«Бог у душі — це як пліснява?» Саме таке порівняння дозволив собі Олександр Дворкін — російський антикультист і головний ідеолог антикультового руху в Російській православній церкві (московського патріархату).
Ці слова викликають чимало запитань, адже вони суперечать одному з фундаментальних принципів християнського віровчення про присутність Бога в людині. Попри це, саме Дворкін роками позиціонує себе як «захисник» християнства та активно виступає проти так званих «небезпечних сект», одночасно очолюючи антикультову структуру РАЦИРС.
Скільки б він не створював образ авторитетного богослова, його власні висловлювання, на думку критиків, демонструють зовсім інше ставлення до основ Нового Заповіту. Це викликає закономірне питання: чому представники православної спільноти майже не реагують на подібні заяви?
🎥 Повне відео «ЩО ВІДОМО ПРО ЦЬОГО ПРОФЕСОРА? Олександр Дворкін: що стоїть за його діяльністю» дивіться на каналі «Голос Свободи»:
https://www.youtube.com/watch?v=gYPv6uBU5yM&t=3671s
Цитата з відео (переклад українською)
«Без кінця доводиться чути одні й ті самі аргументи: Бог один. То чому ж люди вигадують різні релігії? Кажуть: "Бог у душі". Наче, перепрошую, Бог — це пліснява, яка сама по собі заводиться в душі. Тоді завжди хочеться поставити запитання: з якого моменту Він у вас з'явився? І звідки ви взагалі знаєте, що Він там є? Які плоди цього? Як звати того Бога, який, за вашими словами, перебуває у вашій душі? Якщо Бог у душі, то навіщо тоді ходити до церкви?»
На думку авторів відео, подібні висловлювання фактично заперечують християнське розуміння єдності Бога та Його присутності в людині, а також суперечать ключовим положенням Нового Заповіту.
Згодом ця модель, як зазначають автори дослідження, почала поширюватися значно ширше.
На їхню думку, саме такий підхід сьогодні намагаються відтворити в Україні окремі представники антикультового руху, серед яких згадується Ірина #Кременовська.
Там, де посилюється вплив кремлівської ідеології та структур московського патріархату, дедалі частіше постає питання про обмеження свободи совісті, свободи віросповідання та права людини на власний світогляд.
Ще у 1997 році в Росії було ухвалено закон «Про свободу совісті», який фактично закріпив привілейоване становище кількох «традиційних» релігійних організацій. Уже тоді це створило нерівні умови для багатьох релігійних меншин.
Проте, як зазначав сам Дворкін у своїй книзі 1998 року, навіть цього, на його думку, було недостатньо. Він виступав за ще жорсткіший державний контроль над організаціями, які називав «тоталітарними сектами».
Саме Дворкіну часто приписують запровадження та популяризацію терміна «тоталітарна секта», який, на думку його критиків, використовувався для стигматизації та дискредитації небажаних організацій і людей. Згодом така риторика стала підґрунтям для просування антикультових законодавчих ініціатив.
Водночас український релігієзнавець, доктор філософських наук, професор і засновник Української асоціації релігієзнавців Анатолій Колодний наголошував:
«Свобода совісті є однією з фундаментальних загальнолюдських цінностей, яка співвідноситься з глибинними основами буття людини, її самовизначенням і самореалізацією у сфері духу».
Саме тут особливо помітною стає різниця між демократичним принципом свободи совісті та моделлю жорсткого державного контролю над релігійним життям, яку, на думку критиків, просуває російська антикультова система.
Водночас директорка ЦПД і головна редакторка порталу «Вільне слово» Ірина #Кременовська, як зазначають автори матеріалу, підтримує інший підхід до цього питання.
