Я боязко вдивлялась у блакить,
Майже не помітну блакить,
У майже скляних очах,
Страшних майже сірих очах.
Ті очі дивились і у мої,
Напевно, теж вдивлялись,
Можливо теж зі страхом,
Та не таким як мій, іншим.
Мій страх був від краси,
Я боялась тієї блакиті,
Вона нагадувала небо,
Чисте небо, але з болем.
Ви думали я помер, не радійте так рано. Коротше виповз з депресії та борюся з соціальною фобією👍. Артем, хай)) А і вірш, ну короче щось дивне, ай донт ноу, соррі.
