Навіть мудрець колись був дурнем
Шукаючи вчителів, навчаючись
Набирався мудрості
Шукаючи відповіді, на усі запитання
А я, лише дурень, що жити не вміє
Скільки людей, я врятував
Та не зміг знайти відповіді
На свої запитання
Втомлений пророк
Тихо дивиться у стіну, в великій кімнаті
Перед ним, його недописана книга
Поруч багато людей, та він наодинці
Тихо записує, нові рядки
Не зрозумілих віршів
Ніхто не буде їх читати
Ніхто, й не помічає
Можливо хтось сприймає його як митця
Хто як звичайного божевільного
А хтось, не помітить його навіть наодинці
Мистецтво доступне усім, та не всім зрозуміле
Хтось колись сказав йому що
Немає сенсу, у мистецтві
Що пишеться заради мистецтва
Воно розкаже більше, ніж прості слова
Ми відкриваємо у ньому душу
Почуття, та переживання
Біль, відчай, свою дорогу життя
Та забагато особистого
Нівелює будь-яку цінність
У наших рядках
Чим більше душу відкриємо
Тим більше шансів, знищити її
Неприйнятність аудиторією
Згубило стільки душ
Скільки забулося життів
Що описалося в рядках
Віршів, та проз, пісень та цілих книг
Їх забули, та вони живуть
В рядках, написаних руками всіх людей
