трамп Китаю «сферу впливу»?
У Південно-Східній Азії сценарій «віддання сфери впливу» Китаю вимагав би протилежних кроків: припинити постачання озброєнь Тайваню, розірвати практично невизначені стосунки із Тайбеєм, послабити американські союзи в регіоні і забути про оборонне планування проти Китаю. Але в реальності ми бачимо протилежне:
Трамп намагається закінчити конфлікти в Азії – у новій Національній стратегії оборони США стримування Китаю названо пріоритетом (другим після захисту власної території).
Найбільший оборонний бюджет в історії США орієнтується на здобуття переваги саме над Китаєм.
Найбільший за всю історію пакет озброєнь для Тайваню – $11,1 млрд – був ініційований адміністрацією Трампа.
Вашингтон наполягає на тому, що азійські союзники теж мають підвищити витрати на свою оборону.
Ці кроки явно не ослаблюють позиції Тайваню чи союзників США, а, навпаки, зміцнюють їх, готуючись стримувати китайську загрозу. У підсумку, політика Трампа в Азії більше схожа на стримування Китаю, ніж на поступки.
Інші регіони
Події на Близькому Сході також підтверджують цю логіку. Замість того, щоб надати Ірану «сферу впливу», Трамп посилює тиск на Тегеран: завдає ударів по його ядерних об’єктах і навіть перекидає авіаносні групи для можливого воєнного удару. Тобто замість ігнорування чи поступок – агресивне стримування.
Висновки
Отже, доказів того, що Трамп хоче перетворити світ на сфери впливу, немає. Навпаки, він діяє відповідно до традиційної американської стратегії: посилює власну позицію у Західній півкулі, при цьому стримує Росію та Китай у їхніх регіонах. Трамп не перезавантажує міжнародний порядок, а проводить політику стримування противників і захисту союзників. Іншими словами, його мета – не поділ світу, а посилення безпеки США і їхніх союзників, що є звичною логікою зовнішньої політики Америки.
Джерела — Foreign Policy
