Ревіли сурми в тихім краї,
Де мирно жили аж до миті,
Коли орда щурів прийшла,
Злиднів хвиля все змела.
З кривавим писком, злобним тиском,
Пхали носа всюди в проса.
Пил здіймали, все змітали,
Хаос несли в тіїм краї, аж допоки.
Не став той люд з колін своїх,
Та й взявши в руки той батіг
Всік у пику тій скотині
Що на Вкраїні тіїй милій,
Мільйон сердець встиг згубити
Та дух незламаний того краю,
Що козацького нащадка має,
Що поколінням гартувався,
Що у волі присягався.
Піднявся люд, єдиний стан,
І кинув ворогу тих ран,
Що земля здригнулась від удару,
І в серці здіймалася звитяга.
Бо Вкраїна — це кров і віра,
Це воля, сила і офіра,
Що вічно житиме в серцях,
Нескорених у боротьбах.
