Піду я до лісу, зеленого храму,
Пройду між дерев і повітря вдихну.
Постою під дубом який сотню років
Стоїть охоронцем у цьому гаю.
Осика струнка зашепоче листками,
Коли між гілок пролетить вітерець.
І в цій атмосфері відчую я спокій,
Забувши проблеми й робочий момент.
Зайду на галявину сонячну,світлу,
По колу берізки біленькі стоять.
Неначе танок водять білі красуні,
Від них неможливо очей відірвать.
Довкола птахи ведуть гучні розмови,
Усі метушаться, кипить тут життя.
А я в ліс прийшов щоб набратись здоров'я,
До мати природи вернулось дитя.
Верещако Сергій.
