Прокляття чи тріумф фараона, або як Говард Картер повернув велич Тутанхамону

Восени 1922 року телеграфи всього світу гули від однієї-єдиної новини, змушуючи мільйони людей щоранку гарячково розгортати газети. У Долині Царів сталася подія, що нагадувала сюжет пригодницького роману: після років марних пошуків під пісками Єгипту було знайдено двері, за якими ховався нетронутий поховальний комплекс фараона-хлопчика Тутанхамона. Світ, що ще не оговтався від жахів Першої світової війни, раптом отримав казку наяву — неймовірні скарби, чисте золото і тисячолітню таємницю, яка в одну мить перетворила давню археологію на головну сенсацію планети.

Передумови та відкриття

Археологія завжди була чимось більшим, ніж просто наукою про старі камені — це мовчазний місток крізь тисячоліття, що дозволяє людству доторкнутися до думки, віри та мистецтва тих, хто давно зник у пітьмі віків, перетворюючи безмовні руїни на живі голоси минулого. Ця жага до діалогу з давниною отримала новий потужний поштовх на початку XIX століття, коли завдяки розшифруванню Розецького каменю французьким лінгвістом Жан-Франсуа Шампольйоном єгипетські ієрогліфи нарешті заговорили до людства після століть мовчання, перетворивши загадкові стіни храмів і гробниць із таємничих візуальних ребусів на відкриту книгу, повну імен, історій та неймовірних легенд, що розпалило уяву всього світу. Одним із тих європейців, чию уяву назавжди полонив загадковий і тепер уже проговорений стародавній Єгипет, виявився лондонський хлопчина Говард Картер - юний художник, чия доля назавжди сплелася з пісками Єгипту.

Містер Картер опинився в Долині Царів не випадково і шукав зовсім не «бодай щось»: він розшукував конкретно зниклу гробницю маловідомого фараона Тутанхамона. Багато провідних єгиптологів на той момент вважали, що всі поховання в цій долині вже давно знайдені й розграбовані, а від гробниці Тутанхамона залишилися хіба що крихітні сліди. Проте Картер спирався на знайдений раніше фаянсовий кубок і кілька дрібних артефактів із ім'ям цього правителя, завдяки чому фанатично вірив, що одна невелика ділянка під покладами ще не досліджувалася. Заручившись фінансуванням багатого британського аристократа лорда Карнарвона, він протягом довгих семи років майже безрезультатно перекопував піски, доки на п'ятий день останнього сезону розкопок робітники не натрапили на вирубану в скалі сходинку.

  Говард Картер народився в Лондоні у 1874 році в багатодітній родині дитячого художника-анімаліста. Через слабке здоров'я він усе дитинство провів поза школою у маєтку заможних друзів родини, де навчався малюванню у свого батька та зацікавився колекціонуванням старожитностей. Завдяки батьківським зв'язкам у світі мистецтва, у 1891 році юного Картера помітили завдяки його надзвичайним здібностям до копіювання єгипетських ієрогліфів і настінних розписів, і вже у 17 років він вирушив до Єгипту як художник-копіїст археологічної експедиції. Працюючи на розкопках під керівництвом досвідчених наставників, він швидко перетворився з художника на талановитого польового археолога, який володів педантичними методами фіксації знахідок. Картер не мав класичної університетської освіти, проте володів неймовірною інтуїцією, практичним досвідом і залізною стійкістю перед невдачами. Коли його репутація в Єгипті тимчасово постраждала через конфлікт із французькими чиновниками, він кілька років ледве зводив кінці з кінцями, продаючи туристам власні акварелі. Проте його одержимість ідеєю знайти нерозграбовану гробницю Тутанхамона не згасала, і для реалізації цього зухвалого задуму йому потрібен був хтось із фінансовими можливостями та таким самим авантюрним духом — британський аристократ, який саме шукав розради від свого хронічного нездужання під теплим єгипетським сонцем.

Лорд Джордж Герберт (1866-1923), 5-й граф Карнарвон, був британським аристократом із надзвичайно станами та яскравим характером — свої мільйонні статки його родина успадкувала переважно завдяки володінню величезними земельними ділянками в центрі Лондона та вдалим інвестиціям. Затятий автогонщик і азартний мандрівник, Карнарвон у 1901 році потрапив у жахливу автомобільну аварію, яка назавжди підірвала його здоров'я: сильні респіраторні проблеми змусили його шукати порятунку під сухим і теплим єгипетським сонцем, де він і захопився археологією. Спочатку він фінансував розкопки заради розваги та колекціонування старожитностей, але згодом зустрів Говарда Картера й почав із ним вести спільну справу. Віра Карнарвона в Картера протягом довгих безплідних років трималася не лише на величезних грошах, а й на глибокій повазі до впертості археолога, їхній міцній дружбі та спільному азартному переконанні, що десь у пісках Долини Царів досі ховається скарб, який змінить історію, — вірі, що витримала шість років невдач і виправдала себе буквально за кілька днів до того, як закінчився останній фінансований ними сезон.

Пошуки велися у найсуворішому та водночас найперспективнішому куточку Єгипту — у випаленій сонцем Долині Царів, де нагромадження тонну за тонною щебеню, стародавніх кар'єрів та піщаних заметів створювали вражаючі перешкоди, змушуючи експедицію щоразу перекидати величезні маси породи в умовах виснажливої спеки, хронічного браку води та під пильним наглядом скептиків, які передрікали неминучий провал. Попри те, що Говард Картер працював практично наодинці з натовпом випадкових робітників, поруч із ним у найкритичніші моменти стояла невелика, але віддана команда блискучих фахівців: його незмінний друг і сподвижник Артур Каллендер, що допомагав із точними інженерними вимірами, талановитий фотограф Гарді Бертон, чиї знімки зафіксували кожен крок розкопок для історії, а також запрошені згодом світові експерти, такі як хімік Альфред Лукас та епіграфіст Алан Гардінер, які спільними зусиллями перетворили хаос підземного відкриття на ювелірну наукову операцію. Водночас діяльність експедиції постійно супроводжувалася пильним поглядом французьких керівників єгипетської Служби старожитностей на чолі з П'єром Лако, чиї суворі правила та майбутні бюрократичні суперечки щодо скарбів додавали чимало напруги цьому грандіозному науковому тріумфу.

Це сталося 4 листопада 1922 року, коли під час розчищення ділянки біля входу в іншу гробницю робітники натрапили на те, чого ніхто не очікував побачити — вирубану в кам'яній підкладці сходинку. Коли Картер разом із поспіхом викликаним із Лондона лордом Карнарвоном розкопали весь шлях, перед ними постали запечатані двері з відбитками печаток царського некрополя та імені Тутанхамона.

Обережно пробивши крихітний отвор у верхньому кутку замурованих дверей, Картер зазирнувсередину, тримаючи в руках свічку. Гаряче повітря, що вирвалося з гробниці, змусило полум'я мерехтіти, а за кілька секунд очам дослідників відкрилося те, що змусило їх затамувати подих: у світлі факела блищало неймовірне море речей — позолочені левині ложа, розкішні скрині, царські колісниці та гори скарбів, які переливалися золотом у темряві, що тримала їх у полоні понад три тисячоліття. Коли Карнарвон стривожено запитав із темряви: «Ви щось бачите?», Говард Картер зміг вимовити лише легендарну фразу: «Так, дивовижні речі».

Загадковий фараон

 Тутанхамон жив і правив Єгиптом у XIV столітті до нашої ери (приблизно у 1332–1323 роках до н. е.), під час періоду Нового царства, зійшовши на трон зовсім дитиною — приблизно у віці дев'яти років. Його коротке правління припало на час вирішального релігійного перелому: після радикальних реформ його ймовірного батька Ехнатона, який скасував традиційний політеїзм на користь єдиного бога Сонця Атона, юний фараон під тиском жрецтва офіційно повернув країну до старих богів та відновив столицю у Фівах. Сам по собі він не здійснив якихось грандіозних завоювань чи монументальних будівельних проєктів, а державними справами на практиці керували впливові радники, зокрема майбутній фараон Ай та полководець Хоремхеб.

Трагічне раннє життя правителя обірвалося близько дев'ятнадцяти років через поєднання малярії та важкої травми ноги, що залишила його практично забутим правителем другорядного значення в єгипетській історії. Здавалося, час навіки стер його ім'я з пам'яті людства, як і сотні інших імен давніх володарів, проте іронія доля зробила його всесвітньо відомим саме завдяки передчасній смерті. Як влучно зазначив відомий єгиптолог і письменник Кристиан Дерош-Ноблькур, найвизначнішою подією в житті Тутанхамона виявилося те, що він помер і його поховали.

Прокляття фараона

Міфи про «прокляття фараона» спалахнули з новою силою після того, як преса роздула чутки про загадкову табличку на вході до гробниці з нібито попередженням про неминучу смерть для кожного, хто порушить спокій царя, хоча ніякого реального магічного напису археологи там не знаходили. Масову істерію підігріла раптова кончина лорда Карнарвона у 1923 році від укусу комара, що заразився кров'ю, та низка інших смертей членів експедиції й відвідувачів, яких газети миттєво записали на рахунок гніву давніх богів. Сам Говард Картер завжди скептично ставився до цих вигадок, спокійно доживши до 1939 року та наполегливо наголошуючи, що жодного прокляття не існує, а всі трагічні випадки є лише звичайним збігом обставин і наслідком природних хвороб.

Після відкриття

Відкриття гробниці Тутанхамона стало справжнім переворотом для світової єгиптології, адже це був перший і єдиний настільки повноцінний, нерозграбований царський поховальний комплекс епохи Нового царства, який дійшов до нас у первозданному вигляді. Науковці вперше отримали унікальну можливість вивчити тисячі артефактів — від предметів побуту й одягу до витворів мистецтва та зброї — безпосередньо в контексті того, як вони розміщувалися в гробниці. Це дало колосальний поштовх до розвитку археологічних методик, антропології та збереження культурної спадщини, а також назавжди прикувало увагу мільйонів людей до історії Стародавнього Єгипту, перетворивши його на один із найпопулярніших об'єктів наукових та культурних досліджень.

Цей безпрецедентний ажіотаж миттєво знайшов відображення на шпальтах провідних світових медіа, які перетворили археологію на головну світову сенсацію. Британська газета The Times писала про знахідку: «Це найголовніше відкриття, яке будь-коли робили в Єгипті... масштаб скарбів приголомшує уяву, а сама гробниця являє собою абсолютну наукову та історичну цінність безпрецедентного рівня». А американське видання The New York Times захоплено повідомляло читачам: «Єгипетський світ розкрив свою найкраїнішу таємницю; із глибини трьох тисячоліть постало царство чистого золота і забутої величі, що змусило весь цивілізований світ затамувати подих».

Майже всі понад п'ять тисяч унікальних артефактів, знайдених у гробниці Тутанхамона, були дбайливо вивезені з Долини Царів і передані на зберігання до Єгипетського музею в Каїрі, де десятиліттями становили його головну гордість. Однак через брак простору значна частина цієї колосальної колекції довгий час зберігалася у сховищах і виставлялася лише частково. Сьогодні ж історична справедливість повністю відновилася: увесь скарб повністю та у новому світлі представлено у залах грандіозного Великого єгипетського музею (GEM), розташованого неподалік від пізрамід Гізи, де кожен охочий може наживо побачити легендарну золоту маску та всі предмети розкоші молодого фараона, зібрані в одному місці.

Замість висновку

Хоча за своє коротке життя фараон Тутанхамон й не здійснив жодних видатних історичних завоювань чи грандіозних реформ, іронія долі полягає в тому, що після смерті він розповів наступним поколінням неймовірно багато про побут, мистецтво та вірування Стародавнього Єгипту, ставши найвідомішим володарем своєї епохи. Життя ж Говарда Картера після тріумфального відкриття склалося не так казково, як могло здаватися: решту днів він присвятив клопіткій каталогізації та вивченню тисяч знахідок, що супроводжувалося постійними бюрократичними конфліктами з єгипетською владою через сувеніри та права на публікації. Картер так і не очолив нових гучних експедицій, до кінця життя залишившись людиною однієї, але грандіозної справи, яка назавжди вписала його ім'я в історію.