Друкарня від WE.UA

Проблема 20-го параграфа та інші біди: як шкільні підручники вчать виправдовувати злочинців

Основи здоров’я загалом безпроблемний предмет. Принаймні так я собі думала, коли навчалася в школі. Тому що нема математики чи хімічних рівнянь, немає правил мови і диктантів, не потрібно вчити географічні карти або прозові уривки. Прочитав параграф - написав конспект чи навіть самостійну з п’яти питань - отримав бал. Але… той самий 20 параграф. Чи вірили ми в те, що там було написано? Утім, у зошитах, на самостійних, на контрольних ми писали те, що було правильним, відповідно до підручника. Не хотілося втрачати хороший бал, який відносно легко можна заробити (та й як я могла думати тоді взагалі писати інакше?).

Чи вірили у “віктимну поведінку” вчителі — питання, що цікавить мене досі. Якби можна було б на один день повернутися у восьмий клас з багажем знань і сьогоднішнім світоглядом, я б написала зовсім іншу відповідь на питання «1) Які провокаційні чи сприятливі для ґвалтівника обставини можете навести; 2) Чи є універсальний алгоритм поведінки, який дає можливість не привертати до себе увагу злочинців?»*. Оглядаючись назад, мені здається, ми завалили якийсь дуже важливий урок своїми “правильними” відповідями.

А які відповіді вважають правильними сьогодні?

*(з підручників 1. Бойченко, 2021; 2. Бех, 2016).

Instagram shpulka.media

Загалом у відкритому доступі вдалося знайти 12 підручників (6 — 2025 року, 3 — 2021 року, 3 — 2016 року), щоб простежити у них еволюцію теми «віктимної поведінки», сподіваючись на повне її вимирання, а також інших тем, де найчастіше трапляються гендерні упередження і стереотипи.

Урок 1: жертва сама винна

Звинувачення потерпілих у тому, що вони самі «спровокували» зловмисника, одна з тем у підручниках з основ здоров'я для восьмикласників. Підручники друкувалися у 2016, 2021 та 2025 роках, проте навіть у сучасних книжках все одно можна натрапити на віктімблеймінг.

Віктімблеймінг або звинувачення жертви — коли на жертву будь-якого виду насильства покладається відповідальність за вчинений щодо неї злочин. Вина зі злочинця переноситься на постраждалих, тим самим відбілюючи справжнього винуватця.

Вдаючись до віктімблеймнігу, автори підручників просувають тему віктимності — начебто схильність людини стати жертвою злочину. І байдуже, що в сучасній західній віктимології цей термін майже не використовується, а замість припускати, що вчинення злочину може залежати від поведінки жертви, акцент змістили на механізм їхнього запобігання.

Підручник Тагліни, 2016

Уявлення про «вину жертви» випливло з віри в ідеалістичний світ, у якому злочин нібито ніколи не станеться, якщо правильно поводитися. Це своєрідний механізм захисту, когнітивне упередження, що всі люди отримують тільки те, що заслужили. Адже вірити, що певні правила забезпечать безпеку, легше та спокійніше, ніж усвідомити, що злочини можуть трапитися з кожним без винятку.

Автори підручників взяли собі за мету навчити дітей (в основному, звісно, дівчат) поводитися не віктимно, іншими словами — не провокувати злочинців. Однак в реальному світі злочинець і є єдиною причиною злочину.

«Людина може поводитися зухвало, навіть не підозрюючи про те, що сама провокує небезпеку. Наприклад, ви на очах у великої кількості людей в автобусі дістали гаманець, у якому багато грошей. Ви провокуєте злочинця вкрасти їх у вас. Або повертаєтеся додому за північ безлюдною вулицею, створюючи обстановку, підходящу для нападу і грабунку. Чи, скажімо, привертаєте до себе увагу занадто яскравим макіяжем, короткою спідницею, дорогими прикрасами» («Основи здоров'я 8 клас», Тагліна, 2016)

Для запобіганню злочинів необхідно визначити їхню причину, і вона немає нічого спільного з повним гаманцем або з вуличним ліхтарем, що не працює, одягом чи прикрасами. Причинами зазвичай є відчуття вседозволеності або незнання того, що красти НЕ МОЖНА, навіть якщо людина в черзі до каси тримає в гаманці всю свою зарплату — зрештою, це ж її гаманець.

Підручник Бойченко, 2021

Деякі злочини навіть не визнаються як такі: хтось може переслідувати тебе вулицями, і навряд через сині джинси й звичайний светр, але чи цього достатньо для заяви в поліцію? Хтось може облапати дівчину в трамваї, поки наше праведне суспільство дивитиметься у вікно, бо "самі розберуться" і "не наша справа". Чому б пізніше цьому пасажиру, що не вміє тримати свої руки подалі від чужого особистого простору, не переслідувати вже іншу жінку у вже іншому місці — він впевнений, що нічого за це йому не буде... А як вже зовсім не пощастить, то штраф за адміністративне правопорушення, скажімо, дрібне хуліганство (в жодному разі не сексуальне насильство — ви чого?), коштуватиме все одно не так дорого, щоб через це перейматися. Але, звісно, малі штрафи не можуть бути причиною схожих злочинів, на відміну від “повернення додому за північ безлюдною вулицею, створюючи обстановку, підходящу для нападу і грабунку”.

«У транспорті, у парку, на дискотеці можна побачити молодих хлопців і дівчат, які своєю поведінкою чи вбранням привертають увагу. Веселі та розкуті молоді люди не розуміють, що наражаються на небезпеку. Адже вони, поводячись так легковажно, провокують злочинців на скоєння злочину щодо них самих» («Основи здоров'я 8 клас», Бойченко, 2021)

Замість цього доцільніше було б написати, що будь-який одяг, поведінка чи натяки не є дозволом до вчинення інших дій, окрім прямої конкретної згоди. Яскраві речі означають стиль, настрій, вподобання людини в одязі, але не більше. Жодних прихованих сенсів чи недомовок, але чомусь досі доводиться пояснювати незнайомцям, чому ваше «ні» не може бути прихованим «так».

Підручник Бойченко, 2021
«Психологи і криміналісти вважають, що багато злочинів певною мірою спровоковані самими жертвами» («Основи здоров'я 8 клас», Бех, 2016)

Цікаво, які це психологи та що за криміналісти, а крім них, у підручниках часто згадують ще й про юристів, «які вважають віктимну поведінку однією з рушійних сил розвитку кримінальної ситуації, здебільшого як провокування насильницьких дій» (з підручника Тагліни, 2016).

Ну звісно, а що повинні сказати адвокати “ймовірного” злочинця при захисті свого клієнта в суді? Мабуть те, що автори пізніше вписали в підручники з основ здоров’я – нібито злочинців можна «спровокувати поведінкою чи зовнішнім виглядом». А в розділі підручника про статевий розвиток ще й згадали про сексуальний інстинкт, що теж часто використовують як аргумент при захисті обвинуваченого у справі домагань чи зґвалтувань.

Підручник Тагліни, 2016

А що ж пишуть у прогресивних, сучасних підручниках 2025 року:

«Ви, мабуть, задумувалися над тим, чому за одних і тих самих обставин одні ваші однолітки так легко стають жертвами неприємних ситуацій (а іноді й злочинів), а інші щасливо уникають небезпеки. Яку поведінку ви можете спостерігати в повсякденному житті? Учені вирізняють провокативну, легковажну та неправомірну віктимну поведінку в конкретній життєвій ситуації» («Основи здоров'я, 8 клас, Поліщук, 2025).

Звичайно, не слід йти кудись з чужими людьми, гуляти лісом посеред ночі, сідати в незнайомі машини, коли пропонують підвести, тощо. Але не тому, що ці речі заборонені. Ми вживаємо різні способи запобігання небезпеки якраз через те, що наш світ далеко не ідеальний, а закони далеко не досконалі. Напади на людей однаково протизаконні будь-де: було б дуже дивно, з погляду законодавства, забороняти їх на освітлених вулицях, але виправдовувати у темних провулках чи в лісі, бо прийшовши туди людина "сама провокує напад". Закон один для всіх і за будь-яких умов (окрім хіба самозахисту, проте ми говоримо про безпідставний напад однієї людину на іншу). Та замість того, щоб зосередитися на злочинцеві і його правопорушенні, до уваги більше беруть обставини, за яких зловмисник вчинив злочин. Чи, як нас вчать підручники, обставини, за яких жертва вчинила злочин проти самої себе, дозволивши собі потрапити в небезпечну ситуацію?

«Ви, мабуть, задумувалися над тим, чому за одних і тих самих обставин одні ваші однолітки так легко стають жертвами неприємних ситуацій, а інші щасливо уникають небезпеки?».

Що ж, раніше якось не доводилося перекладати вину, як кажуть в народі, з хворої голови на здорову. Та якщо про це все ж подумати, то чому одні банки грабують, а інші — ні. Адже наявність великої кількості грошей в одному місці може спровокувати злочинця їх вкрасти. Проте банк чомусь не засуджують за «провокативну, легковажну поведінку», як це робить суспільство стосовно людей, що пережили травматичний досвід.

Підручник Грудини, 2025

Ставлення суспільства до жертв сексуального насилля добре показує  експеримент Лінди Калі, у якому науковці надавали двом групам учасників опис спілкування чоловіка та жінки. Розповіді були однаковими, крім кінцівок: в тексті для однієї групи вона була нейтральною й закінчувалася освідченням, а для другої — зґвалтуванням жінки. Учасники другої групи зазначили, що зґвалтування в кінці було неминучим і звинуватили поведінку жінки. Ці результати багаторазово підтверджені, зокрема дослідами, де використовувалось два завершення: освідчення та зґвалтування. В обидвох випадках більшість піддослідних підтвердили, що по тексту було помітно, що “все до того йшло” (що пов’язано з когнітивним упередженням — “розумом заднім числом”), коли висновок про причини й розвиток ситуації роблять на основі вже відомого результату. 

Схоже, що ситуативні питання, які пропонують підручники, теж схиляються до «розуму заднім числом», пов’язуючи між собою речі, в яких немає наслідкового зв’язку. З плином часу, з яким мали б відбуватися позитивні зміни, єдині зміни в підручниках з основ – картинки. Тенденції однакових авторів з однаковими текстами з року в рік не можуть не викликати хвилювань. Та все ж сьогодні почали з’являтися нові обличчя, шкода тільки, що не завжди – нові тексти.

Підручники: Бех, 2021(зліва) і Бех, 2016 (справа)

Проте позитив також є. Більшість книг, що вийшли у 2025 році, переосмислили стереотип про віктимну поведінку і нарешті викреслили її зі своєї програми. Ба більше — доповнили теми інформацією про самозахист, емоційний інтелект, протидію маніпуляціям, психологічні та сексуальні насильства й відповідальність, що за них передбачається, не перекладаючи вину зі злочинців на когось ще. («Чому жертва не може бути винною в тому, що над нею скоїли насильство?» – підручник з основ здоров’я Задорожної, 2025). Але все ж у деяких випадках шкідливі наративи та позитивні зміни можна знайти буквально разом на одній сторінці.

Підручник Василенко, 2025
Підручник Задорожної, 2025

Загалом п'ять із шести сучасних підручників з основ здоров'я за 2025 рік уже не згадують про віктимну поведінку (крім підручника Поліщука, де віктимній поведінці присвячений підрозділ, замість звичного параграфу). І хоча це великий прогрес, проте до теперішніх книжок теж є питання.

Instagram
Instagram

Сторінка в соцмережах - підписуйтеь, якщо сподобався матеріал.

Читайте якісну інформацію.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Шпилька
Шпилька@Shpulka.media

*медіапроєкт*

3Довгочити
19Перегляди
На Друкарні з 13 серпня 2025

Більше від автора

Це також може зацікавити:

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити: